360/3210/18 Про визнання противоправною та скасування постанови Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в області "Про припинення щомісячної страхової виплати особі", зобов`язання нарахувати щомісячні страхові виплати за відповідний період - 11.07.2022 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Гребенара Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року (колегія суддів: Гаврищук Т.Г., Казначеєв Е.Г., Міронова Г.М.) у справі № 360/3210/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії,

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання противоправною та скасування постанови №1215/5942/5942/27 від 04.04.2017 "Про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 "; зобов`язання нарахувати щомісячні страхові виплати за період з 01.04.2017 по 11.04.2018.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 адміністративний позов задоволено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 скасовано.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивачем подано касаційну скаргу, в якій він просить постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно та не в порядку, встановленому законом, припинило нарахування та сплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 - батьку позивача за його життя на підставі оскаржуваної постанови Відділення № 1215/5942/5942/27 від 04.04.2017. Вказує, що відповідач керувався вимогами підзаконних нормативних актів, які суперечать Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (1105-14) , чим порушив права померлого батька позивача, що в подальшому унеможливило отримання позивачем належних померлому страхових сум на підставі ч. 10 ст. 47 Закону України № 1105.

Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2019 відкрито касаційне провадження.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 за даними Централізованої інформаційно-аналітичної системи Фонду перебував на обліку з 01.09.2001, мав зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 11.10.1993 року, за висновком МСЕК від 01.12.2005 серія 2-20 АБ №000373 йому встановлена стійка втрата професійної працездатності 25%, безстроково.

Потерпілий ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Кремінському районі Луганської області щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа з 01 грудня 2014 року по 31 березня 2017 року, що підтверджується копією особової справи.

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 915002655 від 09.12.2014 ОСОБА_2 фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

В матеріалах справи є численні власноручні заяви ОСОБА_2 на адресу відповідача про продовження страхових виплат: від 22.12.2014 року, від 14.01.2015 року, від 19.03.2015 року, від 13.07.2015 року, від 11.01.2016 року, від 20.07.2016 року, в яких він зазначав адресу свого фактичного проживання: АДРЕСА_1, на підставі яких відповідачем неодноразово приймалися рішення про продовження та збільшення розміру раніше призначених страхових виплат.

Згідно з постановою від 28.07.2016 № 1215/5942/ 5942/25 відповідачем прийняте рішення про продовження виплат щомісячних грошових сум в розмірі 1338,56 грн з 01 липня 2016 року безстроково.

Відповідно до постанови від 23.03.2017 № 1215/5942/ 5942/26 відповідачем прийняте рішення про призначення потерпілому ОСОБА_2 перерахованої щомісячної грошової суми в розмірі 1654,46 грн з 01 березня 2017 року безстроково.

Постановою від 04.04.2017 № 1215/5942/ 5942/27 потерпілому ОСОБА_2 припинено з 01.04.2017 виплату щомісячної грошової суми в розмірі 1654,46 грн на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, викладеного у протоколі засідання комісії №37 від 28.03.2017 з посиланням на вимоги ст. 46 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Згідно довідки від 01.11.2018 № 02/01-1924, наданої Кремінським відділенням управління, станом на 01.11.2018 заборгованість по невиплаченим страховим коштам потерпілому ОСОБА_2 у відділенні відсутня. Виплати припинені з 01.04.2017 на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 28.03.2018 № 37 у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає.

ІНФОРМАЦІЯ_2 потерпілий ОСОБА_2 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_2 .

Позивач, як син померлого, 31.05.2018 звернувся до Кремінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області із заявою про виплату неотриманих за життя його батьком ОСОБА_2 страхових виплат, як члену сім`ї померлого відповідно до частини 10 статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Листом від 05.06.2018 № 02/01-888 Кремінське відділення на звернення від 31.05.2018 року позивача повідомило, зокрема, що сума страхових виплат за період з 01.04.2017 року по 11.04.2018 не була нарахована на момент смерті потерпілого, в розумінні статті 1227 Цивільного кодексу України спадкодавцю не належала, а тому не може передаватись членам сім`ї чи входити до складу спадщини.

Вважаючи протиправною постанову відповідача №1215/5942/5942/27 від 04.04.2017 "Про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 ", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що припинення з 01.04.2017 виплати потерпілому раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Кремінському районі Луганської області за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону № 1105-ХIV, та підстав, передбачених іншим законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що сума страхових виплат за період з 01.04.2017 не була нарахована на момент смерті потерпілого, тому в розумінні статті 1227 Цивільного кодексу України не може належати спадкодавцю, не може передаватись членам сім`ї чи входити до складу спадщини. Постанова від 04.04.2017 року № 1215/5942/ 5942/27 про припинення потерпілому ОСОБА_2 виплати щомісячної страхової виплати з 01.04.2017 є актом індивідуальної дії, оскільки стосується прав та інтересів безпосередньо особи, до якої прийнято рішення про припинення виплат, а тому жодні права позивача не порушені.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

За визначенням частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За унормуванням пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Так, частиною 10 статті 47 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV (1105-14) ) належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.

Нормами статті 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Обставини справи свідчать, що позивач не погоджується із рішення та бездіяльністю відповідача щодо ненарахування страхових сум його померлому батьку.

Колегія суддів наголошує, що відповідач, хоч і є суб`єктом владних повноважень, проте в цьому випадку він не здійснює відносно позивача публічно-владні управлінські функції, оскільки ці функції відповідач виконував щодо померлого батька.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що позивач обґрунтовуючи позов, вказує, що зазначена бездіяльність відповідача щодо ненарахування страхових виплат перешкоджає реалізації саме його майнових прав, як спадкоємця всього спадкового майна, яке увійшло та повинно було увійти до складу спадщини, тим самим порушує його право власності.

За цих обставин наявний майновий інтерес позивача щодо включення ненарахованих страхових виплат до спадщини, а вирішення спору в межах справи неможливо без вирішення питань приватноправового характеру про перехід права на спадкування спірних виплат до позивача.

Отже, між сторонами виник спір про цивільне право, предметом якого фактично є майнова вимога позивача як спадкоємця щодо визнання права на отримання грошових коштів. Тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №№0540/5860/18-а, від 21.09.2021 у справі № 200/3913/21, 11.10.2021 у справі № 200/126/21-а за тотожних правовідносин.

Крім того Суд зазначає, що справи за подібних правовідносин та фактичних обставин розглядалися Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду та були вирішені за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (постанова від 26 лютого 2020 року справа № 243/2404/19-ц, постанова від 09 грудня 2020 року справа № 243/9613/19-ц, постанова від 30 червня 2021 року справа № 243/9618/19).

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру, а тому, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

За змістом пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і закрити провадження у справі.

Частиною першою статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю (.....) і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених ст. 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постановлених у справі судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі.

Одночасно Верховний Суд звертає увагу позивача на положення частини третьої статті 354 КАС України, згідно з якими, у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Гребенара Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року скасувати.

Провадження у справі № 360/3210/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до цивільної юрисдикції та що він вправі протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.