РIШЕННЯ
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ 41/576-39/248 ( rs71255 ) (rs71255)
23.10.06
За позовом Закритого акціонерного проектно-будівельного
товариства
"Севастопольжитлобуд"
до Громадської організації "Народна кредитна спілка
"Добробут"
Третя особа 1 Закрите акціонерне товариство "Севастопольський
будпроект"
Третя особа 2 Українська державна будівельна корпорація
"Укрбуд"
Третя особа 3 Промислово-будівельна корпорація "Аладін"
про витребування майна
Суддя Гумега О.В.
Представники:
Від позивача Херсонська О.Б.
Від відповідача не з'явилися
Від третьої особи 1 не з'явилися
Від третьої особи 2 не з'явилися
Від третьої особи 3 не з'явилися
СУТЬ СПОРУ:
Закрите акціонерне проектно-будівельне товариство
"Севастопольжитлобуд"(позивач) звернулося до суду з позовом про
витребування від відповідача майна, а саме векселів на суму
8000000,00 грн. або відшкодування його вартості шляхом звернення
стягнення на грошові кошти.
В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, в
заяві від 12.10.2002 року просив суд звернути стягнення на грошові
кошти відповідача в сумі 8000000,00 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.11.2006 р. у
справі № 41/576 ( rs71255 ) (rs71255)
в задоволенні позову відмовлено
повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
15.05.2006 року у справі № 41/576 ( rs71255 ) (rs71255)
рішення
Господарського суду м. Києва від 04.11.2005 року залишено без
змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 08.08.2006
року у справі № 41/576 ( rs71255 ) (rs71255)
рішення Господарського суду м.
Києва від 04.11.2005 року та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 15.05.2006 року скасовано, а справу
передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
В постанові Вищого господарського суду України зазначено, що
господарські суди не дослідили належним чином умови генерального
договору № 23/98 с від 28.12.1998 року про співробітництво та
суміжну діяльність, генеральний договір № 7/1 від 15.04.1999 року,
їх взаємозв'язок, а відтак наявність чи відсутність порушення прав
позивача відповідачем при передачі пакету його акцій за
генеральним договором № 7/1 від 15.04.1999 року третій особі 3
також було звернуто увагу на ту обставину, що поза увагою судів та
без їх належної оцінки лишилися рішення по справам № 41/578 та
40/1. В постанові зазначено, що під час нового розгляду справи
суду першої інстанції слід всебічно, повно і об'єктивно зсувати
обставини у даній справі щодо наявності чи відсутності порушення
відповідачем прав позивача і в залежності від встановленого та у
відповідності до закону вирішити спір.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки,
що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова
касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи
недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів
над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути
застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового
розгляду справи.
Новий розгляд справи проводився Господарським судом м. Києва
з врахуванням наведених обставин.
Справа № 41/576 ( rs71255 ) (rs71255)
передана на розгляд судді Гумезі
О. В.
Ухвалою суду від 05.09.2006 р. справу № 41/576 ( rs71255 ) (rs71255)
прийнято до провадження суддею Гумегою О.В. та присвоєно їй номер
№ 41/576-39/248.
Ухвалами суду від 18.09.2006 року, 02.10.2006 року розгляд
справи було відкладено, відповідно до ст. 77 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
02.10.2006 року позивач через канцелярію суду подав заяву про
уточнення позовних вимог, якою змінив підставу позову та просить
стягнути з відповідача збитки в розмірі 7 472 524,90 грн. Позовні
вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідач без будь-яких
правових підстав, передбачених договором чи законом, розпорядився
часткою спільного майна позивача, яке повинен був повернути після
розірвання договору про спільну діяльність позивачу, чим порушив
його права. Позивач вказує, що майна, яке позивач передав
відповідачу нема у натурі, тому у позивача виникло право на
відшкодування збитків в розмірі вартості цього майна. Заява про
уточнення позовних вимог подана Херсонською О. Б., яка має
відповідні повноваження на підставі довіреності від 21.03.2005
року.
