420/2803/21 Про визнання протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за дні невикористаних щорічних основних та додаткових відпусток, зобов`язання вчинити дії - 30.06.2022 Прийняття

- визнати протиправною бездіяльність СП ВОС ПР, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошової компенсації за дні невикористаних щорічних основних і додаткових відпусток кількістю 108 діб з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (z0745-18) (далі - Порядок № 260);

- зобов`язати СП ВОС ПР перерахувати та виплатити грошову компенсацію за дні невикористаних щорічних основних і додаткових відпусток кількістю 108 діб з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги пояснив тим, що маючи вислугу у Збройних Силах України 28 років 10 місяців, кількість днів щорічних основних і додаткових відпусток, за які йому належить грошова компенсація у зв`язку зі звільненням з військової служби, має обчислюватися з розрахунку 3,8 календарних дні відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260.

3. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.

ОСОБА_1 у період з 15 травня 2018 року по 30 вересня 2020 року проходив службу в органах прокуратури.

Як можна зрозуміти з тексту судових рішень, позивач був військовослужбовцем і (до дня звільнення) був у розпорядженні військового прокурора Південного регіону (де проходив військову службу).

Відповідно до наказу Генерального прокурора від 05 лютого 2020 року № 66 "Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)" перейменовано юридичну особу "Військова прокуратура Південного регіону України" на "Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону (на правах обласної прокуратури)" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з наказом Міністра оборони України від 10 вересня 2020 року № 449 (по особовому складу) підполковника юстиції ОСОБА_1, заступника начальника відділу нагляду з організації процесуального керівництва, підтримання обвинувачення в суді, додержання законів при виконанні судових рішень та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконання судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури Південного регіону України, звільнено з військової служби у запас відповідно до підп. "б" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я).

На цій підставі керівник СП ВОС ПР видав наказ від 30 вересня 2020 року № 88-к, яким звільнив позивача з органів прокуратури та виключив зі списків особового складу, всіх видів забезпечення. У тому самому наказі зазначено про виплату грошової компенсації за дні невикористаних щорічних основних та додаткових відпусток. Позивач має вислугу років у Збройних Силах України 28 років 10 місяців.

Відповідно до цього наказу позивачеві має бути виплачена грошова компенсація за дні невикористаних щорічних основних і додаткових відпусток відповідно до довідки відділу кадрової роботи та державної служби СП ВОС ПР.

Відповідно до довідки СП ВОС ПР від 07 жовтня 2020 року № 21/24, грошова компенсація за дні невикористаних щорічних основних відпусток та додаткових відпусток за стаж роботи в органах прокуратури нарахована за 108 календарних днів у сумі 120428,27 грн.

Позивач вважав, що грошова компенсація за дні невикористаних основних і додаткових відпусток, яка нарахована за 108 календарних днів, розрахована неправильно, позаяк не враховано приписів пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 щодо застосування "кратності" 3,8 календарних дні (тим, чия вислуга 20 і більше календарних роки). Тож не погодившись із правомірністю розрахунку грошової компенсації, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

4. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 12 травня 2021 року позов задовольнив:

- визнав протиправною бездіяльність СП ВОС ПР, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за дні невикористаних щорічних основних і додаткових відпусток у кількості 108 діб з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260;

- зобов`язав СП ВОС ПР перерахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за дні невикористаних щорічних основних і додаткових відпусток у кількості 108 діб з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 з урахуванням раніше виплачених сум.

5. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 02 грудня 2021 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

6. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивач як військовослужбовець, звільнений у запас, маючи вислугу більше 20 календарних років, має право на отримання грошової компенсації за дні невикористаних основних та додаткових відпусток у кількості 108 діб, але з розрахунку 3,8 календарних дні відповідно до приписів пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260.

Касаційне оскарження

7. У касаційній скарзі СП ВОС ПР просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 20 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за цією скаргою з підстави, встановленої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

З цього приводу автор касаційної скарги зазначив, що наразі немає висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ (2011-12) ) у зіставленні з пунктом 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 у контексті подібних правовідносин.

З погляду скаржника, положення абзацу першого пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 узгоджуються з приписами абзаців другого, третього пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ. Керуючись цими нормами ОСОБА_1 як військовослужбовцю, звільненому з військової служби за станом здоров`я, СП ВОС ПР нарахувала і виплатила грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі за минулі роки.

