14/231 Про стягнення заборгованості за поставлений природний газ та за зустрічною вимогою щодо визнання недійсним договору на постачання природного газу - 27.07.2006 Прийняття

Рішення суду в частині відмови в задоволенні первісного позову мотивоване тим, зокрема, що за договором № 10/1-560 від 19.03.2001 р. поставка ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на користь ВАТ "Рівнегаз" природного газу ні в квітні 2001 року, ні в майбутніх періодах фактично не проводилась. Наданий позивачем акт приймання-передачі газу за квітень 2001 року не є належним доказом приймання-передачі газу за квітень 2001 року, оскільки вказаний договір був укладений у рахунок погашення заборгованості ВАТ "Рівнегаз" перед АТЗТ "Інтергаз" по поставці протягом 1996-1997 рр. природного газу за договором № 1/3296 (96) від 30.12.1996 р., що підтверджується актом звірки розрахунків між ВАТ "Рівнегаз" і АТЗТ "Інтергаз", протоколом наради по списанню вартості несплачених обсягів природного газу за 1995-1998 рр. В результаті чого 19.03.2001 р. між ВАТ "Рівнегаз" і АТЗТ "Інтергаз" укладено договір за № 71029 (2001) (а.с.23-24, Том 2/Всього - 2), предметом якого є поставка природного газу в кількості 59 165, 359 тис. м2 на загальну суму 19 169 957, 33 грн. Названий договір сторони оформили лише документально і будь-які дії на його виконання не вчиняли, що підтверджується актом приймання-передачі газу через розподільні мережі ВАТ "Рівнегаз" за квітень 2001 року, відповідно до якого газ за договором у розподільні мережі не поступав і не реалізовувався.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову мотивоване тим, зокрема, що за договором у квітні 2001 року відповідач не отримував природний газ, а тому ймовірно повинен був дізнатися про порушення свого права у квітні 2001 року, відтак строк для звернення до суду за захистом порушеного права закінчився у квітні 2004 року. Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Крім того, позивач за зустрічним позовом не подав суду жодних доказів, які б свідчили про те, що до квітня 2004 року виникли чи продовжували існувати до жовтня 2005 року обставини надзвичайної, невідворотної за даних умов події (непереборної сили) і які в свою чергу завадили в строк захистити порушене право. Причини пропущення ВАТ "Рівнегаз" позовної давності не є поважними, первісним позивачем заявлено про сплив позовної давності, підстави для захисту порушеного права відповідача та відповідно задоволення зустрічного позову відсутні.

Позивач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задоволити повністю, з підстав неповного з"ясування обставин справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що місцем поставки (приймання-передачі) товару за договором є газовимірювальна станція на кордоні Росія-Україна. Таким чином, газ вважається поставленим відповідачеві після попадання його в газотранспортну мережу України на кордоні з Росією та підписання між сторонами договору акту приймання-передачі газу. Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності на майно виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові для відправлення, відчуженого без зобов"язання доставки. Отже, після підписання акту приймання-передачі між сторонами договору зобов"язання позивача вважаються виконаними, відповідач стає власником прийнятих обсягів газу. Згідно з ст. 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару. Кореспондуюче положення містить і ст. 323 ЦК України. Факт передання товару, а, отже, і перехід права власності на нього підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі газу. Протокол наради по списанню вартості несплачених обсягів природного газу за 1995-1998 рр. та акт приймання-передачі газу через розподільні мережі ВАТ "Рівнегаз" за квітень 2001 року не є належними доказами у справі в розумінні ст. 34 ГПК України, які б підтверджували невиконання з боку позивача своїх зобов"язань за договором у частині постачання газ відповідно до п.3.1 договору.

Відповідач також з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу та уточнення до неї, де просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задоволити повністю, а в решті рішення суду залишити без змін з підстав неправильного застосування та порушення норм матеріального і процесуального права.

Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що позовна давність не застосовується при визнанні недійсними договорів, які не є юридичними фактами, які не тягнуть за собою виникнення цивільних прав та обов"язків, тобто є фактами юридично байдужими. За договором № 10/1-560 від 13.03.2001 р. ВАТ "Рівнегаз" не набув жодних прав і обов"язків, оскільки він був укладений без наміру породити юридичні наслідки. Таким чином, до вимоги ВАТ "Рівнегаз" про визнання договору недійсним не застосовуються строки позовної давності. Так позиція підтверджується Роз"ясненням Вищого арбітражного суду України від 13.03.1999 р. № 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов"язаних з визнанням угод недійсними", відповідно до п.3.3 якого недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав і обов"язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2006 р. до участі у справі залучено ДК "Укртрансгаз"НАК "Нафтогаз України"як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. У наданому до суду відзиві на апеляційну скаргу третя особа зазначила, що (1) у квітні 2001 року протранспортувала та передала у розподільчі мережі відповідача 49 777 383 тис. куб. м природного газу; (2) окремого обліку за договорами на постачання природного газу, укладеними між постачальниками та споживачами природного газу, в т.ч. й за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р., ДК "Укртрансгаз"не веде; (3) оскільки з наданих документів вбачається, що природний газ, що виступає предметом договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р., передається позивачем відповідачу на газовимірювальних станціях (ГВС), що знаходяться на кордоні в пунктах приймання-передачі газу в газотранспортну систему ДК "Укртрансгаз"(п. 3.1. цього Договору та відповідні акти передачі-приймання) та надалі згаданий об'єм природного газу був переданий відповідачем на підставі Договору № 71029 (2001) від 19.03.2001 р. ЗАТ "Інтергаз" знову ж таки на ГВС, що знаходяться на кордоні в пунктах приймання-передачі газу в газотранспортну систему ДК "Укртрансгаз", то ні у позивача, ні у відповідача не було потреби транспортувати спірні обсяги газу магістральними газопроводами до газорозподільних мереж Рівненської області та відповідно укладати з ДК "Укртрансгаз" договори щодо надання таких послуг.

У судовому засіданні 20.07.2006 р. відповідачем подано доповнення до відзиву на апеляційну скаргу № 1726 від 19.07.2006 р., до якого додано наступні документи: акт ревізії від 07.07.2006 р., накази НАК "Нафтогаз України"від 06.06.2006 р. та 09.06.2006.

У згаданому доповненні до відзиву на апеляційну скаргу відповідач вказує, що факт поставки природного газу в об'ємі 59 165,359 тис. куб. м. за спірним договором спростовується результатами ревізії, оформленої актом від 07.07.2006 р., відповідно до якого "природний газ в об'ємі 59 165,359 тис. куб. м в газорозподільні мережі Рівненської області не поступав"та "АТЗТ "Інтергаз" серед промислових споживачів не зазначено".

Проте з таким висновком відповідача колегія суддів не може погодитись з огляду на таке.

Непроходження природного газу в об'ємі 59 165,359 тис. куб. м. через газорозподільні мережі Рівненської області не спростовує факт поставки позивачем відповідних об'ємів природного газу відповідачу за спірним договором, оскільки з наявних у справі матеріалів, зокрема, договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р., акту передачі-приймання природного газу за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р., договору на постачання природного газу № 1/029 (2001) від 19.03.2001 р., укладеного між відповідачем та АТЗТ "Інтергаз"та акту передачі-приймання природного газу за договором на постачання природного газу № 1/029 (2001) від 19.03.2001 р. вбачається, що спірні об'єми природного газу, що є предметом договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р., постачались відповідачу не для наступної реалізації останнім цього газу споживачам Рівненської області, а для поставки його АТЗТ "Інтергаз"в рахунок погашення наявної у відповідача заборгованості перед АТЗТ "Інтергаз", така передача відбувалась на газовимірювальних станціях (ГВС), що знаходяться на кордоні України в пунктах приймання-передачі газу в газотранспортну систему ДК "Укртрансгаз"упродовж квітня 2001 р.

В акті ревізії від 07.07.2006 р. також правомірно вказано, що АТЗТ "Інтергаз"не виступало споживачем газу, оскільки АТЗТ "Інтергаз"придбавав природний газ не з метою використання для власних потреб (визначення термінів Порядку доступу до газотранспортної системи, затвердженого наказом НАК "Нафтогаз України"від 26.03.2001 р. № 79), а з метою наступного продажу іншим суб'єктам газового ринку, зокрема ТОВ "Газресурс"(див. акт прийому-передачі газу від 28.04.2001 р. між АТЗТ "Інтергаз"та ТОВ "Газресурс"- у матеріалах справи), тобто виступав торговцем природного газу.

Окрім того, необхідно зазначити, що сам відповідач визнав поставку йому природного газу в об'ємі 59 165,359 тис. куб. м. за спірним договором, відобразивши відповідні господарські операції у своєму обліку (див. акт ревізії від 07.07.2006 р.) та підписавши акт звірки станом на 01.07.2004 р. (знаходиться у матеріалах справи).

З огляду на викладене, відомості наведені в акті ревізії від 07.07.2006 р. не спростовують, а підтверджують факт поставки відповідачу природного газу в об'ємі 59 165,359 тис. куб. м. за спірним договором, а доводи відповідача є безпідставними та спрямовані на затягування розгляду справи та ухилення від виконання своїх договірних зобов'язань.

