Р I Ш Е Н Н Я
Iменем України
09.01.07 р. Справа № 7/360пд
Господарський суд Донецької області у складі судді Малашкевич
С.А.
при секретарі Волобуєвій А.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду
справу
За позовом: Горлівської об'єднаної державної податкової
інспекції м. Горлівка Донецької області
До відповідачів:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс" м.
Горлівка Донецької області
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс ЛТД" м.
Донецьк
Про: визнання недійсним господарського зобов'язання та
стягнення 59 400, 00 грн.
За участю:
представника позивача: Граніна О.В., довіреність № 11818/10
від 22.12.2006 р.
представника першого відповідача: Тихонов О.Б., довіреність
від 01.12.2006 р., Мітюков М.В., довіреність від 01.12.2006 р.
представника другого відповідача: не з'явився
Суть справи:
Горлівська об'єднана державна податкова інспекція звернулась
до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з
обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс" м. Горлівка та
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс ЛТД" м. Донецьк
про визнання недійсним, на підставі ст. 207 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, господарського зобов'язання від 05.01.2004 р,
як такого, що за відомо суперечить інтересам держави і
суспільства, а також стягнення з Товариства з обмеженою
відповідальністю "Фенікс ЛТД" на користь Товариства з обмеженою
відповідальністю "Агрокомплекс" м. Горлівка одержаних за угодою
коштів в сумі 59 400, 00 грн., а з Товариства з обмеженою
відповідальністю "Агрокомплекс" м. Горлівка у доход держави
отриманих за угодою товарно-матеріальних цінностей на суму 59 400,
00 грн.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на довідку
ЄДРПОУ № 940598, лист № 02/78 від 07.06.2006 р., договір
купівлі-продажу № 22-01 від 05.01.2004 р., видаткову накладну №
034 від 22.01.2004 р., податкову накладну № 034 від 22.01.2004 р.,
довідку № 2827/19 від 28.08.2006 р., довідку № 2828/15 від
28.08.2006 р., довідку управління статистики № 7-23-1185 від
03.07.2001 р., статут ТОВ "Агрокомплекс", реєстраційну картку,
інформаційну картку, довідку про взяття облік платника податків №
413 від 13.07.2001 р., свідоцтво від 02.07.2001 р., заяву № 1779
від 30.04.2002 р., свідоцтво про реєстрацію платника податку на
додану вартість № 08441170 від 13.07.2001 р., свідоцтво про
державну реєстрацію від 02.07.2001 р., свідоцтво про право сплати
єдиного податку № 0573000086 від 08.08.2001 р., вирок
Куйбишевського районного суду м. Донецька від 30.12.2005 р.,
довідку управління статистики № 22-2/1712 від 01.06.2006 р.,
свідоцтво про державну реєстрацію від 30.07.2003 р., рішення
Виконавчого комітету Ворошиловської районної ради м. Донецька №
249/25 від 30.07.2003 р., довідку № 31298/10/19-1 від 04.08.2003
р., статут ТОВ "Фенікс ЛТД".
Перший відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому
позовні вимоги заперечує, посилаючись на те, що договір було
укладено між господарюючими суб'єктами, зареєстрованими у
встановленому порядку при наявності відповідної правосуб'єктності.
Вважає посилання позивача на вирок Куйбишевського районного суду
м. Донецька безпідставним, оскільки ним було встановлено вину
посадових осіб товариства, а не фіктивність підприємства.
Другий відповідач відзив на позовну заяву не надав, в судові
засідання представника не направив, хоча про дату і час їх
проведення був повідомлений належним чином. Відповідно до ст. 75
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
справу розглянуто за наявними в ній
матеріалами.
За результатами розгляду справи та враховуючи пояснення
представників сторін суд встановив.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс"
м. Горлівка та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фенікс
ЛТД" м. Донецьк було укладено договір № 22-01 від 05.01.2004 р.
купівлі-продажу дизельного палива.
На виконання зазначеного договору Товариство з обмеженою
відповідальністю "Фенікс ЛТД" м. Донецьк поставило Товариству з
обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс" м. Горлівка дизельне
паливо у кількості 39, 600 тон, що підтверджується видатковою
накладною № 034 від 22.01.2004 р., рахунком-фактурою № б/н від
22.01.2004 р., податковою накладною № 034 від 22.01.2004 р.
За поставлений товар Товариство з обмеженою відповідальністю
"Агрокомплекс" м. Горлівка сплатило другому відповідачу 59 400, 00
грн., у тому числі ПДВ в сумі 9 900, 00 грн., що підтверджується
платіжним дорученням від 23.01.2004 р.
Відповідно до пояснень першого відповідача та наданих суду
документів, отриманий за оспорюваною угодою товар був використаний
у господарській діяльності підприємства в першому та другому
кварталі 2004 року.
Позивач просить визнати вказане господарське зобов'язання
недійсним на підставі ст. 207 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, як таке, що укладено з боку Товариства з обмеженою
відповідальністю "Фенікс ЛТД" м. Донецьк з метою суперечною
інтересам держави та суспільства та застосувати наслідки,
передбачені статтею 208 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, господарське зобов'язання, що не відповідає
вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить
інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками
господарських відносин з порушенням хоча б одним з них
господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може
бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної
влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 статті 208 цього ж Кодексу встановлено, що якщо
господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з
метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то
за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання
обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все
одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання
однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все
одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на
відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із
сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а
одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного
стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах
змагальності, рівності всіх учасників судового процесу перед
законом і судом.