Відповідач та треті особи в судові засідання, призначені
після направлення справи на новий розгляд не з'явилися, відзиви та
пояснення на позовну заяву не надали, про час та місце розгляду
справи повідомлені у встановленому законом порядку. За таких
обставин, відповідно до ст.75 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
справа
розглядається за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні
у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні
оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи,
суд
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, факти,
встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який
вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не
доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь
ті самі сторони.
Як зазначалося, в Постанові Вищого господарського суду
України від 08.08.2006 року у справі № 41/576 ( rs71255 ) (rs71255)
поза
увагою судів та без їх належної оцінки лишилися рішення судів, які
мають преюдиційне значення. Новий розгляд справи проводиться
Господарським судом м. Києва з врахуванням наведених обставин.
Як свідчать зібрані у справі докази, господарськими судами
України розглядалася справа № 14/180 за позовом Закритого
акціонерного товариства "Севастопольський будпроект"до Громадської
організації "Народна кредитна спілка "Добробут" про стягнення
3785474,63 грн.
В розгляді справи № 14/180 брали участь не всі сторони, які
беруть участь у справі № 41/576-39/248, а тому факти встановлені
судом при розгляді справи 14/180 не є преюдиційними при розгляді
справи № 41/576-39/248.
Як свідчать зібрані у справі докази, господарськими судами
України розглядалася справа № 7/158 за позовом Закритого
акціонерного проектно-будівельного товариства
"Севастопольжитлобуд"до Громадської організації "Народна кредитна
спілка "Добробут" про стягнення 8656882,00 грн.
В розгляді справи № 7/158 брали участь не всі сторони, які
беруть участь у справі № 41/576-39/248, а тому факти встановлені
судом при розгляді справи 7/158 не є преюдиційними при розгляді
справи № 41/576-39/248.
Як свідчать зібрані у справі докази, господарськими судами
України розглядалася справа № 41/587 за позовом Закритого
акціонерного проектно-будівельного товариства
"Севастопольжитлобуд"до Громадської організації "Народна кредитна
спілка "Добробут", Промислово-будівельної корпорації "Аладін",
третя особа 1 - Закрите акціонерне товариства "Севастопольський
будпроект", третя особа 2 - Українська державна будівельна
корпорація "Укрбуд" про визнання Генерального договору № 7/1 про
надання внесків на потреби, передбачені законодавством, по
іпотечному будівництву житла для членів Громадської організації
"Народна кредитна спілка "Добробут"в м. Києві за адресами: пров.
Металістів, 1, пр. Ковальський, 13, Святошинська площа, 1 та в
інших регіонах України недійсним.
В розгляді справи № 41/578 брали участь всі сторони, які
беруть участь у справі № 41/576-39/248, а тому факти встановлені
судом при розгляді справи 7/158 не повинні доводитися знову при
розгляді справи № 41/576-39/248.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.06.2004 року у
справі № 41/578 в позові відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
09.11.2004 року у справі № 41/578 рішення Господарського суду м.
Києва від 21.06.2004 року у справі № 41/578 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2005
року у справі № 41/578, рішення Господарського суду м. Києва від
21.06.2004 року у справі № 41/578 та постанову Київського
апеляційного господарського суду від 09.11.2004 року у справі №
41/578 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 25.05.2005 року у справі
№ 41/578 відмовлено в порушенні касаційного провадження з
перегляду постанови Вищого господарського суду України від
22.03.2005 року у справі № 41/578.
В задоволенні позову про визнання Генерального договору № 7/1
про надання внесків на потреби, передбачені законодавством, по
іпотечному будівництву житла для членів Громадської організації
"Народна кредитна спілка "Добробут"в м. Києві за адресами: пров.
Металістів, 1, пр. Ковальський, 13, Святошинська площа, 1 та в
інших регіонах України недійсним судами було відмовлено з
посиланням на те, що відсутні порушення норм ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зі сторони відповідача 1 та відповідача 2.