Переконує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, абзаців другого і третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260. Під "іншими військовослужбовцями", про яких мовиться в абзаці другому пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, треба розуміти тих, які звільняються з інших підстав, крім як за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (щодо яких діють правила абзацу першого пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260). Згідно з поясненнями скаржника, положення абзацу третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 треба застосовувати у поєднанні з положеннями абзацу другого цього пункту (де мовиться про "інших військовослужбовців") і розуміти так, що грошова компенсація за невикористані щорічні основну і додаткову відпустки з урахуванням кратності днів передбачена для тих військовослужбовців, які звільнилися з інших підстав, аніж як за віком, станом здоров`я, '…'.

Тобто, у рік звільнення військовослужбовцю, звільненому з військової служби за станом здоров`я, який має вислугу років від 20 і більше календарних років, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також за дні додаткової відпустки у році звільнення незалежно від періоду служби у році звільнення, в тому числі за минулі роки.

Натомість, за текстом касаційної скарги, у рік звільнення військовослужбовцю, звільненому з військової служби з інших підстав (аніж з тих, які написано вище), який має вислугу 20 і більше календарних років, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки за минулі роки, а також невикористані дні щорічної основної відпустки та дні додаткової відпустки у році звільнення, однак із розрахунку 3,8 календарних дні за кожен повний місяць служби, прослужений в році звільнення (або 1/12 частини тривалості відпустки, на яку він має право відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ (45:12 = 3,8).

Відповідач наголосив також, що ні положення статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, ані пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 не передбачають застосування "коефіцієнту" кратності 3,8 календарних дні за всі дні невикористаних відпусток (на чому наполягає позивач) при обчисленні грошової компенсації безвідносно до підстав звільнення.

8. Копію ухвали про відкриття касаційного провадження разом з касаційною скаргою і доданими до неї матеріалами ОСОБА_1 надіслано поштою і ці документи йому вручено - відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення - 28 січня 2022 року. Станом на дату розгляду справи в суді касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Релевантні джерела права

9. Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац перший).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті (абзац другий).

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій).

У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з`єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця (абзац четвертий).

У разі смерті військовослужбовця відрахування з його грошового забезпечення за використані дні відпустки не провадяться. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але не виключеним із списків військової частини, відпустки за період служби в поточному році не надаються (абзаци п`ятий, шостий).

10. За пунктом 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

11. Відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:

тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня;

тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня;

тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня;

тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.

Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.

Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини.

Висновки Верховного Суду

12. В аспекті порушених в касаційній скарзі питань колегія суддів має відповісти на питання про застосування приписів пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, надто абзацу третього цього пункту, у зіставленні з приписами абзаців першого-третього пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ.

У контексті цієї справи мовиться про застосування передбаченої абзацом третім пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 кратності (до кількості днів відпустки) при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, яка підлягає виплаті військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), які звільняються з військової служби.

13. Відповідаючи на це питання колегія суддів виходить з того, що за текстом пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ умови/правила надання відпусток військовослужбовцям, які звільняються зі служби (тут і далі за текстом цієї постанови - крім військовослужбовців строкової служби) законодавець розрізнив за юридичними підставами звільнення.

Відповідно до згаданої норми, звільнення з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів передбачає надання щорічної основної відпустки та додаткової відпустки в рік звільнення на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті (тобто сповна).

Нагадаємо, що за пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, тривалість щорічної основної відпустки військовослужбовців становить 30 календарних днів і збільшується щоп`ять років вислуги в календарному обчисленні на п`ять днів. Максимальна тривалість щорічної основної відпустки таким чином становить 45 календарних днів і на неї мають право військовослужбовці, чия вислуга - понад 20 років.

У пункті 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ мовиться про щорічну додаткову відпустку.

У разі звільнення військовослужбовців з інших підстав, крім тих чотирьох, які зазначено вище (за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів '…'), тривалість щорічної основної відпустки (яка за загальним правилом має надаватися протягом календарного року) - у році звільнення - залежить від кількості повних місяців служби у році звільнення і має надаватися з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до згаданого пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ. Приміром, якщо відпустка військовослужбовця, який має вислугу понад 20 календарних років (як-от позивач) становить 45 календарних днів, то 1/12 від цієї тривалості становитиме 3,8 дні (45:12) за один повний місяць служби.

