380/1814/20 Про визнання протиправною бездіяльність міської ради щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" в частині щодо об`єкту культурної спадщини місця масових поховань євреїв, зобов`язання виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України - 06.07.2022 Прийняття

за касаційною скаргою Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2021 року (колегія у складі: головуючого судді: Курильця А. Р., суддів: Затолочного В. С., Пліша М. А.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2020 року Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, треті особи: Кабінет Міністрів України, Міністерство культури та інформаційної політики України, Львівська обласна державна адміністрація, в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" (604-98-р) , в частині п. 3 щодо об`єкту культурної спадщини місця масових поховань євреїв на території Янівського концентраційного табору та прилеглій території на вулиці Шевченка у місті Львові;

- зобов`язати відповідачів виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" (604-98-р) , в частині п.3 щодо об`єкту культурної спадщини місця масових поховань євреїв на території Янівського концентраційного табору та прилеглій території на вулиці Шевченка у місті Львові.

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що відповідачем не вжито і не вживаються жодні заходи, спрямовані на виконання вимог Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" (604-98-р) щодо місць давніх поховань - Об`єкту культурної спадщини місця масових поховань євреїв на території Янівського концентраційного табору та прилеглій території на вулиці Шевченка у місці Львові, межі кладовища не встановлюються, жодна організація їх обстеження та вивчення не здійснювала, заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження, їх облаштування і розробки проекту землеустрою із вивченням складових Янівського концентраційного табору, межі у встановленому порядку не досліджені, межі та режими використання зон нововиявлених пам`яток не визначено. При тому, що відповідач обізнаний про обов`язок включення даного об`єкта до Переліку нововиявлених об`єктів культурної спадщини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 02 березня 2021 року позов задовольнив повністю.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не надали жодних доказів виконання вимог п. 3 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" (604-98-р) в частині п. 3 щодо Об`єкту культурної спадщини - місць масових поховань євреїв на території Янівського концентраційного табору та прилеглій території на вулиці Шевченка у місці Львові. Територія Янівського концентраційного табору не обстежена, межі поховань не визначено, заходів, спрямованих на облаштування цього місця, його утримання та збереження відповідачами не вжито.

5. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 липня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року скасував. Прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив повністю.

6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в межах заявленого позову позивач не має права вимагати від відповідача здійснювати дії, направлені на укладення контрактів на виявлення, дослідження об`єктів культурної спадщини, або інші дії, пов`язані з включенням об`єкту - місця масових поховань євреїв на території Янівського концентраційного табору та прилеглій території на вулиці Шевченка у місті Львові до Переліку пам`яток.

Заходи, визначені пунктом 3 Розпорядження № 604-р, відповідний суб`єкт може виконати лише після здійснення заходів, передбачених пунктом 2 Розпорядження № 604-р, виконання яких, в свою чергу покладено на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, Держкомрелігій із залученням громадських організацій, а не на Львівську міську раду, яка є органом місцевого самоврядування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 25 серпня 2021 року Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2021 року та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду м. Києва від 02 березня 2021 року.

8. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На переконання позивача, відповідачами допущено протиправну бездіяльність щодо проведення досліджень, прийняття рішень, оформлення документації та взяття на облік об`єкта культурної спадщини. Достатньо встановити документальне підтвердження існування визначеного історичного місця. Ця обставина документально підтверджена, серед іншого і судовими рішеннями, що вступили в законну силу.

Скаржник зазначає, що ним надано достатньо доказів на підтвердження наявності масових поховань євреїв на території Янівського концентраційного табору та прилеглій території на вулиці Шевченка у місті Львові, в той час як відповідачами доказів відсутності поховань на цій території не надано.

Крім того, на думку скаржника, наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 462/3063/17.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 серпня 2021 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С. Г., суддів: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.

10. Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2021 року.

11. 29 жовтня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшли пояснення Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу.

12. Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 06 липня 2022 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 20 липня 1998 року № 604-р, яким затверджено додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України, а саме:

1. Забезпечити розроблення проекту Закону України "Про похоронну справу". 1998-1999 роки. Держбуд, Мін`юст, Мінкультури, Держкомрелігій за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

2. Взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень через засоби масової інформації. 1998-1999 роки. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Держкомрелігій із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин.

3. Провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження. 1998-1999 роки. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, органи місцевого самоврядування із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин.

4. Не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ. Постійно. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Держбуд, органи місцевого самоврядування.

5. Забезпечити неухильне дотримання вимог статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" стосовно того, що крематорії та кладовища не підлягають приватизації. Постійно. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. Фонд державного майна.

14. 13 лютого 2020 року Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу звернулося листом № 70-20 до міського голови м. Львова, в якому просило повідомити, які заходи проведені Львівською міською радою на виконання п. 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" (604-98-р) .

