РIШЕННЯ
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ 12/579
06.12.06
За позовом Державного підприємства "Агентство з
реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового
комплексу"
До Державної акціонерної компанії "Хліб України"
Про стягнення 3 732, 94 грн.
Суддя Л.В.Прокопенко
Представники:
Від позивача Сватуха О.В. -п/к (дов. від 19.01.06 р. №221д)
Від відповідача Тищенко Г.Ф. -п/к (дов. від 17.10.06 р.
№02-14/587)
Обставини справи:
Позовні вимоги заявлені про стягнення 3 732, 94 грн.
основного боргу, переданого позивачу за розподільчим балансом від
31.07.03 р.
04.10.06 р. позивачем подано заяву про зміну предмету позову,
а саме: позивач просить стягнути з відповідача 3 732, 94 грн. в
якості збитків, нанесених передачею недійсної вимоги.
Відповідач надав відзив на позов, у якому проти задоволення
позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві.
В судових засіданнях 05.10.06 р. та 08.11.06 р. оголошено
перерви.
В судовому засіданні 24.11.06 р. здійснювалася технічна
фіксація на підставі клопотання представника відповідача.
В судовому засіданні 24.11.06 р. судом задоволено клопотання
сторін про продовження терміну розгляду справи, оголошено перерву
для виготовлення повного тексту рішення у зв'язку з відмовою
представника відповідача від оголошення резолютивної частини
рішення згідно ст. 85 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення
представників сторін, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою КМУ від 15.05.03 р. №690 ( 690-2003-п ) (690-2003-п)
"Про
утворення державного підприємства "Агентство з реструктуризації
заборгованості підприємств агропромислового комплексу"шляхом
виділення зі складу Державної акціонерної компанії "Хліб
України"утворено позивача - ДП "Агентство з реструктуризації
заборгованості підприємств агропромислового комплексу"та віднесено
його до сфери управління Міністерства аграрної політики України.
На виконання п. 3 постанови КМУ від 15.05.03 р. №690
( 690-2003-п ) (690-2003-п)
між позивачем та відповідачем підписано
розподільчий баланс станом на 31.07.03 р. та акт
приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого
балансу від 31.07.03 р., що були погоджені протоколом від 02.09.03
р. №5 урядової комісії з реструктуризації ДАК "Хліб України",
відповідно до яких до позивача переходить право вимоги до
дебіторів відповідача за розрахунками з оплати
матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до
постанови КМУ від 03.09.97 р. №977 ( 977-97-п ) (977-97-п)
.
В тому числі, до позивача перейшло право вимоги до ВАТ
"Васильківське"(код ЄДРПОУ 14215230) в розмірі 3 732, 94 грн. як
актив балансу.
В процесі стягнення заборгованості позивачем встановлено, що
господарським судом Черкаської області порушено справу №08/1495
про банкрутство ВАТ "Васильківське". Постановою від 10.11.99 р.
ВАТ "Васильківське"визнано банкрутом.
Ухвалою від 06.05.03 р. затверджено звіт ліквідатора та
ліквідаційний баланс ВАТ "Васильківське", а також прийнято рішення
про ліквідацію юридичної особи.
Відповідач в процесі провадження по справі про банкрутство
вимог до боржника не заявляв, про що свідчить постанова суду від
10.11.99 р.
Отже, відповідачем передано позивачу недійсну вимогу в
розмірі 3 732, 94 грн., так як станом на 31.07.03 р. можливість
стягнення заборгованості була вже втрачена.
02.06.06 р. позивач надіслав вимогу №831 відповідачу про
сплату боргу, яку відповідач отримав 02.06.06 р., і відповіді та
задоволення на яку позивачем не отримано.
Після подачі позову позивач змінив підставу позову. А саме,
сума 3 732, 94 грн. кваліфікована ним як збитки відповідно до
ст.22 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 224 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, так
як передачею недійсної вимоги відповідач наніс позивачу збитки у
вигляді втрати майнових прав, тобто, майна (активів) та
необхідності проведення списання безнадійної дебіторської
заборгованості та віднесення вказаної суми списаної дебіторської
заборгованості на валові витрати.
Відповідач проти позовних вимог заперечив з таких підстав.
Постановою КМУ від 15.05.03 р. №690 ( 690-2003-п ) (690-2003-п)
передбачалася передача відповідачу абсолютно всієї заборгованості
без виключень, оскільки в постанові не зазначено ніяких умов
передачі боргу.