У судовому засіданні 27.07.2006 р. ВАТ "Рівнегаз" заявлено клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі № 14/231 до отримання відповідного висновку з Служби безпеки України по закінченню проведення перевірки з питань укладання в квітні-травні 2001 року договорів на постачання природного газу ДК "Газ України" окремим облгазам, в тому числі і ВАТ "ВАТ "Рівнегаз".

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні заявленого клопотання у зв"язку з його безпідставністю.

Розгляд апеляційних скарг відкладався з підстав викладених, у ухвалах суду апеляційної інстанції від 13.02.2006 р., 03.04.2006 р., 17.04.2006 р., 04.05.2006 р., 29.05.2006 р.

Розглянувши 2 апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги ВАТ "Рівнегаз" слід відмовити повністю, апеляційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" задоволити повністю, рішення Господарського суду Рівненської області від 17.11.-01.12.2005 р. у справі № 14/231 скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задоволити повністю. В решті рішення суду залишити без змін.

При цьому колегія виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем 19.03.2001 р. укладено договір на постачання природного газу № 10/1-560, за яким позивач зобов'язався передати відповідачу у квітні 2001 року імпортований природний газ в обсязі 59 165,359 тис. куб. м. за ціною 324 грн. 00 коп. за 1 000 куб. м. на загальну суму 19 169 576 грн. 33 коп., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору (п. 1.1., 2.1., 4.1., 4.2. договору). Згідно пунктів 3.1.-3.3. цього договору сторони обумовили, що позивач передає відповідачу газ в загальному потоці на газовимірювальних станціях (ГВС), що знаходяться на кордоні України в пунктах приймання-передачі газу в газотранспортну систему ДК "Укртрансгаз". Приймання-передача газу, поставленого позивачем відповідачу, оформляється актом приймання-передачі газу, який підписується уповноваженими представниками сторін.

У матеріалах справи міститься акт передачі-приймання природного газу, підписаний уповноваженими представниками обох сторін, відповідно до якого позивач згідно з договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. у квітні 2001 року передав, а відповідач прийняв природний газ обсягом 59 165,359 тис. куб. м. на суму 19 169 576 грн. 32 коп.

Здійснюючи оцінку акту передачі-приймання природного газу за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що означений акт не є належним доказом приймання-передачі газу у квітні 2001 року, оскільки договір № 10/1-560 від 19.03.2001 р. сторони укладали лише документально і будь-які дії на його виконання не вчиняли, що, на думку суду першої інстанції, підтверджується актом приймання-передачі газу через розподільні станції Рівненської області за квітень 2001 року та реєстри реалізації природного газу, за яким природний газ в об'ємі 59 165,359 тис. куб. м. за договором № 10/1-560 від 19.03.2001 р. в квітні 2001 року в розподільні мережі відповідача не поступав та не реалізовувався.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки він не відповідає обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам та суперечить приписам процесуального права щодо оцінки доказів виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин у їх сукупності, керуючись законом. Стаття 34 ГПК України встановлює вимоги щодо належності та допустимості засобів доказування.

З передбачених сторонами умов п.п. 3.1.-3.3. договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. випливає, що належним та допустимим доказом виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки відповідачу у квітні 2001 р. природного газу у обсязі 59 165,359 тис. куб. м. є саме акт передачі-приймання природного газу, підписаний уповноваженими представниками обох сторін.

Посилання місцевого господарського суду на акт приймання-передачі газу через розподільні станції Рівненської області за квітень 2001 року та реєстри реалізації природного газу, за якими природний газ в об'ємі 59 165,359 тис. куб. м. за договором № 10/1-560 від 19.03.2001 р. в квітні 2001 року не поступав та не реалізовувався, колегією суддів відхиляється, як такі, що не стосуються предмету спору з огляду на таке.

З наявних у справі матеріалів, зокрема, договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р., акту передачі-приймання природного газу за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р., акту звірки розрахунків між відповідачем та АТЗТ "Інтергаз"згідно з договором № 1/3296 (96) від 30.12.1996 р., протоколу наради по списанню вартості несплачених обсягів природного газу за 1995-1998 рр. від 01.07.2004 р., договору між відповідачем та АТЗТ "Інтергаз"№ 71029 (2001) від 19.03.2001 р., акту передачі-приймання природного газу за цим договором, вбачається, що природний газ, що є предметом договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р., постачався відповідачу не для наступної реалізації відповідачем цього газу споживачам Рівненської області, а для передачі відповідачем цього газу АТЗТ "Інтергаз"в рахунок погашення його зобов'язань перед останнім, така передача відбувалась на газовимірювальних станціях (ГВС), що знаходяться на кордоні України в пунктах приймання-передачі газу в газотранспортну систему ДК "Укртрансгаз", а тому й спірні обсяги газу не транспортувались магістральними газопроводами до газорозподільних мереж відповідача (Рівненської області) та відповідно через них не проходили.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що позивачем належним чином виконано своє зобов'язання з поставки відповідачу у квітні 2001 року природного газу у обсязі 59 165,359 тис. куб. м.

