810/1660/16 Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначена пеня за порушення термінів розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності - 08.07.2022 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (головуючий суддя - Василенко Г.Ю.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бабенко К.А., судді - Літвіна Н.М., Сорочко Є.О.)

у справі № 810/1660/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "РОСАВА"

до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Тимчасова адміністрація Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредити"

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року Приватне акціонерне товариство "РОСАВА" (далі - ПрАТ "РОСАВА"; позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Білоцерківська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04 грудня 2015 року № 0007082203/1270 у частині нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 27089834,98 грн.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2017 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2015 року № 0007082203/1270 у частині нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 20017186,70 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Білоцерківська ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що перераховані ПрАТ "РОСАВА" нерезидентам грошові кошти повернуто на його рахунок з порушенням терміну, визначеного Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 185/94-ВР). Крім того, наголошує на тому, що датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством підлягає митному оформленню, вважається дата завершення оформлення вантажної митної декларації.

Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Білоцерківської ОДПІ.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

09 вересня 2021 року Білоцерківською ОДПІ заявлено клопотання про заміну відповідача - Білоцерківської ОДПІ її правонаступником - Державною податковою службою України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Київській області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

12 листопада 2021 року контролюючим органом заявлено клопотання, в якому він просить закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство, а тому, враховуючи правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спори за позовами боржника до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підвідомчі господарському суду у справі про банкрутство цього боржника.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ "РОСАВА" з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 13 листопада 2013 року по 20 жовтня 2015 року, результати якої оформлено актом від 16 листопада 2015 року № 1586/10-02-22-03/30253385/77.

Перевіркою встановлено недотримання позивачем вимог статей 1, 2 Закону № 185/94-ВР у зв`язку з перерахуванням нерезидентам грошових коштів, які в подальшому повернуто на рахунок ПрАТ "РОСАВА" з порушенням встановленого терміну, а також недотриманням законодавчо встановленого терміну надходження товарів на митну територію України за імпортними контрактами, яке обґрунтовано тим, що датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством підлягає митному оформленню, вважається дата завершення оформлення вантажної митної декларації.

На підставі зазначеного акта перевірки Білоцерківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2015 року № 0007082203/1270, згідно з яким з огляду на вказане порушення нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 20017186,70 грн.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі суд зазначає, що питання правових наслідків зміни судової практики щодо визначення юрисдикції певних категорій юридичних спорів вже неодноразово вирішувалося Верховним Судом як на рівні касаційних судів, так і на рівні Великої Палати Верховного Суду.

Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, положення абзацу другого частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.

При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення Європейського суду з прав людини є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень частини другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

У практиці Європейського суду з прав людини проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме "принцип правової впевненості", "легітимні сподівання" та "правовий пуризм".

Окрім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі "Проценко проти Росії", заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник проти Росії", зава № 8269/02, пункт 38).

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому Європейський суд з прав людини установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади.

Право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, є правом людини, якому кореспондує відповідний обов`язок держави. Складовою цього обов`язку є забезпечення незалежного, безстороннього суду, який створений та діє відповідно до закону. Саме держава повинна створити судову систему, яка здатна забезпечити право на справедливий суд.

Вищенаведені положення свідчать про те, що недотримання державою вимоги частини першої статті 6 Конвенції щодо права на справедливий розгляд справи "судом, встановленим законом", не може тлумачитися як таке, що вимагає скасування судового рішення і закриття провадження у справі, якщо порушено імперативні вимоги закону щодо юрисдикції суду.

Таким чином, якщо держава запроваджує спеціалізовану судову систему, то недоліки цієї системи, зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталою судовою практикою, не повинні мати негативних наслідків для особи.

Відтак, скасування судового рішення з мотивів порушення юрисдикції всупереч волі особи, яка була учасником провадження, не забезпечує право людини на справедливий суд.

Згодом такий підхід підтримано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

Крім того, суд звертає увагу, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято 04 грудня 2015 року, провадження у справі про банкрутство ПрАТ "РОСАВА" відкрито 15 листопада 2018 року, платник звернувся з позовом до суду першої інстанції в травні 2016 року, тобто до порушення провадження у справі про банкрутство та до набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства (2597-19) , що свідчить про відсутність підстав для застосування до розглядуваних правовідносин правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

Таким чином, підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з її непідсудністю адміністративним судам та скасування судових рішень, прийнятих відповідно до існуючих на час їх ухвалення юрисдикційних правил та їх тлумачення, з мотивів порушення підсудності, суд касаційної інстанції не вбачає і доходить висновку про необхідність розгляду касаційної скарги по суті.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Частиною першою статті 2 Закону № 185/94-ВР передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою статей 1, 2 Закону № 185/94-ВР.