Зібрані у справі докази свідчать що господарськими судами
України розглядалася справа № 40/1 за позовом Громадської
організації "Народна кредитна спілка "Добробут"до Закритого
акціонерного товариства "Севастопольський будпроект", Закритого
акціонерного проектно-будівельного товариства
"Севастопольжитлобуд", Української державної будівельної
корпорації "Укрбуд" про розірвання договору про сумісну діяльність
№ 23/98 с від 28.12.1998 року та розподіл збитків та за зустрічним
позовом Закритого акціонерного проектно-будівельного товариства
"Севастопольжитлобуд"до Громадської організації "Народна кредитна
спілка "Добробут"; Товариства з обмеженою відповідальністю
"Фондовий дім "АППЕК", за участю третіх осіб Закритого
акціонерного товариства "Севастопольський будпроект"та Української
державної будівельної корпорації "Укрбуд" про визнання недійсним
договору комісії № 56 від 10.06.1999 року.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.06.2003 року у
справі № 40/1 первісний позов задоволено повністю. Розірвано
Генеральний договір № 23/98 с від 28.12.1998 року про сумісну
діяльність з будівництва житла. Крім того, зобов'язано сторони
Генерального договору № 23/98 с від 28.12.1998 року розподілити
збитки, які виникли у результаті сумісної діяльності за названим
договором наступним чином:
- збитки на суму 4458435,10 покласти на Закрите акціонерне
товариство "Севастопольський будпроект";
- збитки на суму 7135615,30 грн. покласти на Закрите
акціонерне проектно-будівельне товариство "Севастопольжитлобуд";
- збитки на суму 178949,60 грн. покласти на Українську
державну будівельну корпорацію "Укрбуд";
- збитки на суму 209800,00 грн. покласти на Громадську
організацію "Народна кредитна спілка "Добробут".
Генеральний договір № 23/98 с від 28.12.1998 року про сумісну
діяльність з будівництва житла було розірвано у зв'язку з тим, що
Закрите акціонерне товариство "Севастопольський будпроект",
Закрите акціонерне проектно-будівельне товариство
"Севастопольжитлобуд", Українська державна будівельна корпорація
"Укрбуд"порушили умови Генерального договору № 23/98 с від
28.12.1998 року, не поставили будівельні матеріали, чим зробили
неможливим досягнення мети спільної діяльності за даним договором.
Позовні вимоги про розподіл збитків судом також задоволено,
оскільки мета спільної діяльності не була досягнута у зв'язку з
неналежним виконанням своїх зобов'язань сторонами договору. При
цьому суд прийшов до висновку, що збитки, які виникли в результаті
сумісної діяльності повинні бути розподілені пропорційно внескам
учасників договору, як це передбачено ст. 433 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Зазначеним рішенням також задоволено зустрічний позов та
визнано недійсним на підставі ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
договір
комісії № 56 від 10.06.1999 року, укладений між Громадською
організацією "Народна кредитна спілка "Добробут"та Товариством з
обмеженою відповідальністю "Фондовий дім "АППЕК"з моменту його
укладення.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
30.09.2003 року у справі № 40/1 рішення Господарського суду м.
Києва від 17.06.2003 року у справі № 40/1 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2004
року у справі № 40/1, рішення Господарського суду м. Києва від
17.06.2003 року у справі № 40/1 та постанову Київського
апеляційного господарського суду від 30.09.2003 року у справі №
40/1 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 22.04.2004 року у справі
№ 40/1 відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду
постанови Вищого господарського суду України від 11.02.2004 року у
справі № 40/1.
Зібрані у справі докази свідчать, що між Закритим акціонерним
проектно-будівельним товариством "Севастопольжитлобуд"(позивач),
Громадською організацією "Народна кредитна спілка
"Добробут"(відповідач), Закритим акціонерним товариством
"Севастопольський будпроект"(третя особа 1), Українською державною
будівельною корпорацією "Укрбуд" (третя особа 2) 28.12.1998 р.
