640/23420/19 Про визнання протиправними та скасування наказу про звільнення особи з офісу Генеральної прокуратури, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 11.07.2022 Прийняття

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 (головуючий суддя - Шевченко Н. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021 (головуючий суддя - Коротких А.Ю., судді - Сорочко Є.О., Чаку Є.В.),

І. Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №1227ц від 28.10.2019; поновити її на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора); стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.10.2019 по день ухвалення рішення суду.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний наказ є для позивача нечітким та незрозумілим, оскільки відповідачем не конкретизовано, яку саме підставу із наведених трьох ним застосовано при звільненні. Позивач вважала, що у відповідача була відсутня законна підстава для її звільнення через відсутність жодної з підстав, передбачених у п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". Вказувала, що окремі положення заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію є дискримінаційними, зокрема вимоги щодо погодження прокурора з тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісією може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб, яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №1227ц від 28.10.2019, яким позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29.10.2019.

Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 30.10.2019.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.10.2019 по 28.04.2021 у розмірі 736 080,16 грн без урахування обов`язкових відрахувань.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 41 110,86 грн допущено до негайного виконання.

4. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що оскільки станом на час звільнення з посади були відсутні ознаки ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, так само як і відсутнє скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури, то відсутня нормативна підстава спірного наказу, передбачена п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". Суди дійшли висновку про невідповідність наказу про звільнення позивача вимогам Закону України "Про прокуратуру", оскільки мало місце порушення принципу юридичної визначеності щодо підстави звільнення, який є однією із складових принципу верховенства права.

5. Аналізуючи положення розділу I Порядку №221 та встановивши, що 15.10.2019 позивач подала заяву про переведення на рівнозначну посаду в Офіс Генерального прокурора, в якій зазначила про своє непогодження з тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), суди попередніх інстанцій зазначили, що така обов`язкова умова як подання зазначеної заяви встановленої форми свідчить про очевидне втручання суб`єкта владних повноважень у особисті права і свободи позивача. Суди дійшли висновку про те, що збиранням такої інформації можуть бути порушені права та інтереси необмеженого кола інших осіб (у тому числі, членів сім`ї позивача), які можуть породжувати цивільні спори щодо захисту особистих майнових та немайнових прав.

6. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій вказали на те, що Порядком №221 вимагається від прокурора подання заяви для проведення атестації, яка своїм змістом прямо суперечить вимогам п. 15 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX (113-20) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

7. Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, у вересні 2021 року Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

8. Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у пункті 57 постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а, а також відсутністю висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо неподання заяви належної форми на переведення до новоутвореного органу прокуратури та про намір пройти атестацію, згоду з умовами проведення атестації, передбаченої Закону №113-ІХ (113-20) , звільненого на підставі підпункту 1 пункту 19 цього Закону.

9. Відповідач вважає, що судами не було враховано того, що позивач не тільки не надала згоду на обробку персональних даних та на застосування до неї процедур атестації, передбачені п. 10 розділу ІІ Закону №113-ІХ (113-20) , а фактично заперечувала їх. Зазначає, що неподання відповідної заяви передбаченої законом форми вказує на відсутність бажання позивача щодо її переведення до відповідної прокуратури з дотриманням чітко визначеного у Законі механізму.

10. Відповідач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність положень Закону №113-ІХ (113-20) іншим актам законодавства і зазначає, що позивач перебувала у стані повної юридичної визначеності, оскільки мала відповідну освіту та досвід професійної діяльності, а отже не могла не усвідомлювати юридичних наслідків неподання заяви встановленої форми про проходження атестації та намір бути переведеною до новоутвореного органу прокуратури. Вказує, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" в даному випадку є саме неподання позивачем заяви відповідної форми.

11. Також скаржник вказує на те, що зобов`язання судовим рішенням поновити ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора суперечить ч. 1 ст. 235 КЗпП України та положенням Закону №113-ІХ (113-20) , згідно з якими прокурор може бути переведений на посаду в Офіс Генерального прокурора лише у разі успішного проходження ним атестації.