Так, Правлінням Національного банку України прийнято постанови від 12 травня 2014 року № 270 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов`язкового продажу надходжень в іноземній валюті", від 01 грудня 2014 року № 758 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України", від 03 березня 2015 року № 160 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України", пунктом 1 яких встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Згідно з пунктом 3.1 розділу 3 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136 (z0338-99) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція), імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, виставлення векселя на користь постачальника товару, що імпортується, або при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента, потребують одержання висновку.

За правилами пункту 3.2 розділу 3 Інструкції відлік законодавчо встановленого строку розрахунків банк починає з наступного календарного дня після дня здійснення операцій, вказаних у пункті 3.1 цієї Інструкції.

При застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива моментом здійснення платежу на користь нерезидента вважається дата списання коштів з рахунку банку. При цьому банк повинен надати клієнту належним чином оформлене письмове повідомлення про списання коштів з рахунку банку на користь нерезидента, яке зобов`язане містити таку інформацію: назва нерезидента та банк нерезидента, № договору та № акредитива, валюта платежу та сума списаних коштів, дата списання коштів з рахунку банку.

Отже, підтвердженням фактичної трансакції (перерахування) коштів на користь контрагента-нерезидента через банк є момент здійснення такого платежу.

Однак, як з`ясовано судами, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження тієї обставини, що відповідні платіжні доручення позивача, щодо яких виник спір, виконано банківською установою, а кошти, зазначені в них, перераховано на адресу контрагентів-нерезидентів.

Натомість судами попередніх інстанцій на підставі листа Тимчасової адміністрації Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредити" від 03 грудня 2015 року № 1-001/2239 встановлено, що оскільки з початку грудня 2014 року в установі виникла складна фінансова ситуація, то платежі ПрАТ "РОСАВА" в іноземній валюті, списані з поточних рахунків позивача, знаходилися на транзитних рахунках банку, тобто фактично не були відправлені за призначенням на виконання зовнішньоекономічних контрактів контрагентам-нерезидентам. В подальшому платіжні доручення ПрАТ "РОСАВА" частково виконано, але після введення в банку Тимчасової адміністрації всі невідправлені валютні кошти повернуто на розподільчі рахунки позивача з подальшим обов`язковим продажем.

Жодних доказів на спростування встановлених судами обставин відповідачем не подано, відсутні такі докази і в матеріалах справи.

При цьому судові інстанції цілком об`єктивно відхилили доводи відповідача про те, що датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством підлягає митному оформленню, вважається дата завершення оформлення вантажної митної декларації, адже згідно з абзацом чотирнадцятим статті 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність" (далі - Закон № 959-XII (959-12) ) імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб`єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України розташованими за її межами.

Моментом здійснення імпорту, відповідно до абзацу тридцять восьмого статті 1 Закону № 959-XII, є момент перетину товаром митного кордону України або переходу прав власності на зазначений товар, що імпортується, від продавця до покупця.

Отже, моментом вчинення імпортної операції, зокрема, моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону № 185/94-ВР є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Митне ж оформлення товарів як наступна подія після перетину митного кордону має інше правове значення.

Поняття "перетин товаром митного кордону України" та "пропуск через митний кордон України" не є тотожними та обов`язковими для врахування при вирішенні питання визначення дати імпорту.

Вантажна митна декларація, в свою чергу, не є єдиним документом, виключно яким засвідчується факт та дата переміщення товарів через митний кордон України.

Підставою для переміщення вантажу через митний кордон України в режимі імпорту є наявність товаросупровідного документа на вантаж, проставлення на якому відтиску штампа "Під митним контролем" з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 04 липня 2011 року у справі № 21-136а11, від 04 липня 2011 року у справі № 21-108а11, від 16 січня 2012 року у справі № 21-412а11, який має враховуватися при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги контролюючого органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Замінити відповідача у справі - Білоцерківську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області її правонаступником - Державною податковою службою України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Київській області.

Відмовити в задоволенні клопотання Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Київській області про закриття провадження у справі.

Касаційну скаргу Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року залишити без змін.