ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТI
Р I Ш Е Н Н Я
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.03.2007 Справа № 2/76-07
Господарський суд Херсонської області у складі судді
Скобєлкіна С.В. при секретарі Лисенко Н.В., розглянувши у
відкритому судовому засіданні справу
за позовом Одеської залізниці, м.Одеса
до Відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат
хлібопродуктів", м.Херсон
про стягнення 162194,16 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув
від відповідача: Брагіна К.I., довіреність № 1800/07 від
26.09.2006 року
в с т а н о в и в:
Одеська залізниця звернулась до суду з позовом до
Херсонського комбінату хлібопродуктів про стягнення 162 194,16
грн. за зберігання вантажу в вагонах в жовтні місяці 2006 року.
Позовні вимоги грунтуються на ствердженні про те, що 23
травня 2003 року меж Одеською залізницею та Відкритим Акціонерним
товариством "Херсонський комбінат хлібопродуктів" був укладено
договір № 130 про експлуатацію залізничної під'їзної колії.
В жовтні 2006 року на станцію Херсон Порт Одеської залізниці
прибули вагони на його адресу, які простояли в очікувані
вивантаження більше терміну безоплатного зберігання.
Відповідно до положень п.46 Статуту залізниць, затвердженою
постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457
( 457-98-п ) (457-98-п)
, одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції
вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок
зберіганню вантажів установлюються Правилами.
Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно
протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати
вивантаження вантажу (контейнеру) засобами залізниці або з 24-ої
години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.
Крім того п.5 Правил зберігання вантажів ( z0866-00 ) (z0866-00)
,
зареєстрованих в Міністерстві юстиції України за № 866/5087 від
24.11.2000 року передбачено, що якщо одержувач не вивіз вантаж з
місця загального користування у терміни., встановлені статтею 46
Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу,
встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами
здійснюється охорона вантажу.
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів зазначено, що збір за
зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з
вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання
сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення
та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях
тощо).
Факт затримки вагонів на станції Херсон-порт підтверджується
накопичувальними картками №№ 231012, 231013, 231014, 101003,
231040, 241043, 291050 за жовтень 2006 року.
Пунктом 2.3 Збірника тарифів... (тарифне керівництво № 1)
передбачено, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають
вивантажуватись на місцях загального і не загального користування,
але не подані від вивантаження з вини одержувача, збір
справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання, що
визначається з 24-ої години дати повідомлення одержувача про
прибуття вантажу.
У відповідності з положеннями п.2.1 Збірника тарифів на
перевезення вантажів залізничним транспортом України (тарифне
керівництво № 1, розділ 2) після закінчення терміну безоплатного
зберігання до моменту вивезення вантажів вантажоодержувачами
(експедиторами), справляється збір за кожну добу в розмірах: 1,50
грн. за одну тону при зберігання вантажів у критих складах,
вагонах, контейнерах.
Претензію № 28 від 11.12.2006 року відповідач залишив без
задоволення.
Позивач або його представник до суду не прибули, про причини
свого неприбуття суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань
по цьому питанню, а також відносно можливості або неможливості
розгляду справи без їх участі не надали.
Відповідач позов не визнав, про що повідомив його представник
в судовому засіданні.
Оскільки причини неявки позивача до суду не відомі, а наявних
доказів можна вважати достатньо для вирішення за позовними
вимогами Одеської залізниці, суд прийшов до висновку про розгляд
справи по суті у даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, з'ясувавши
правовідносини сторін, заслухавши представника відповідача, суд
вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи,
згідно статей 2, 8 Закону України "Про залізничний транспорт"
( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
, умови та порядок організації згідно ст.ст. 2, 8
цього закону умови та порядок організації перевезень за участю
залізниць, нормативи якості вантажних перевезень (терміни
доставки, безпека перевезень схоронність вантажів) та
обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів ванта жів
визначаються Статутом залізниць України, який затверджується
Кабінетом Міністрів України, Правилами перевезень вантажів
залізничним транспортом України та іншими актів законодавства
України.
Спірні правовідносини сторін за своєю правовою природою є
правовідносинами з надання послуг, пов'язаних з перевезенням
вантажів залізницею.