Позивача було створено шляхом реорганізації ДАК "Хліб
України"саме для стягнення заборгованості з сільгоспвиробників,
відповідно, передача заборгованості виникла в рамках
адміністративних правовідносин, а не в процесі здійснення
фінансово-господарської діяльності, а отже позивач отримав всі
ризики щодо стягнення заборгованості, тому в даному випадку на
відповідача не можна покладати відповідальність у разі виявлення
безнадійної заборгованості.
Відповідно до п. 2 акту від 31.07.03 р. відповідач
зобов'язаний перерахувати позивачу кошти лише у двох випадках: у
разі виявлення факту повного або часткового розрахунку дебіторів з
відповідачем. В даному випадку такі обставини не мали місце, так
як розрахунок з відповідачем боржника не проведено.
Також відповідач не погоджується з тим, що сума 3 732, 94
грн. може розглядатися як збитки.
При визначенні поняття "майно"має застосовуватися не
Цивільний, а Господарський кодекс України ( 436-15 ) (436-15)
, так як ст.
139 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
передбачає, що майном визнається
сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні
активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи
використовуються у діяльності суб'єктів господарювання. Дане
визначення не відносить до поняття "майно"майнові права та
обов'язки. До того ж ст. 139 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
дає вичерпний
перелік економічної форми, яку може набувати майно, це - основні
фонди, оборотні засоби, кошти і товар. Особливим видом майна
визначаються цінні папери. Тобто, згідно ГК України ( 436-15 ) (436-15)
майнові права не відносяться до жодного виду майна. Також не можна
відносити право вимоги (дебіторську заборгованість) до
нематеріальних активів згідно п. 5 Положення (стандарту)
бухгалтерського обліку.
Також немає в даному випадку підстав вважати заявлену до
стягнення суму неотриманим доходом.
Відносини між сторонами виникли на підставі постанови КМУ від
15.05.03 р. №690 ( 690-2003-п ) (690-2003-п)
. Не надаючи жодних доказів,
позивач відносить заборгованість до безнадійної і вважає, що
відповідач не мав права передавати цю заборгованість, оскільки
позивач не має змоги її стягнути. Але якби відповідач не передав
право вимоги по даній заборгованості, то позивач не міг би
отримати доходи від стягнення даної заборгованості, тобто, в
будь-якому випадку позивач не несе збитків.
Крім того, позивачем не надано доказів ліквідації боржника.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників
сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є
обгрунтованими та підлягають задоволенню з таких підстав.
Незважаючи на те, що правовідносини між сторонами щодо
передачі дебіторської заборгованості за розподільчим балансом
виникли на підставі адміністративного акту -Постанови КМ України
від 15.05.03 р. №690 ( 690-2003-п ) (690-2003-п)
-вони є господарськими та до
них застосовуються положення законодавства щодо передачі прав та
обов'язків новоутвореній юридичній особі при виділі на загальних
підставах.
Відповідно до ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(яким регулювалися
відносини сторін на час передачі дебіторської заборгованості)
адміністративні акти є одним з джерел виникнення цивільних прав і
обов'язків (ст. 4), тому факт проведення реорганізації на підставі
адміністративного акту не впливає на права та обов'язки сторін
щодо передачі дебіторської заборгованості і не надає відповідачу
ніяких особливих підстав для звільнення його від відповідальності
за неналежне виконання зобов'язань, що виникли у зв'язку з
передачею дебіторської заборгованості позивачу.
Відповідно до законодавства, яке діяло станом на дату
прийняття Постанови КМ України від 15.05.03 р. №690 ( 690-2003-п ) (690-2003-п)
та підписання розподільчого балансу від 31.07.03 р. (ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
), так і чинного законодавства (ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
ГК України ( 436-15 ) (436-15)
) при виділі права та обов'язки переходять до
новоутворюваної юридичної особи згідно розподільчого балансу.
Відповідно до Постанови КМ України від 15.05.03 р. №690
( 690-2003-п ) (690-2003-п)
позивачу як новоутворюваному підприємству передано
непогашені зобов'язання ДАК "Хліб України", відображені у балансі,
тобто, фактично мала місце уступка кредитором (ДАК "Хліб України")
вимог іншій особі -позивачу, що відбулася на виконання зазначеної
постанови КМУ.
Відповідно до ст. 198 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
первісний кредитор
відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому
вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.