У свою чергу відповідач доказів виконання своїх зобов'язань з оплати поставленого за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. природного газу на суму 19 169 576 грн. 32 коп. чи припинення їх іншим чином, на підставах та у порядку встановлених законом, не надав.

З договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. вбачається, що сторонами не установлено строк (термін) виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати поставленого за договором природного газу.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у 7 денний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства

З наявних у справі доказів (вимога про оплату від 04.03.2004 р. № 31/10-1957, поштова квитанція та опис вкладення у цінний лист від 05.03.2004 р.) вбачається, що 05.03.2004 р. позивач пред'явив відповідачу вимогу про оплату боргу за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. природного газу на суму 19 169 576 грн. 32 коп.

Відтак колегія суддів приходить до висновку, що відповідач повинен був здійснити оплату поставленого за договором природного газу на суму 19 169 576 грн. 32 коп. до 12.03.2004 р.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦКУкраїни зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на встановлені обставини та приписи законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що з 12.03.2004 р. має місце прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання з оплати поставленого йому за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. природного газу на суму 19 169 576 грн. 32 коп.

Віповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем позовні вимоги заявлені у межах встановленої законом позовної давності та про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення 19 169 576 грн. 32 коп. основного боргу, що підтверджується висновком, викладеним у постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2005 р. у даній справі (а.с.152-154, Том 1 /Всього –2).

Згідно з ст.ст. 536 та 625 Цивільного кодексу України прострочення боржником виконання грошового зобов'язання тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних з простроченої суми.

Колегією суддів встановлено, що з 12.03.2004 р. має місце прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання з оплати поставленого йому за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. природного газу на суму 19 169 576 грн. 32 коп.

Таким чином, вимоги про стягнення інфляційного зростання боргу у розмірі 347 068 грн. 92 коп. та трьох відсотків річних у розмірі 141 471 грн. 47 коп. ґрунтуються на обставинах справи та відповідають нормам матеріального права, а відповідно підлягають задоволенню.

Щодо вимоги зустрічного позову про визнання недійсним договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. на підставі ст. 58 ЦК УРСР, то колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення з наступних підстав.

Частина 1 статті 58 ЦК УРСР вказує, що недійсною є угода укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений між сторонами договір на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. спрямований на виникнення між сторонами цивільних прав та обов'язків, пов'язаних із здійсненням позивачем поставки природного газу відповідачу у квітні 2001 року в обсязі 59 165,359 тис. куб. м., більш того згаданий договір належним чином виконаний зі сторони позивача, а відтак підстави для визнання означеного договору недійсним на підставі ст. 58 ЦК УРСР відсутні.

Враховучи вищенаведене, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що зустрічний позов про визнання недійсним договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. не підлягає задоволенню тільки з огляду на пропуск відповідачем (позивачем за первісним позовом) позовної давності.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р, є правильним по суті, але при його прийнятті місцевий господарський суд припустився порушень норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103- 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

1. У задоволенні клопотання ВАТ "Рівнегаз" про зупинення апеляційного провадження у справі № 14/231 відмовити.

2. У задоволенні апеляційної скарги ВАТ "Рівнегаз" відмовити повністю.

3. Апеляційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" задоволити повністю.

4. Рішення Господарського суду Рівненської області від 17.11.-01.12.2005 р. у справі № 14/231 скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задоволити повністю.

Стягнути з ВАТ "Рівнегаз" (33027, м.Рівне, вул.Білякова, 4; р/р 26009300106043 в УСБ м.Рівне, МФО 333012, код ЄДРПОУ03366701) на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1; р/р 260083013814 в ГОУ ПІБ України, МФО 300012, код ЄДРПОУ 31301827) 19 169 576 грн. 32 коп. основного боргу, 347 068 грн. 92 коп. інфляційних нарахувань та 141 471 грн. 47 коп. 3 % річних.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ВАТ "Рівнегаз" (33027, м.Рівне, вул.Білякова, 4; р/р 26009300106043 в УСБ м.Рівне, МФО 333012, код ЄДРПОУ03366701) на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1; р/р 260083013814 в ГОУ ПІБ України, МФО 300012, код ЄДРПОУ 31301827) 1 700 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.