12. Відзиву на касаційну скаргу у встановлений судом строк від позивача не надійшло.

Рух адміністративної справи y суді касаційної інстанції

13. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2021 для розгляду справи №640/23420/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

14. Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на підставі п. 1, 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, та встановлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

15. Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2022 справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 безперервно працювала на різних посадах в органах прокуратури України з 30.08.1988.

17. 15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про переведення на рівнозначну посаду в Офіс Генерального прокурора, яка була зареєстрована у відповідача за вх. від 16.10.2019 за №215274-19.

18. У заяві позивач зауважувала, що вона не погоджується із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню, а також зазначала, що не погоджується з умовами та процедурою проведення атестації.

19. Наказом Генерального прокурора України від 28.10.2019 №1227ц позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29.10.2019.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

20. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

22. Фактично спірні правовідносини склались з приводу правомірності/неправомірності звільнення позивача з посади у зв`язку з поданням нею заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію за формою, що не відповідає вимогам додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації.

23. Пунктом 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ від 19.09.2019 (113-20) встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

24. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) ).

25. Відповідно до пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

26. Відповідно до пунктів 7-17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) , з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.

27. Пунктом 9 Порядку встановлено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

28. У додатку 2 до Порядку встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Текст письмової заяви встановлено такий: "На підставі пункту 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) (далі - Закон) прошу перевести мене на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації.

З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора (далі - Порядок), ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся.

Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону, мене буде звільнено з посади прокурора.

Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.

Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності".

29. Відповідно до пункту 10 Порядку заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 (включно). Заява підписується прокурором особисто.

30. Підставою для відкриття касаційного провадження відповідач зазначив неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а, згідно з яким неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

31. Водночас, у вищезазначеній справі судами було встановлено, що позивач надав згоду на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, зазначив що ознайомлений з умовами та процедурою атестації. У зв`язку з цим Верховний Суд дійшов висновку про те, що у разі якщо особа не використовує належної форми заяви, це не може бути підставою для автоматичного відхилення суб`єктом владних повноважень такої заяви. Закон України "Про прокуратуру", Закон №113-ІХ (113-20) та Порядок не передбачають ототожнення невідповідності поданої позивачем заяви формі, встановленій додатком 2 до Порядку, неподанню такої заяви взагалі.

32. Разом з тим, відповідно до встановлених обставин у цій справі, позивач, маючи намір продовжити службу в органах прокуратури, подала на ім`я Генерального прокурора заяву про переведення на рівнозначну посаду в Офіс Генерального прокурора. У заяві позивачем зазначено, що вона не погоджується із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню. Також зазначила про своє непогодження з умовами та процедурою проведення атестації, оскільки вважала, що вони суперечать чинному законодавству України та ратифікованими Україною міжнародним Конвенціям, які мають вищу юридичну силу.

33. Таким чином, обставини, встановлені у справі №200/13482/19-а, не є подібними з обставинами, встановленими у цій справі, а тому колегія суддів відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а з огляду на те, що правовідносини у наведеній справі не є подібними з правовідносинами у цій справі.

34. Верховний Суд констатує, що заява ОСОБА_1 від 15.10.2019 не відповідала формі, встановленій додатком 2 до Порядку № 221. Разом з тим, відповідно до пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) подана позивачем заява, для визначення її відповідності вимогам закону, мала містити у собі такі відомості: про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

35. Натомість позивач, вважаючи незаконною та такою, що порушує її трудові права та суперечить вимогам національних законодавчих та міжнародних актів проведення атестації та зобов`язання надання нею згоди на обробку персональних даних, а також на те, що у разі непроходження атестації її буде звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, у вказаній заяві просила лише перевести її на рівнозначну посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора. Відомостей про намір пройти атестацію та про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації заява від 15.10.2019 не містить.

