380/4171/20 Про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з митних органів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 30.06.2022 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року (головуючий суддя: Кедик М.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року (колегія суддів: Гінда О.М., Ніколін В.В., Пліш М.А.) у справі № 380/4171/20

за позовом ОСОБА_1

до Галицької митниці Держмитслужби, Львівської митниці ДФС

про визнання протиправним і скасування наказу про поновлення на роботі,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

29 травня 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог (а. с. 84 том 2), просив: визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Антоняка Романа від 30.04.2020 № 263-о "Про звільнення ОСОБА_1"; поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Краковець" Львівської митниці ДФС з 05.05.2020; стягнути з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фактично відбулися зміни в організації виробництва та праці шляхом приєднання цієї установи до новоутвореної юридичної особи, Галицької митниці Держмитслужби. При цьому, попередження про наступне вивільнення від 27.03.2020 позивач не отримував, про отримання такого не розписувався, щодо наявності вакантної (рівнозначної) посади або іншої роботи його не повідомлено. Вважає, що при звільненні відповідачем-1 було порушено вимоги статті 49-2 КЗпП України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року, яке було залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Антоняка Романа від 30.04.2020 № 263-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Краковець" Львівської митниці ДФС з 05.05.2020.

Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42744 (сорок дві тисячі сімсот сорок чотири) гривні 96 коп з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Краковець" Львівської митниці ДФС та стягнення з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4230 грн (чотири тисячі двісті тридцять) гривень 00 коп з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальний перелік пунктів передбачених ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", які по своїй юридичні природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу "правової визначеності", адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення. Щодо реорганізації Львівської митниці, як підстави звільнення позивача з посади згідно з доводами відповідачів, суд зазначив, що в результаті реорганізації Львівської митниці ДФС не відбулось скорочення штатної чисельності працівників, а навпаки штатний розпис новоствореного органу передбачав збільшення штатних одиниць. Суд вказав, що надання Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень використовувати це право обґрунтовано і мотивувати рішення про звільнення працівника з посади. Однак відповідачі ні в рішенні про звільнення його з посади, ні при розгляді цього публічно-правового спору не довели неможливості продовження позивачем державної служби у новоствореному органі, відповідачами не надано суду доказів невідповідності позивача займаній посаді чи недостатньої кваліфікації. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача та, як наслідок, наявність підстав для його поновлення на посаді із виплатою суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

07 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу", в редакції Закону України від 14.01.2020 року №440-IX (440-20) , а також про наявність виняткових обставин, передбачених ч.5 ст. 328 КАС України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики). Скаржник вказує, що гарантії позивача на переведення до новоствореного органу не застосовуються, адже визначаються нормами трудового законодавства. Відповідач наголошує, що вакантні посади за їх наявності позивачу не пропонувались у зв`язку з відсутністю такого обов`язку у суб`єкта призначення відповідно до норм Закону України "Про державну службу".

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Підставами для відкриття провадження є посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Суду від 29 червня 2022 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом від 21.01.2014 № 60-о ОСОБА_1 призначено на посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста "Мостиська".

05.08.2017 ОСОБА_1 призначений на посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Краковець". Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" (858-2019-п) утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно з п.1 наказу ДФС України від 25.11.2019 № 30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС" розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 цього наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

У подальшому, наказом ДФС України від 24.03.2020 № 14-рг "Про внесення змін до деяких наказів ДФС", внесено зміни до наказу від 25.11.2019 № 30-рг, замінивши слова "три місяці" словами "шість місяців" в пункті 4 цього наказу.

У Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Питання Державної митної служби" від 04.12.2019 № 1217-р (1217-2019-р) погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2019 № 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України", функцій і повноважень Державної фіскальної служби України, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

З дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00.00 год. 08.12.2019.

Керівник Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС 21.12.2019 видав наказ № 666 "Про попередження про наступне вивільнення", яким письмово попереджено про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УШ "Про державну службу" згідно зі списком, у якому зазначений позивач.

Наказом Львівської митниці ДФС від 07.02.2020 № 03 скасовано наказ № 666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не були вручені.

24.03.2020 на адресу місця реєстрації ОСОБА_1 надіслано попередження про наступне вивільнення.

27.03.2020 на адресу фактичного проживання ОСОБА_1 надіслано попередження про наступне вивільнення з описом вкладення до цінного листа.

Наказом Львівської митниці ДФС від 30.04.2020 № 263-о ОСОБА_1 звільнений 04.05.2020 із посади державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Краковець" Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Підставою прийняття спірного наказу зазначено попередження про наступне вивільнення від 27.03.2020.

