1/965-26/327 Про розірвання договору оренди нежитлових приміщень та виселення - Текст документа

за позовом Прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі міністерства аграрної політики України, уповноважений орган -Львівський державний екологічний політехнікум та відділення державного казначейства у Шевченківському районі м.Львова, м.Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю НЦ "Колорекс", м.Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління державного казначейства у Львівській області, м.Львів

про розірвання договору оренди, виселення із займаних приміщень та стягнення 45879,19 грн. орендної плати

за участю представників:

прокуратура: Нестеренко А.А - помічник прокурора (посвідчення №16) від позивача Петришин Г.Д. -юрисконсульт (дов.№158 від 10.05.2006р.)

від відповідача: Сун-Чен-Лі Л.О. -директор (наказ №5а)

третя особа: не з"явився

Учасникам судового процесу роз'яснено права і обов'язки, передбачені ст.ст. 22, 28 ГПК України (1798-12) . Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Рішенням господарського суду Львівської області від 13.11.2006р. по даній справі (Суддя Деркач Ю.Б) за позовом Прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі міністерства аграрної політики України, уповноважений орган -Львівський державний екологічний політехнікум та відділення державного казначейства у Шевченківському районі м.Львова, м.Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю НЦ "Колорекс", м.Львів і третьою особою по справі виступає Управління державного казначейства у Львівській області, м.Львів про розірвання договору оренди, виселення із займаних приміщень та стягнення 45879,19 грн. орендної плати позовні вимоги задоволено повністю.

Відповідач, не погоджуючись з вищезазначеним рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Львівського апеляційного господарського суду про перегляд його в апеляційному порядку. Скаржник, як на підставу для скасування рішення посилається на те, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також, що судом не було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, крім того зазначає, що в даному випадку прокурор не вправі був звертатись за захистом інтересів позивача. Просить вищевказане рішення скасувати.

Скаржник в засідання суду вимоги своєї апеляційної скарги підтримує і просить їх задоволити.

Представник прокуратури та позивача в судовому засіданні вимоги апелянта заперечують, рішення суду першої інстанції вважають законним.

Позивач -ВДК у Шевченківському районні і третя особа в засідання суду явку свого представника не забезпечили, хоча належним чином були повідомленні про час і місце судових засідань, про що свідчать поштові повідомлення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, пояснення на неї, відзив та заслухавши доводи і заперечення представників сторін, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає. При цьому суд виходив з наступного:

Вимоги апелянта, що прокурор не вправі був звертатись за захистом порушених прав та інтересів позивача спростовуються тим, що спірне нежитлове приміщення, яким користується відповідач є державною власністю і перебуває на балансі позивача-1, органом управління якого є Міністерство аграрної політики України, а неналежне виконання відповідачем за договором оренди своїх зобов"язань завдає шкоди державі у зв"язку із чим прокурор звернувся в суд першої інстанції із позовною заявою. Крім того, згідно листа Міністерства аграрної політики №18-79-13/1288 від 31.10.2006р. ЛДЕП є державним вищим навчальним закладом освіти і утримується за рахунок державного бюджет.

Міністерством аграрної політики України як органом, уповноваженим управляти державним майном, передано ЛДЕП в оперативне управління навчально-матеріальну базу технікуму. Отримані кошти згідно договору оренди перераховуються ЛДЕП та до державного бюджету.

Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) на органи прокуратури покладено обов"язок представляти інтереси держави в суді і прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах.

Посилання скаржника в обгрунтування своєї позиції на Рішення Конституційного суду України від 08.04.1999р. (v003p710-99) не заслуговує на увагу, так як у вищевказаному рішенні закріплено, що інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України (254к/96-ВР) , так і нормами інших правових актів. В їх основу покладено потреба у здійсненні загальнодержавних економічних та інших дій, спрямованих на захист економічної безпеки, захист прав усіх суб"єктів права власності та господарювання. В даному випадку прокурор вправі був звертатись за захистом порушених прав та інтересів держави в особі Міністерства аграрної політики України, уповноважений орган -Львівський державний екологічний політехнікум та відділення державного казначейства у Шевченківському районі м.Львова.