було укладено Генеральний договір № 23/98с про співробітництво та
сумісну діяльність з будівництва житла.
Відповідно до умов розділу 1 даного договору учасники
договору дійшли згоди здійснювати сумісну діяльність з будівництва
житла в Україні.
Підпунктом 2.6 пункту 2 даного договору передбачено, що
позивач у справі, третя особа 1 та третя особа 2 з метою
фінансування будівництва житла, передають відповідачу цінні папери
(векселі) на суму 13200000,00 грн. та будівельні матеріали на
загальну суму 5000000,00грн. При цьому третя особа 1 зобов'язалась
передати цінні папери (векселі) на загальну суму 5000000,00 грн.,
будівельні матеріали на суму 1000000,00 грн., позивач зобов'язався
передати цінні папери (векселі) на загальну суму 8000000,00 грн.,
будівельні матеріали на суму 2000000,00 грн., третя особа 2
зобов'язалась передати цінні папери (векселі) на загальну суму
200000,00, грн., будівельні матеріали на суму 2000000,00 грн.
Пунктом 3 договору встановлено порядок ведення загальних
справ по договору, зокрема, визначено що керівництво спільною
діяльністю і ведення справ учасників договору покладається на всіх
учасників. Ведення справ здійснюється від імені іншого учасника
про наявності довіреності, підписаної іншим учасником, в якій
визначено обсяг повноважень. Повноваження учасників на ведення
загальних справ припиняються повністю або частково припиненням дії
цього договору або у зв'язку з відмовою учасника від доручення або
відміни доручення іншим учасником.
Відповідач взяв на себе зобов'язання передати перераховані та
інші активи генеральним підрядчикам в повному обсязі для
будівництва житла в м. Києві та інших регіонах України (п. п. 2.8.
п. 2 договору). Наведене свідчить, що позивач, третя особа 1 та
третя особа 2 уповноважили (зобов'язали) відповідача вчиняти дії,
пов'язані з виконанням договору, а саме: передати вищезазначені та
інші активи генеральним підрядчикам в повному обсязі для
будівництва житла.
Даний факт також було встановлено рішенням суду № 40/1, в
якій брали участь ті самі сторони, і тому відповідно до ст. 35 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не потребує доказування.
Відповідно до п.2.9. відповідач взяв на себе зобов'язання
після прийняття збудованого приміщення передати його за актами
прийому-передачі позивачу, третій особі 1 та третій особі 2.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на ту
обставину, що відповідач незаконно присвоїв собі право володіти та
розпоряджатися майном, а саме спірними векселями. Позивач
стверджує, що після розірвання договору про спільну діяльність,
відповідач повинен був повернути спільне майно позивачу, оскільки
зазначене майно відсутнє в натурі у позивача виникло право на
відшкодування збитків у розмірі вартості цього майна. На цій
підставі позивач просить відшкодувати збитки в розмірі 7472524,90
грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва № 41/578 від 21.
06.2004 р., яке вступило в законну силу встановлено, що відповідно
до ст. 430 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договорами про сумісну
діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення
спільної господарської мети, такою метою відповідно до
генерального договору № 23/98с, укладеного між позивачем,
відповідачем та третіми особами у справі, було будівництво житла
та його розподіл між учасниками сумісної діяльності (розділ перший
та другий генерального договору № 23/98с від 28.12.1998 р.), отже
даний договір є договором про сумісну діяльність.
Відповідно до ст. 432 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
грошові та інші
майнові внески учасників договору, а також майно, створене або
придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною
власністю, отже векселі передані відповідачеві позивачем та
третіми особами у справі є спільним майном.
Правовідносини щодо спільної власності регулювалися розділом
першим та другим генерального договору № 23/98с. Відповідно до ст.