15. Оскільки позивач не отримав відповіді на це звернення, та вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів в частині виконання п. 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" (604-98-р) , що на його думку, порушує його права та охоронювані законом інтереси, звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

17. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. За приписами ч. 2 ст. 2 Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-III "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон № 1805-III (1805-14) ) до історичних об`єктів культурної спадщини відносяться окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

19. Відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 14 Закону № 1805-III до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема, подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України; виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об`єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.

До вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).

Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

20. Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (z0528-13) (далі - Порядок № 158).

21. Пунктом 1.2, 1.3 Порядку № 158 передбачено, що облік об`єктів культурної спадщини - це заходи, що здійснюють спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, спрямовані на виявлення, наукове вивчення, класифікацію, державну реєстрацію об`єктів культурної спадщини.

Облік об`єктів культурної спадщини включає: виявлення, обстеження, дослідження, фотофіксацію об`єктів культурної спадщини, підготовку графічних матеріалів (у разі необхідності) та визначення предмета охорони культурної спадщини, складання переліків об`єктів культурної спадщини та облікової документації на ці об`єкти, підготовку подання Міністерству культури України та Кабінету Міністрів України для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

22. Пунктами 2.1, 2.4 Порядку № 158 передбачено, що виявлення об`єктів культурної спадщини включає: натурне обстеження (дослідження), історико-архівні і бібліографічні дослідження, визначення предмета охорони, встановлення ступеня схоронності, первісного призначення, сучасного використання, фотофіксацію (у разі необхідності графічну фіксацію), виготовлення короткої історичної довідки та облікової картки.

Виявлення об`єктів культурної спадщини, складання на них облікової картки, короткої історичної довідки, акта технічного стану забезпечують органи охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, відповідно до їх повноважень, зокрема виконують функції замовника та укладають з цією метою контракти на виявлення, дослідження об`єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об`єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об`єкти.

23. Згідно з п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" (604-98-р) Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, Держкомрелігій із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин, зобов`язано взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень через засоби масової інформації. 1998-1999 роки.

Пунктом 3 вказаного Розпорядження Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, органи місцевого самоврядування із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин, зобов`язано провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження, протягом 1998-1999 років.

Пунктом 4 Розпорядження Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, Держбуд, органи місцевого самоврядування зобов`язано не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.

24. Порядок визначення категорії пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760 (1760-2001-п) (далі - Порядок № 1760).

25. Пунктом 2 Порядку № 1760 передбачено, що на кожний об`єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в такому органі. Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.

26. Відповідно до п. 3 Порядку № 1760 облікова документація на об`єкти культурної спадщини, які відповідно до пункту 3 розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) визнаються пам`ятками, включає облікову картку або паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану та матеріали фотофіксації сучасного стану.

Облікова документація на щойно виявлені об`єкти культурної спадщини включає облікову картку, коротку історичну довідку, акт технічного стану та матеріали фотофіксації сучасного стану.

Пропозиції щодо включення щойно виявлених об`єктів культурної спадщини до Реєстру подаються не пізніше ніж протягом трьох років з дня їх включення до переліку об`єктів культурної спадщини.

27. Згідно з п. 4 Порядку № 1760 облікова документація, що передбачає виконання роботи з метою виявлення, дослідження, фіксації об`єкта культурної спадщини, визначення його антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, складається спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини, до яких належать орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні держадміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

28. За змістом п. 7, 8 Порядку № 1760 об`єкти культурної спадщини національного значення є особливою історичною або культурною цінністю і повинні відповідати критерію автентичності, а також одному з таких критеріїв:

-мали значний вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва країни;

-безпосередньо пов`язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей;

-репрезентують шедевр творчого генія, стали етапними творами видатних архітекторів чи інших митців;

-були витворами зниклої цивілізації чи мистецького стилю.

Критерій автентичності означає, що пам`ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні культурні нашарування.

Об`єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також одному з таких критеріїв:

- мали вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону;

- пов`язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону;

- є творами відомих архітекторів або інших митців;

- є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.

29. Згідно з п. 9 Порядку № 1760 відповідність кожного об`єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 7 і 8 цього Порядку, оцінюються науково-методичною радою з питань охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, консультативними радами органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов`язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки у п`ятнадцятиденний строк надається висновок щодо доцільності занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, який надсилається Мінкультури у день його підписання.

30. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позовні вимоги Представництва Американського об`єднання Комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу обґрунтовані тим, що відповідачами допущено бездіяльність в частині виконання п. 3 Розпорядження № 604-р щодо місць давніх поховань - Об`єкту культурної спадщини місця масових поховань євреїв на території Янівського концентраційного табору та прилеглій території на вулиці Шевченка у місці Львові, межі кладовища не встановлюються, жодна організація їх обстеження та вивчення не здійснювала, заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження, їх облаштування і розробки проекту землеустрою із вивченням складових Янівського концентраційного табору, межі у встановленому порядку не досліджені, межі та режими використання зон нововиявлених пам`яток не визначено. При тому, що відповідач обізнаний про обов`язок включення даного об`єкта до Переліку нововиявлених об`єктів культурної спадщини.

32. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, серед іншого зазначив, що вимоги пункту 3 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р (604-98-р) , а саме вимоги щодо проведення робіт з вивчення стану закритих кладовищ, місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, здійснення заходів з облаштування цих місць, їх утримання та збереження стосуються виключно вже виявлених закритих кладовищ, місць масового розстрілу населення у роки Другої світової війни та давніх поховань. У цій справі йдеться про об`єкт - місця масових поховань євреїв на території Янівського концентраційного табору та прилеглій території на вулиці Шевченка у місті Львові, який ще не віднесений у встановленому порядку до нововиявлених пам`яток культурної спадщини, його межі у встановленому порядку не окреслені.

33. Між тим, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що п. 3 вказаного розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р (604-98-р) зобов`язано саме органи виконавчої влади із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження.

34. На переконання колегії суддів Верховного Суду, застосування норм Розпорядження № 604-р вимагає наявності у відповідних місцях слідів давніх поховань чи закритих кладовищ, під якими, згідно із визначеннями, наведеними у Законі України "Про поховання та похоронну справу" (1102-15) , розуміються земельні ділянки з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань, після їх закриття, тобто припинення поховання померлих.

35. Разом з тим, відсутність ознак цілісного об`єкту кладовища на теперішній час не дозволяє дійти однозначного висновку про те, що до спірних відносин не може застосовуватися п. 3 Розпорядження № 604-р.

36. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 813/143/18.

37. Отже, судом апеляційної інстанції було зроблено передчасні висновки про незастосування до спірних правовідносин Розпорядження № 604-р, не досліджено докази у справі та, як наслідок, не встановлено обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

38. В свою чергу, судом першої інстанції було зроблено передчасні висновки про наявність протиправної бездіяльності у відповідачів щодо невиконання наведених вище вимог Розпорядження № 604-р, не проаналізовано обов`язки кожного відповідача по відношенню до вказаного розпорядження, а також не в повній мірі встановлено обставини справи, у зв`язку з чим Верховний Суд вважає рішення суду першої інстанції таким, що відповідає критеріям законності та обґрунтованості, як це визначено у ст. 242 КАС України, та таким, що також підлягає скасуванню.

39. Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

40. Верховний Суд зазначає, що для ухвалення справедливого та об`єктивного рішення мають бути повністю встановлені та з`ясовані обставини справи, а також надана належна правова оцінка доказам, що мають істотне значення для вирішення спору, зокрема витягу з архіву Сліжби безпеки України (про Янівський концентраційний табір), згідно з яким на спірній території були знайдені людські кістки, витяг з реєстру Американської комісії зі збереження Американської спадщини за кордоном, Терезинська декларація 2009 року, судові рішення надані позивачем.

41. Відповідно до ч. 1- 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

42. Відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої або апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

43. Згідно з ч. 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

44. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанції прийнято необґрунтовані рішення, ухвалені без дотримання норм процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

45. Під час нового розгляду справи судам попередніх інстанцій слід взяти до уваги викладене в цій постанові та дослідити докази. Проаналізувати обов`язки кожного відповідача по відношенню до вищенаведених нормативно-правових актів, та з урахуванням досліджених доказів встановити, чи наявні обов`язки у Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради виконувати пункт 3 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" (604-98-р) , про що стверджує позивач у позовній заяві.

46. Також, в касаційній скарзі Представництво Американського об`єднання Комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Вирішуючи таке клопотання, колегія суддів виходить з наступного.

47. Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлені статтями 346, 347 КАС України.

48. Згідно з частинами третьою- шостою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду; якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Крім цього, справа передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду у разі відкриття касаційного провадження у справі судом касаційної інстанції (у цьому випадку - Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду) та виявлення в ході розгляду касаційної скарги підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених статтею 346 КАС України.

50. КАС України (2747-15) чітко визначає випадки, у яких перегляд судових рішень (залежно від категорії справи) здійснює саме Велика Палата Верховного Суду, а також підстави такого перегляду в окремих випадках. Виходячи з вищенаведеного, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, необхідно відмовити.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Представництва Американського об`єднання Комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.