За позовом Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

До відповідача Державного комітету України з державного матеріального резерву

Про стягнення 4200633,32 грн.

Суддя Ковтун С.А.

Представники:

Від позивача Гурьский М.Р. (за дов. № 2-49 від 06.04.2006)

Від відповідача не з'явились

Обставини справи:

До господарського суду міста Києва звернулася з позовом дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 4200633,32 грн.

Ухвалою суду від 20.02.2006 (суддя Паламар П.I.) було порушено провадження у справі № 42/95.

Рішенням суду від 18.04.2006 позов було задоволено частково. Зокрема, було вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 3081871,68 грн. боргу, 335924,01 грн. інфляційних, три проценти річних в розмірі 103981,51 грн., 463125,1 грн. пені, 24190,4 державного мита та 111,94 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.07.2006 згадане вище рішення місцевого суду було скасовано, а справу передано на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.07.2006 справі присвоєно № 42/95-6/463 та призначено розгляд останньої на 19.09.2006.

Ухвалою суду від 19.09.2006 за клопотанням представників сторін продовжено строк вирішення спору на підставі ст. 69 ГПК України (1798-12) .

У судовому засіданні 19.09.2006, в порядку ст. 77 ГПК України (1798-12) , було оголошено перерву до 05.10.2006.

Відповідач у судове засідання 05.10.2006 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав. За таких обставин, суд вважає за можливе на підставі ст. 75 ГПК України (1798-12) розглянути справу у відсутності позивача за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Між дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Державним комітетом України з державного матеріального резерву було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей матеріального резерву (далі -Договір), за умовами якого позивач зобов'язався за плату зберігати протягом сезону зберігання 2004-2005 років в підземних сховищах газу природний газ, а відповідач -нести плату за зберігання у встановлені Договором строк і розмірах.

Зазначений Договір укладено на підставі рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2005, частково скасованого постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2005 у справі № 42/217.

Відповідно до п. 5.1 Договору оплата здійснюється протягом 60-ти днів з моменту підписання Договору.

Оскільки Договір вчинено у письмовій формі, і виходячи з ч. 2 ст. 207 ЦК України (435-15) моментом його вчинення є підписання сторонами, який засвідчує узгодження сторонами умов Договору, в силу ст. 640 ЦК України (435-15) моментом підписання є момент укладення Договору.

Отже, в контексті вказаних норм закону, строк оплати настає протягом 60 днів з моменту укладення Договору.

Виходячи з того, що Договір було укладено рішенням суду, відповідно до ч. 2 ст. 187 ГК України (436-15) день набрання чинності рішенням суду вважається днем укладення Договору. Оскільки постанова Київського апеляційного суду набрала законної сили 18.07.2005 (в порядку ст. 105 ГПК України (1798-12) ), то оплата повинна бути здійснена протягом 60 днів, починаючи з цієї дати.

Відповідно до ч. 3 статті 631 ЦК України (435-15) сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Згідно з умовами Договору тарифна ставка за зберігання газу встановлена в розмірі 6 грн. за 1000 куб. м. природного газу.

Відповідно до умов Договору позивач протягом 16 квітня 2004 -15 квітня 2005 років зберігав у підземних сховищах газу 513645280 куб. м. природного газу та поніс витрати на його зберігання у розмірі 3081871,68 грн.

Доказів на спростування розміру понесених позивачем витрат відповідач не подав.

У порушення умов Договору вказана сума відповідачем сплачена не була.

Таким чином, відповідач порушив вимоги ст. 526 Цивільного кодексу України (435-15) , відповідно до якої зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України (435-15) , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 3081871,68 грн. є законними та обгрунтованими.

Відповідно до п. 7.3 Договору при несвоєчасній оплаті послуг відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі 0,5 відсотка, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Крім того, боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, що передбачено ст. 625 ЦК України (435-15) .

У той же час, вимоги про стягнення пені, інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за період до 16.09.2005 є неправомірними, оскільки обов'язок оплатити послуги у відповідача виник через 60 днів з дати укладення Договору.

Правомірними є вимоги про стягнення 3187947,13 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 221388,16 грн. пені та трьох процентів річних у розмірі 34956,02 грн. У той же час, у стягненні 249848,56 грн. інфляційних, трьох процентів річних в розмірі 69025,49 грн. та 241736,94 грн. пені судом відмовлено.

Вимоги про стягнення 7 процентів штрафу у розмірі 215731,02 грн. на підставі ст. 231 ГК України (436-15) задоволенню не підлягають. Зокрема, встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України (436-15) санкції є відповідальністю, яка наступає в силу закону, і, виходячи з конструкції даної норми, спрямована на захист інтересів тих учасників господарських відносин, які приймають на себе зобов'язання за рахунок державних коштів.

У той же час позивач не є суб'єктом господарювання, який фінансується за рахунок державних коштів, у зв'язку з чим підстави для стягнення штрафу в порядку ч. 2 ст. 231 ГК України (436-15) відсутні.

Таким чином, позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині 3187947,13 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 221388,16 грн. пені та трьох процентів річних у розмірі 34956,02 грн.. В іншій частині позову судом відмовлено.

Відповідно до ст. 49 ГПК України (1798-12) судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Зокрема, з останнього підлягає стягненню 25500 грн. державного мита та 96,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82 - 85 ГПК України (1798-12) , -

ВИРIШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (м. Київ, вул. Пушкінська, 28, рахунок 35222008003272 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, код Казначейства - 20055032, МФО 820172, код 00034016) на користь Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, рахунок 26007001200003 в ОПЕРУ АКБ "Укрсоцбанк", м. Київ, МФО 300023, код 30019801) 3187947,13 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 221388,16 грн. пені, три проценти річних в розмірі 34956,02 грн., 25500 грн. державного мита та 96,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.