В даному випадку відповідачем передано позивачу недійсну
вимогу, так як згідно ухвали від 06.05.03 р. господарського суду
Черкаської області затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний
баланс ВАТ "Васильківське", а також прийнято рішення про
ліквідацію юридичної особи.
Також факт ліквідації юридичної особи підтверджується витягом
з ЄДРПОУ станом на 15.09.06 р.
Відповідачем кредиторські вимоги до боржника не заявлялися,
між тим реєстр кредиторів було затверджено ще у 1999 р. Таким
чином, станом на 31.07.03 р. вже протягом тривалого часу вимоги до
боржника були безнадійними, що не завадило відповідачу передати їх
позивачу як актив балансу.
Зазначені дії відповідача призвели до виникнення у позивача
збитків у вигляді неотриманих доходів, а саме.
Відповідно до ст. 22 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
збитками є, в тому
числі, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних
обставин якби її право не було порушене.
Відповідно до ст. 224 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
під збитками
розуміються, в тому числі, неодержані доходи, які управлена
сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або
додержання правил здійснення господарської діяльності другою
стороною (так як вимога про стягнення збитків заявлена у 2006 р.,
то посилання позивача на норми чинних ЦК та ГК України ( 436-15 ) (436-15)
обгрунтоване).
В даному випадку позивачу могла бути передана лише
дебіторська заборгованість, стягнення якої на момент
передачі -31.07.03 р. -було хоча би формально можливим, тоді як
відповідачем передана вимога, вже неіснуюча станом на 31.07.03 р.
Тобто, відповідачем цілком свідомо було порушено вимоги ст.
198 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка спрямована саме на неможливість
передачі недійсних вимог.
Передавши в якості активів позивачу на баланс недійсну
заборгованість, відповідач завдав позивачу збитків у вигляді
неотриманого доходу, який позивач би отримав у випадку передачі
йому дійсної заборгованості.
При цьому, у випадку передачі позивачу дійсної
заборгованості, яка після передачі на баланс позивачу не була би
стягнута з незалежних від відповідача причин, збитків позивачу не
було би завдано, і всі негативні наслідки передачі такої
заборгованості ніс би позивач.
Стосовно заперечень відповідача суд додатково зазначає
наступне.
В даному випадку збитки стягаються у формі упущеної вигоди, а
не у формі реальних збитків, тому визначення поняття
"майно"взагалі не має значення для вирішення справи.
Пункт 3 Постанови КМ України від 15.05.03 р. №690
( 690-2003-п ) (690-2003-п)
передбачає передачу позивачу, в тому числі, права
вимоги до дебіторів ДАК "Хліб України"за розрахунками з оплати
матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до
Постанови КМ України від 03.09.97 р. №977 ( 977-97-п ) (977-97-п)
.
При цьому, навіть без прямого зазначення, зрозуміло, що мова
йде про передачу лише дійсних вимог, так як кредиторські вимоги
передавалися в якості активів балансу. Лише дійсні вимоги могли
бути зараховані на баланс як актив, тоді як недійсні вимоги не
могли бути зараховані на баланс взагалі.
Відповідно до ст. 198 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
первісний кредитор
відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому
вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.
Тобто, відповідач як первісний кредитор несе відповідальність
перед позивачем за передачу тих вимог, які вже були недійсними
станом на 31.07.03 р., тоді як не відповідає за неможливість
стягнення тієї заборгованості, вимоги щодо якої були дійсними, але
не можуть бути стягнуті.
В даному випадку відповідач несе відповідальність саме за
свідому передачу недійсної вимоги до ВАТ "Василівське", яка мала
бути визнана безнадійною задовго до 31.07.03 р. і, відповідно, не
могла включатися до акту передачі.
Стягнення з відповідача 3 732, 94 грн. в якості збитків і є
мірою цієї відповідальності.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-89,
93 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 198 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 22 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 224 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
суд, -
ВИРIШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Державної акціонерної компанії "Хліб
України"(01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, п/р
26007052701924 у Печерській філії "Приватбанку"м. Києва, МФО
300711, код ЄДРПОУ 20047943) на користь Державного підприємства
"Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств
агропромислового комплексу" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського,
1, п/р 26003031262531 в Старокиївському відділенні Київської
міської філії АКБ "Укрсоцбанк", МФО 322012, код ЄДРПОУ 32491316) 3
732, 94 грн. збитків, 102 грн. державного мита та 118 грн. витрат
на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Після набрання чинності судовим рішенням видати наказ.
4. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку
протягом 10 днів з дня прийняття.
Суддя Л.В.Прокопенко