Згідно ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень.
Як на підставу своїх доводів, позивач посилається на вирок
Куйбишевського районного суду м. Донецька від 30.12.2005 року,
яким Євстратов М.В., Овсянніков К.Н., Попович Р.В. були визнані
винними у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
. Як вбачається з вказаного вироку, Євстратов М.В. із
корисливих спонукань, маючи намір на зайняття фіктивним
підприємництвом, діючи узгоджено і по попередній змові з іншими
членами організованої злочинної групи, створив Товариство з
обмеженою відповідальністю "Фенікс ЛТД", директором якого став
Попович Р.В. У процесі всієї діяльності підприємство
використовувалось для зайняття незаконною діяльністю.
Для визнання господарського зобов'язання недійсним на
підставі ст. 207 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, позивач повинен довести
наявність в такому зобов'язанні мети, завідомо суперечної
інтересам держави та суспільства, а також умислу на здійснення
його з такою метою.
Наявність умислу у сторони угоди означає, що вона, виходячи з
обставин справи, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати
противоправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам
держави та суспільства і прагнула або свідомо допускала настання
противоправних наслідків.
Вироком Куйбишевського районного суду м. Донецька від
30.12.2005 року, яке набрало законної сили 15.01.2006р.,
встановлено, що особи, які зареєстрували статут Товариства з
обмеженою відповідальністю "Фенікс ЛТД", наміру здійснювати його
статутну діяльність не мали. В процесі всієї діяльності в період з
листопада 2004 р. по травень 2005 р. підприємство
використовувалося для переведення безготівкових коштів в
готівкові.
Відповідно до ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вирок суду з
кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для
господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце
певні дії та ким вони вчинені.
Наведеним вироком суду не було встановлено укладання
Товариством з обмеженою відповідальністю "Фенікс ЛТД" з метою, яка
суперечить інтересам держави і суспільства, саме спірної угоди.
У вироку суду відсутні обставини, встановлені на
підтвердження того, що укладаючи спірну угоду, сторони діяли з
метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.
Таким чином, посилання позивача на вирок Куйбишевського
районного суду м. Донецька від 30.12.2005 р. з кримінальної
справи, як доказ спрямованості умислу та доведення мети суперечною
інтересам держави та суспільства при укладанні спірного
господарського зобов'язання, суд вважає безпідставним, оскільки
він не містить в собі висновки щодо укладання зобов'язання з
купівлі-продажу дизельного пального на загальну суму 59 400, 00
грн., в тому числі ПДВ в сумі 9 900, 00 грн., згідно з видатковою
накладною № 034 від 22.01.2004 р., рахунком-фактурою № б/н від
22.01.2004 р., податковою накладною № 034 від 22.01.2004 р..
платіжним дорученням від 23.01.2004 р., та не робилися висновки
відносно її мети та спрямованості. Факт притягнення директора ТОВ
"Фенікс ЛТД" до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.205
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (2341-14)
не є доказом наявності у
такого суб'єкта господарювання мети суперечної інтересам держави
та суспільства при укладанні всіх угод та виконанні всіх
господарських зобов'язань.
Суд вважає, що позивачем не доведені обставини на
підтвердження того, що укладаючи угоду сторони діяли з метою, яка
завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Сама по собі
угода по продажу дизельного пального не є такою, що суперечить
інтересам держави і суспільства. Такий товар не виключено законом
із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не
було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.
Позивач не надав доказів будь-яких донарахувань податкових
зобов'язань податковим органом за порушення податкового
законодавства по оспорюваній угоді та доказів кримінальної
відповідальності посадових осіб і відповідальності суб'єктів
господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові
правопорушення.
Позивач в даному випадку не довів, чим саме підтверджуються
ті обставини, що оспорювана угода була укладена відповідачами з
метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Стосовно частини вимог про стягнення з першого відповідача на
користь держави коштів, отриманих за оспорюваним зобов'язанням,
також слід відмовити.
Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, не можуть застосовуватися як сам факт несплати
податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін
договору. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків,
а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.
1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладання
угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і
суспільства.
Частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає
нормі ст. 41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може
бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та
порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є
конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за
порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі
санкції не є цивільно-правовими, а є
адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають
визначенню ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків,
встановлених ст. 250 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
тобто не пізніше одного року з дня порушення.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд оцінює докази в їх сукупності, визначаючи
достатність підстав для висновку щодо спрямованості діяльності
суб'єкта господарювання, в тому числі при укладенні спірного
господарського зобов'язання на ухилення від сплати податків,
зборів. З огляду на зазначене, суд вважає, що подані позивачем
докази не є достатніми для встановлення наявності тих обставин, з
якими закон пов'язує визнання господарських зобов'язань недійсними
і настання у зв'язку з цим відповідних юридичних наслідків.
Враховуючи викладене, керуючись ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
, ст.ст. 33, 35, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ВИРIШИВ:
Відмовити в позовних вимогах Горлівської об'єднаної державної
податкової інспекції м. Горлівка про визнання недійсним
господарського зобов'язання, що виникло з договору купівлі-продажу
від 05.01.2004 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю
"Агрокомплекс" м. Горлівка та Товариством з обмеженою
відповідальністю "Фенікс ЛТД" м. Донецьк, та стягнення 59 400, 00
грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного
строку з дня підписання його повного тексту.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини
рішення.
Повний текст рішення підписано 10.01.2007 р.
Суддя Малашкевич С.А.