113 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
володіння, користування і розпорядження
майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх
учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом. Як
вбачається з положень п. 2.8. генерального договору № 23/98с,
позивач та треті особи у справі зобов'язались, а отже і надали
згоду, відповідачеві передати спільне майно генеральним
підрядникам. В постанові Київського апеляційного господарського
суду від 09.11.2004 р. у справі 41/578, яка набрала законної сили
та в постанові Вищого господарського суду України від 11.02.2004
р. у справі № 40/1 (копії яких залучені до справи) встановлено, що
сторони генерального договору № 23/98с уповноважили відповідача на
передачу векселів генпідрядникам в повному обсязі.
З рішення Господарського суду міста Києва № 41/578
вбачається, що 01.04.1999 р. між відповідачем та
Промислово -будівельною корпорацією "Аладін"було підписано додаток
№ 2 до договору № 7/1 від 15.04.1999 р., який має назву Акт
приймання -передачі векселів № 1/1-99, відповідно до названого
акту відповідач передав, а Промислово -будівельна корпорація
"Аладін"прийняла векселі загальною номінальною вартістю 13000000
грн. 00 коп.
Судом не приймається твердження позивача про те, що
відповідач при укладанні договору № 7/1 від 15.04.1999 р. порушив
права позивача і позбавив позивача можливості володіти і
розпоряджатися належним йому майном, а саме, спірними векселями, з
наступних підстав.
Відповідно до ст. 431 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
ведення спільних
справ учасників договору про сумісну діяльність здійснюється за їх
згодою. Якщо учасники договору за згодою між собою доручили
керівництво їх сумісною діяльністю одному з учасників договору, на
нього ж покладається і ведення спільних справ учасників договору.
Відповідно особа, які доручено ведення спільних справ учасників
договору про сумісну діяльність, діє на підставі довіреності,
підписаної іншими учасниками договору. Вказані умови містяться в
розділі 3 Генерального договору № 23/89с.
Стаття 62 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачає, що угода, укладена
однією особою (представником) від імені другої особи (яку
представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності,
законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і
припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.
Таким чином, для того, щоб угода була укладена в межах
договору про спільну діяльність і відповідно створювала, змінювала
і припиняла цивільні права та обов'язки, відповідач повинен був
діяти на підставі довіреності. В цьому випадку відповідач,
позивач, треті особи 1. та 2. були б зобов'язаними за договором
сторонами, і повинні були виконати зобов'язання за укладеною від
їх імені угодою в рівних частинах, оскільки інше не передбачено
договором між ними , несли б
відповідальність за її невиконання.
Враховуючи, що позивачем не надано доказів того, що
генеральний договір № 7/1 від 15.04.1999 р. створював, змінював чи
припиняв будь-які цивільні права та обов'язки позивача, третіх
осіб 1. та 2., або покладав на них якусь відповідальність, він не
може розглядатись як такий, що суперечить вимогам ст. 431 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та порушує права позивача.
Відповідач, як належним чином зареєстрована юридична особа,
має весь передбачений чинним законодавством України обсяг право -
і дієздатності та може укладати будь-які договори, які не
суперечать діючому законодавству.
Позивач як на підставу своїх вимог посилається на ст. 469 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якої особа, яка одержала майно за
рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом
або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно
цій особі.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне майно перейшло
відповідачу на підставі та на виконання умов генерального договору
№ 23/98с від 28.12.1998 р. При цьому, як зазначалося, Генеральний
договір № 23/98 с від 28.12.1998 року про сумісну діяльність з
будівництва житла було розірвано за рішенням суду у зв'язку з
невиконанням сторонами договору, в тому числі і позивачем, його
умов, а збитки були покладені на сторін цього договору. Зокрема,
на позивача були покладені збитки на суму 7135615,30 грн.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просить стягнути з
відповідача збитки в розмірі 7472524,90 грн., відповідно до ст.
203 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Стаття 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлювала, що у випадку невиконання або неналежного виконання
зобов'язань боржником він зобов'язаний відшкодувати кредитору
завдані цим збитки.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, Господарський кодекс України ( 436-15 ) (436-15)
застосовується
до господарських відносин, які виникли після набрання чинності
його положеннями відповідно до цього розділу.