З матеріалів справи слідує, що між сторонами у справі
укладено договір № 130 про експлуатацію залізничної під'їзної
колії ВАТ "Херсонський комбінат хлібопродуктів" від 23 травня 2003
року. Даним договором врегульовані господарські відносини між
Одеською залізницею та ВАТ "ХБК", в тому числі щодо порядку і умов
експлуатації під'їзної колії та надання послуг, пов'язаних з
перевезенням вантажів. Вказаний договір укладено терміном на 5
років з 01.06.2003 року до 31.05.2008 року і підписано зі сторони
відповідача з протоколом розбіжностей від 29.05.2003 року.
В свою чергу зі сторони Одеської залізниці протокол
розбіжностей від 29.05.2003 року підписано з протоколом узгодження
від 16.07.2003 року, з якого вбачається, що сторони за договором,
при розгляді протоколу узгодження, не дійшли згоди щодо укладення
пунктів 13, 14, 16 договору № 130 від 23.05.2003 року.
Таким чином, пунктом 14 договору плата, яку повинен
сплачувати відповідач Одеській залізниці за зберігання вантажів у
вагонах згідно тарифного керівництва № 1 після закінчення терміну
безоплатного зберігання, сторонами не узгоджена.
Даний факт встановлено рішення господарського суду Одеської
області від 23.06.2005 року у справі № 10/107-0505105, залишеного
постановою Одеського апеляційного господарського суду від
30.08.2005 року без змін. Дане рішення суду на момент розгляду
спору є чинним і має преюдиціальне значення для вирішення спору по
даній справі.
Відповідно до ст.151 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинною
на момент укладання договору), та ст.174 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та
ст.11 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання виникають з закону та
договору.
Як зазначалось вище, сторони за даною справою не дійшли згоди
щодо умов пункту 14 договору. Позивач у встановлений законом строк
не звернувся до суду з позовом про спонукання відповідача укласти
договір № 130 в редакції Одеської залізниці, тому договір, в силу
ч.1 ст.158 ЦК Української РСР, вважається укладеним в редакції
відповідача.
Позивач обгрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що у
жовтні 2006 року на станцію Херсон-Порт Одеської залізниці на
адресу відповідача прибули вагони, перелічені у накопичувальних
картках № 231012, 231013, 231014, 101003, 231040, 241040, 241043,
291050 з вантажем - пшеницею, які простояли в очікувані
вивантаження більше терміну безоплатного зберігання. В
підтвердження затримки вагонів позивач надав акт форми ГУ-23а № 1
від 13.10.2006 року, повідомлення про затримку вагонів (Додаток 5
до пункту 10 Правил) від 13.10.2006 року та 14.10.2006 року,
поточні акти (Додаток 6 форми ГУ-23) за жовтень 2006 року. З цих
підстав позивач вважає, що згідно положень ст.46 Статуту
залізниць, пунктів 5, 8 Правил зберігання вантажів відповідач
повинен сплатити залізниці плату за зберігання вантажу на станції
понад встановлений термін безкоштовного зберігання.
Але суд не погоджуючись з позицією позивача. виходить з
наступного.
Згідно статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт"
( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
підприємства транспорту забезпечують збереження
вантажу і несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту
прийняття його до перевезення і до фактичної видачі вантажу
Одержувачу.
Згідно пунктів 7, 8 Правил видачі вантажів - вантаж разом з
накладною видається на станції призначення одержувачу. Датою
фактичної видачі вантажу вважається:
- дата його вивозу з території станції в разі вивантаження
засобами залізниці на місцях загального користування
- дата подачі вагонів під вивантаження, якщо воно
здійснюється Одержувачем на місцях загального користування (на
станції)
- дата подачі вагонів під вивантаження, якщо воно
здійснюється Одержувачем на місцях не загального користування (на
під'їзну колію).
Згідно п.10 цих же Правил - при подаванні вагонів під
вивантаження засобами вантажоодержувача на місця загального
користування, передача їх провадиться безпосередньо на місцях
вивантаження і засвідчується підписами представників станції і
одержувача в пам'ятці про користування вагонами.
А при подаванні вагонів на під'їзні колії (місця не
загального користування) передача їх провадиться в місцях,
установлених договорами про подавання і забирання вагонів або
договорами про обслуговування під'їзної колії, і засвідчується
підписами представників станції і одержувача в пам'ятці про
користування вагонами. В даному випадку, таке місце визначено у
п.6 договору № 130 від 23.05.2003 року.