Позивач, не погоджуючись з вказаним наказом про звільнення, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу". Пунктом 1 ст.1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про державну службу" цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Згідно із статтею 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Частиною 3 вказаної статті (в редакції згідно із Законом України від 14.01.2020 № 440-IX (440-20) ) встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Статтею 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42 1, частин першої, другої і третьої статті 49 2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року N 1074 (1074-2011-п) (далі - Порядок N 1074).

Пунктами 1, 4 Порядку визначено, що дія цього Порядку поширюється на центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом та їх територіальні органи, крім випадків, коли Конституцією та законами України визначені інші особливості порядку їх утворення, реорганізації або ліквідації.

Орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Як вже зазначалось судом, підставою для відкриття провадження у цій справи слугували посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу", в редакції Закону України від 14.01.2020 року №440-IX (440-20) .

Предметом спору у цій справі є звільнення державного службовця відповідно до пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у зв`язку із реорганізацією державного органу).

Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про порушення роботодавцем процедури звільнення позивача.

Верховний Суд вважає такий висновок необґрунтованим з огляду на таке.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням регулює Закон №889-VIII (889-19) .

На час здійснення реорганізації Львівської митниці ДФС та звільнення позивача такі нормативно-правові акти як Закон №889-VIII (889-19) та КЗпП України (322-08) зазнали значних змін у зв`язку із набранням чинності Законами України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (117-20) , від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) та від 14 січня 2020 року N 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (440-20) . Зокрема, були внесенні зміни до Закону №889-VIII (889-19) , в тому числі до статей 22 та 87, які регулювали підстави та порядок припинення державної служби. Водночас у зв`язку із набранням чинності Законом №113-IX (113-20) з 25 вересня 2019 року змін зазнала стаття 40 КЗпП України, шляхом доповнення її частиною п`ятою, згідно з приписами якої особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Законом №440- IX (440-20) були внесені зміни, зокрема до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема в частину третю статті 87 Закону №889-VIII.

Таким чином, вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII (889-19) .

Верховний Суд наголошує, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема у разі реорганізації підприємства виникають, не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Це твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив державну службу у Львівській митниці ДФС, яка в подальшому була реорганізована у Галицьку митницю Держмитслужби шляхом приєднання.

Пунктом 4 Порядку №1074 визначено, що орган виконавчої влади утворюється, зокрема, в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

24 березня 2020 року на адресу місця реєстрації позивача надіслано попередження про наступне вивільнення, а 27.03.2020 попередження про наступне вивільнення надіслано на адресу фактичного проживання ОСОБА_1 цінним листом з описом вкладення. 30 квітня 2020 року позивач був звільнений із займаної посади з 04.05.2020.

Отже, спірні правовідносини виникли 24 березня 2020 року і тривали до 30 квітня 2020 року.

Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон №889-VIII (889-19) в редакції Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14 січня 2020 року № 440-IX (440-20) , який набрав чинності 13 лютого 2020 року. Законом №440- IX (440-20) були внесені зміни, зокрема до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово "може" означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язку з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонування державному службовцю вакантної посади чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону №889-VIII (889-19) , що виключає застосування КЗпП України (322-08) до спірних правовідносин.

У рішеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2021 року (справа №240/455/20), від 25 червня 2021 року (справа №260/261/20), від 20 вересня 2021 року (справа №340/221/20) суд касаційної інстанції наголошував, що особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ були визначені шляхом внесення змін до статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема Законом №440-ІХ (440-20) .

Колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, реорганізація державного органу є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а строк попередження про наступне вивільнення становить не менше 30 календарних днів перед звільненням.

Також колегія суддів Верховного Суду зазначає, що аналіз положень Закону №889-VIII (889-19) , яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваних наказів, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону №440-IX (440-20) , викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3435/20, від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин в цій частині положень КЗпП України (322-08) , оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону №889-VIII (889-19) , шляхом виключення з попередньої редакції положень, які передбачали наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати обов`язок пропонування посад.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Верховний Суд дійшов висновку про дотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII та відсутності підстав для задоволення позову.

Суд ураховує, що під час касаційного розгляду цієї справи 28.08.2021 від ОСОБА_2, який є батьком позивача, надійшла заява про закриття провадження у цій справі у зв`язку зі смертю позивача - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, до якої було додано копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Факт смерті позивача підтверджується і листом Печерського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві № 331/21.6-89 від 31.05.2022, що надійшов на адресу суду касаційної інстанції 03.06.2022.

До вказаного листа долучено копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, згідно якого 22 липня 2021 року за № 00142655863 реєстратором Сколівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного регіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) зареєстровано актовий запис № 193 про смерть ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Частиною 1 ст. 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Згідно з ч. 2 ст. 354 КАС України якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.

Зважаючи на те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, беручи до уваги те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме положень ст. 87 Закону № 889-VIII та положень КЗпП України (322-08) , Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій із закриттям провадження у цій справі.