До господарських відносин, що виникли до набрання чинності
відповідними положеннями ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, зазначенні
положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які
продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими
положеннями.
Оскільки, відносини між позивачем та відповідачем виникли до
набрання чинності ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та продовжують існувати
після його прийняття, до вказаних відносин підлягають застосуванню
норми ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від 16.01.2003 р.
встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до
цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності
Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються
до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати
після набрання ним чинності. Правовідносини між позивачем та
відповідачем виникли до набрання чинності Цивільним кодексом
України від 16.01.2003 р., однак продовжують існувати і після
набрання ним чинності, отже до вказаних положень повинен
застосовуватися ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до ст. 11 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
права та обов'язки
сторін виникають з дій осіб, а також з угод.
Згідно із ст. 14 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, цивільні обов'язки
виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного
законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином
відповідно до умов договору та вимог ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, інших
актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться (526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
). Одностороння
відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, не
допускається.
Статтею 193 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що суб'єкти
господарювання повинні виконувати свої зобов'язання належним
чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, підприємець
несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за
завдані шкоду і збитки.
Стаття 224 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
встановлює, що учасник
господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або
установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,
повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або
законні інтереси якого порушено. Під збитками, зокрема,
розуміються витрати, зроблені управленою стороною. Стаття 623 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
також визначає, що боржник, який порушив
зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Статтею 22 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що особа, якій
завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має
право на їх відшкодування.
В силу ч. 1 ст. 16 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, кожна особа має
право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового
або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, які кожна
особа сама визначає, можуть бути, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, зокрема, відшкодування збитків та інші способи
відшкодування майнової шкоди.
Збитками, у відповідності до ч. 2 ст. 22 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або
пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить
зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних
обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді
відшкодування збитків настає за наявності таких умов:
- протиправної дії чи бездіяльності особи;
- заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності
особи;
- причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю
особи та заподіяними збитками;
- вини боржника.
Протиправність дії чи бездіяльності особи полягає у порушенні
договірного зобов'язання. Позивачем не доведено протиправність дії
чи бездіяльності відповідача у порушенні договірного зобов'язання.
Натомість, в судових рішеннях у справі № 40/1 вказується на
порушення зобов'язань по договору, зокрема, позивачем, що і
призвело до заподіяння збитків. При цьому, не встановлено
порушення прав позивача при здійснені передачі пакета акцій за
генеральним договором № 7/1 від 15.04.1999 року відповідачем
третій особі 3.
Позивачем не доведено, що йому були заподіяні збитки саме в
результаті дій чи бездіяльності відповідача.
Позивачем не доведено наявності причинного зв'язку між
протиправною бездіяльністю чи діяльністю відповідача та збитками
позивача, оскільки, по-перше, не доведено протиправність дій
відповідача; по-друге, не доведено, що зазначені збитки заподіяні
саме в результаті дій або бездіяльності відповідача.
Щодо вини, то у цивільному праві діє презумпція вини особи,
яка вчинила правопорушення. При цьому, у відповідності до ч. 2 ст.
614 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, відсутність своєї вини доводить особа,
яка порушила зобов'язання. Оскільки, позивачем не надано доказів
порушення зобов'язань відповідачем, відсутні підстави вимагати від
відповідача докази відсутності його вини у порушені зобов'язання.
Таким чином, в ході розгляду справи судом встановлено
відсутність порушення зобов'язань зі сторони відповідача, а тому
відсутні підстави для задоволення позову про стягнення з
відповідача збитків в розмірі 7472524,90 грн.
Відповідно до ст. 49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, при відмові в
позові витрати по сплаті державного мита та на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються
на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Господарський суд міста Києва, -
В И Р I Ш И В:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного
строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Суддя Гумега О. В.