Щодо решти частини вимог скаржника то твердження його ні нормативно ні документально не спростовують викладене у рішенні суду першої інстанції.

Так як між позивачем-1 та відповідачем укладено договір оренди нерухомого майна №8 від 01.06.2003р. Згідно укладеного між сторонами договору позивач-1 передав у строкове платне користування нерухоме майно відповідачеві загальною площею 131,7 кв.м за адресою м.Львів, вул.Карбишева,6.

На виконання умов договору відповідач зобов"язувався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та позивачу-1, щомісячно до 10 числа інформувати позивача про стан розрахунків, в разі припинення договору повернути орендоване майно, застрахувати об"єкт оренди та інше.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України (435-15) зобов'язання мають виконуватись належним чином згідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст.509 ЦК України (435-15) в силу зобов"язання одна особа зобов'язана вчинити на користь іншої особи певну дію, наприклад передати майно, сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

В силу приписів ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , за договором оренди орендар зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до договору, використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, підтримувати об'єкт оренди у справному стані, запобігати його пошкодженню, псуванню, належним чином виконувати всі умови договору, вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Як вбачається із матерів справи відповідач договірні зобов"язання належним чином не виконував, чим і порушив договірні зобов"язання, а саме не уклав договір страхування об"єкту оренди, орендну плату своєчасно не вносить, не забезпечує пожежної безпеки об"єкту оренди, що призвело до звернення в суд із позовною заявою про розірвання договору оренди та виселення.

Так, в порушення ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та вказаного Договору оренди, Відповідач у визначений цим договором строк, об'єкт оренди не застрахував, Договір страхування орендованого приміщень не уклав.

Крім цього, господарський суд зазначає, що згідно ст. 773 і ст. 782 ЦК України (435-15) випливає, підставою для дострокового розірвання договору оренди є факт несплати орендної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу, незалежно від наявності заборгованості по орендній платі на момент звернення з позовом.

Як вбачається із матеріалів справи згідно розрахунку з орендної плати, заборгованість відповідача перед позивачем-1 становить 34829,93 грн. та перед бюджетом 7700,50 грн.

Пунктом 3.5 укладеного між сторонами по справі договору вбачається, що орендна плата, перерахована несвоєчасно і не в повному обсязі підлягає індексації і стягується з урахуванням пені, що в даному випадку підлягає до задоволення і становить 2798,46 грн. пені на користь позивача-1 і 550,30 грн. в дохід бюджету.

У відповідності із ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) підставою для дострокового розірвання договору є невиконання орендарем своїх зобов"язань, визначених договором оренди.

Згідно ст. 399 ЦК України (435-15) , ст. 48 Закону України "Про власність" (697-12) власник має право вимагати усунення будь-яких порушень його права, зокрема шляхом розірвання Договору оренди та повернення об'єкта оренди.

Отже, як вбачається із матеріалів справи відповідач договірні зобов'язання належним чином не виконав чим і в свою чергу завдає шкоди як позивачу так і державі і суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вимог прокурора.

У відповідності статтею 33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Скаржник при наданому йому праві та можливостях доводи прокурора та позивача не спростував, належних доказів, які б підтверджували, що він належним чином і в установлений договором строк та розмірі сплачував орендну плату, уклав договір страхування об'єкту оренди, отримав дозвіл органів пожежного нагляду, суду не представив, а також належними засобами доказування не спростував.

З огляду на вищевикладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві і правові підстави для скасування рішення місцевого господарського суду відсутні, отже, його слід залишити без змін. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника документально не обгрунтовані та підтверджені, а тому визнаються такими, що не можуть бути підставою, згідно ст.104 ГПК України (1798-12) для скасування рішення господарського суду Львівської області.

Державне мито за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст 99, 101, 103, 105 ГПК України (1798-12) , Львівський апеляційний господарський суд, -

П о с т а н о в и в:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 13.11.06 р. по справі № 1/965-26/327 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю НЦ "Колорекс" від 30.11.2006р. -без задоволення.