14. Грошове забезпечення за період наданої відпустки або грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної і додаткової відпусток - виплата яких тут пов`язується зі звільненням військовослужбовців з військової служби - залежить від підстав звільнення з військової служби, відповідно й від умов (правил) надання їм відпустки, які визначені Законом № 2011-ХІІ (2011-12) (абзаци перший, другий пункту 14 статті 10-1 цього Закону). Опосередковано до такого висновку наштовхують також положення абзацу четвертого пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, які передбачають відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця (за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів '…').

Отож, при звільненні з військової служби з таких підстав, як за віком, за станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів '…' військовослужбовцю - у році звільнення - надається можливість піти у відпустку повної тривалості, на яку він має право відповідно до пункту 1, а також пункту 2 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, або отримати замість них грошову компенсацію, у тому числі за невикористані дні відпусток за минулі періоди.

Інакша ситуація з тими військовослужбовцями, які звільняються з інших підстав, аніж згадані чотири. Їм - у році звільнення - дається можливість піти у щорічну основну відпустку, але тривалість цієї відпустки, по суті, буде пропорційна часу військової служби у році звільнення. Алгоритм визначення цієї пропорції написано вище (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

15. З умовами/правилами надання відпусток військовослужбовцям, які звільняються, пов`язані й правила обчислення їм грошового забезпечення або грошової компенсації замість цих відпусток. На думку колегії суддів, кратність, яку треба застосовувати при обчисленні цих виплат відповідно до абзацу третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, може стосуватися тих військовослужбовців й умов/правил надання їм відпусток, які передбачені абзацом першим пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, тобто коли це стосується військовослужбовців, які звільняються з інших підстав, ніж як за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів '…' (у тексті пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 (абзац другий) їх синтаксично виокремлено як "інші військовослужбовці"), і яким при звільненні відпустка надається (чи замість якої вони можуть отримати грошову компенсацію) з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ. Водночас, ця кратність, якщо зважити на синтаксичну побудову норми абзацу третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, стосується обчислення грошового забезпечення/грошової компенсації щодо відпусток військовослужбовців у рік звільнення. Іншими словами, застосування кратності при обчисленні грошового забезпечення/грошової компенсації щодо всіх днів невикористаної щорічної відпустки (основної і додаткової) військовослужбовців у зв`язку зі звільненням зі служби - тим паче незалежно від підстав їх звільнення - не передбачено і це суперечило б (наведеним вище) положенням Закону № 2011-ХІІ (2011-12) щодо надання відпусток військовослужбовцям.

16. Повертаючись до обставин цієї справи нагадаємо, що позивача, як з`ясували суди першої і апеляційної інстанцій, звільнили з військової служби за станом здоров`я (підп. "б" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) згідно з наказом від 10 вересня 2020 року № 449. За наказом СП ВОС ПР від 30 вересня 2020 року № 88к позивача звільнили з органів прокуратури і, за тим самим наказом, позивачеві мають виплатити грошову компенсацію за усі дні невикористаних щорічних основних і додаткових відпусток.

У справі встановлено, що позивачеві нарахували грошову компенсацію за 108 днів невикористаних відпусток на загальну суму 120428,27 грн, тобто без застосування (до усіх цих днів) кратності 3,8 дні (зважаючи, що вислуга позивача становить 28 років 10 місяців). З уваги на наведені мотиви, колегія суддів вважає, що для цього й не було підстав, адже позивач звільнений з військової служби "за станом здоров`я" й грошову компенсацію йому нарахували (принаймні з цього приводу спору немає) за усі дні невикористаних щорічних відпусток, у тому числі й у році звільнення (якщо такі були).

Мотиви, якими керувалися суди попередніх інстанцій, коли задовольняли позовні вимоги, основуються, на думку колегії суддів, на хибному і до певної міри довільному трактуванні положень пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, без урахування (зіставлення) їх з приписами статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ зокрема пункту 14 цієї статті.

17. Відповідно до частини першої-третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4 - 7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

18. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, допустили неправильне застосування положень пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, адже витлумачили їх таким чином, що, по суті, розширили (змінили) зміст абзаців першого-третього пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ. З уваги на наведене і пам`ятаючи також про заявлені межі касаційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій в цій справі підлягають скасуванню. Водночас обсяг встановлених обставин цієї справи дозволяє ухвалити у справі нове рішення - про відмову у задоволенні позову.