Таким чином, до фактичної видачі вантажу, тобто до подачі
вагонів на під'їзну колію, Залізниця забезпечує збереження вантажу
і несе відповідальність за його зберігання відповідно до ст.23
Закону України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
без
додаткових оплат.
Положення ст.46 Статуту залізниць ( 457-98-п ) (457-98-п)
, які
регулюють порядок зберігання вантажів, поширюються на вантажі,
вивантажені в місцях загального користування засобами залізниці
або засобами одержувача. I якщо одержувач не вивіз вантаж з місця
загального користування в строк, установлений ст.46 Статуту, з
нього стягується плата за зберігання вантажу згідно тарифу при
наявності договору.
Дія ст.46 Статуту залізниць не поширюється на тимчасову
затримку вагонів на станції в очікуванні подання їх під
вивантаження на під'їзну колію (тобто на місця не загального
користування), оскільки це зовсім інші правовідносини і вони
регулюються статтею 119 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
та Правилами
користування вагонами і контейнерами (ст.119-126 Статуту залізниць
України ( 457-98-п ) (457-98-п)
) затвердженими наказом Міністерства
транспорту України 25.02.1999 року за № 113 ( z0165-99 ) (z0165-99)
,
відповідно до пункту 12 яких загальний час користування вагонами,
за який вноситься плата, включає в себе час перебування їх у
безпосередньому розпорядженні одержувача з моменту передачі на
передавальних коліях до моменту забирання та час затримки вагонів
на станції і на підходах до неї в очікуванні подачі їх під
вивантаження з вини Одержувача. Час користування вагонами ні
Статутом ні правилами не обмежений.
Тобто, ст.119 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
передбачає, що вагони
можуть деякий час знаходитись на станції або на підходах до неї в
очікуванні подачі їх під вивантаження і за цей час, при наявності
вини, Одержувач вносить залізниці плату за користування вагонами
по ставкам, затвердженим Наказом Міністерства транспорту
02.02.1999 року № 53.
Суд також не приймає за доказ посилання позивача - Одеської
залізниці на пункт 5 Правил зберігання вантажів та на тарифне
керівництво № 1, як на підставу стягнення з відповідача плати за
зберігання вантажів у вагонах за період тимчасової затримки цих
вагонів на станції в очікуванні подання їх під вивантаження,
оскільки вказані Правила є по-перше, підзаконними нормативними
актами, які розробляються для конкретизації положень відповідних
статей Закону України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
та
Статуту залізниць і по-друге, застосовуються до зберігання
вантажів, вивантажених на місцях загального користування (п.1
Правил) та передбачають наявність угоди сторін про погодження умов
зберігання і плати за таке зберігання (п.7 Правил).
Відповідач не зберігав вантажі в місцях загального
користування (ні вивантажені, ні у вагонах) і в договірних
відносинах з надання послуг по зберіганню вантажу з позивачем, як
свідчать матеріали справи, не перебуває.
Тому суд зазначає, що надання таких послуг, як зберігання
вантажу у вагонах за період тимчасової затримки на станції в
очікуванні подачі їх під вивантаження (навіть з вини одержувача),
договором не передбачено і плата за такі послуги сторонами
договору не погоджена, відтак відсутні підстави для її стягнення,
у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Також суд зазначає, що неправомірність дій Одеської
залізниці, щодо стягнення окремої плати за зберігання вантажу у
вагонах, які затримуються на станції в очікуванні подачі їх під
вивантаження при наявності вини Одержувача (відповідача у даній
справі), вже встановлена у судовому порядку (справи № 14/13-пс; №
17/168-04-4714; № 10/107-05-5105; 12/350-05-8829).
За таких обставин, у зв'язку з незаконністю та
безпідставністю вимог позивача, суд відмовляє Одеській залізниці у
задоволені позову до ВАТ "ХКХП".
Судові витрати по справі відповідно до ст.49 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
суд покладає на позивача, з вини якого спір доведено
до судового розгляду.
На підставі викладеного, вищезазначених правових норм та
керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд -
в и р і ш и в:
1. У задоволені позову відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після
закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі,
якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і
резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після
закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення,
оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(вступна, описова, мотивувальна і
резолютивна частини).
Суддя С.В.Скобєлкін
Дата підписання рішення
відповідно до вимог ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
12.04.12007 року