Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (далі ? ВАТ) до Криворізької митниці (далі ? Митниця), третя особа ? Нікопольська об’єднана державна податкова інспекція, про визнання протиправним рішення та його скасування,

У лютому 2008 року ВАТ звернулося з позовом до Митниці, в якому, з урахуванням уточнень вимог, просило визнати протиправними дії Митниці щодо відмови йому в здійсненні митного оформлення товару згідно з вантажною митною декларацією від 31 січня 2008 року № 19569, а також визнати протиправним рішення та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митного оформлення пропуску товарів через митний кордон України від 31 січня 2008 року № 113020000/2008/000194.

Як на підставу для прийняття рішення про відмову у здійсненні митного оформлення товару Митниця посилалася на порушення позивачем вимог абзацу 4 частини 2 статті 88 Митного кодексу України в частині ненадання відомостей, передбачених абзацом 2 пункту 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 р. № 1104 (1104-97-п) (далі Порядок).

ВАТ у позові зазначило, що така відмова Митниці є протиправною, оскільки не ґрунтується на положеннях Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 17 жовтня 2008 року в задоволенні позову відмовив.

Постановою від 13 травня 2009 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постанову суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправною та скасування оскаржуваної картки відмови скасував, адміністративний позов задовольнив частково: рішення про відмову визнав протиправним, картку скасував. В іншій частині – постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 липня 2010 року скасував рішення апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), позивач просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України у цій справі не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви ВАТ копіях судових рішень (ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 липня 2010 року, 13 жовтня та 3 листопада 2009 року) було неоднаково застосовано абзац 2 пункту 4 Порядку та статтю 63 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі – Закон № 107-VI (107-17) ) у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, керувався тим, що картка відмови містила вмотивовану відмову в прийнятті митної декларації, а норми Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) є загальними щодо вказаних правовідносин, проте перевагу мають спеціальні. Такими є норми Закону № 107-VI (107-17) , положення статті 63 якого про заборону надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов'язань поширюються на правовідносини щодо погашення ПДВ на митному кордоні шляхом пред’явлення податкового векселя.

У судових рішеннях, на які посилається позивач як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, вказується, що посилання відповідача в судових засіданнях на вимоги статті 63 Закону № 107-VI, якою на 2008 рік заборонено надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов’язань, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки у спірній картці відмови наведені інші підстави відмови у митному оформленні товару.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції не дає підстави вважати, що ним було неоднаково застосовано статтю 63 Закону № 107-VI та абзац 2 пункту 4 Порядку (1104-97-п) .

На думку Верховного Суду України, ухвалення різних за юридичними наслідками судових рішень у подібних правовідносинах стало наслідком неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, які визначають межі повноважень адміністративного суду при перевірці правильності рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Зокрема, як вбачається з ухвали, яка оскаржується, суд касаційної інстанції при ухваленні рішення виходив із того, що суб’єкт владних повноважень, обґрунтовуючи правильність свого рішення, має право посилатися в суді також і на ті підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення. Водночас, в інших судових рішеннях він прийшов до протилежного висновку – що суб’єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення.

Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом (2747-15) , а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що причиною ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах є неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права, а неоднаковість правозастосування положень матеріального права не підтвердилася, то заява ВАТ про перегляд ухвалених у його справі судових рішень не може бути задоволена.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Верховний Суд України

У задоволенні заяви відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 липня 2010 року залишити без змін.

постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.