36. Таким чином, враховуючи зазначену в пункті 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) імперативність проходження атестації прокурорами як умови можливості переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, невиявлення позивачем у поданій заяві згоди на застосування до неї процедури атестації унеможливлювало прийняття відповідачем рішення про допущення ОСОБА_1 до її проходження.

37. Отже, подану позивачем заяву від 15.10.2019 не можна вважати такою, у якій вона надала згоду на застосування процедури та умов проведення атестації, і саме це є підставою для висновку про неподання позивачем заяви, передбаченої пунктом 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) та пунктом 9 Порядку №221.

38. З огляду на це, заява ОСОБА_1 від 15.10.2019 не може вважатися заявою, поданою на виконання вимог Закону №113-ІХ (113-20) та у відповідності до пунктів 9, 10 розділу І Порядку №221.

39. Відтак, у зв`язку з неподанням позивачем заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію, Генеральний прокурор обґрунтовано та правомірно на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX (113-20) видав спірний наказ від 28.10.2019 №1227ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29.10.2019.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №420/6641/19, від 08.06.2022 у справі №640/21878/19 та від 24.06.2022 у справі №120/3846/19-а.

40. Колегія суддів зауважує, що вказані висновки були сформовані Верховним Судом після прийняття рішення судом апеляційної інстанції, а тому погоджується з доводами скаржника про необхідність відкриття касаційного провадження саме на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України. Разом з тим, Суд зазначає, що вказана правова позиція, викладена у подібних правовідносинах, має бути врахована під час вирішення цієї справи в порядку касаційного перегляду справи.

41. Крім того, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність нормативних підстав спірного наказу, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".

42. Зі змісту пункту 19 Закону №113-IX (113-20) вбачається, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї з таких підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

43. Отже, зі змісту указаних норм висновується, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Одночасно, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.

44. Посилання у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) на нормативний припис як на підставу для звільнення прокурора на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", містить інший зміст положень цієї статті, які визначають "Загальні підстави для звільнення прокурорів", визначені Законом, який прийнятий у часі раніше, а саме 14.10.2014, який набрав чинності 15.07.2015.

45. Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

46. Отже, посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону і посилання в пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) , які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.

47. Порівнюючи співвідношення правових норм Закону України "Про прокуратуру" і Закону №113-ІХ (113-20) , які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна дійти висновку, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.

48. Існування Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII (1697-18) та Закону №113-ІХ (113-20) , які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII (1697-18) , який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015), а Закон №113-ІХ (113-20) , положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19.09.2019 (набрав чинності 25.09.2019, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон №113-ІХ (113-20) який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

49. Застосовуючи згаданий принцип верховенства права, можна дійти висновку, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) , оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правил конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом України "Про прокуратуру".

50. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказали на відсутність обставин ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час його звільнення з посади, а тому дійшли висновку про відсутність нормативної підстави для звільнення позивача, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".

51. Верховний Суд відхиляє вказані доводи судів з урахуванням того, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є нормативною підставою, а фактологічною - неподання позивачем заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

52. Тобто в цьому разі юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру"), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно факт неподання позивачем відповідної заяви. До того ж, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX (113-20) на день їх виконання відповідачем і прийняття спірного наказу були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №200/5038/20-а, від 29.09.2021 у справі №440/2682/20, від 20.10.2021 у справі №440/2700/20, від 20.10.2021 у справі №280/3705/20 та від 28.04.2022 у справі №640/26045/19.

53. Отже, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови відсутності ліквідації, реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів як самостійної підстави для такого висновку, і погоджується з доводами скаржника в цій частині.

54. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

55. Відповідно до ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

56. Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

57. З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

58. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

59. Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

60. Разом з тим, відповідно до частини другої цієї ж статті, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

61. Отже, правила розподілу судових витрат відрізняються залежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь у справі.

62. Відповідачу, який є суб`єктом владних повноважень, не компенсуються витрати, утому числі пов`язані зі сплатою судового збору, крім зазначених витрат на доказування, оскільки суб`єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов`язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб`єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.