440/1663/19 Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, згідно з якими платнику податків збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств - 29.06.2022 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року (суддя Чеснокова А.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року (головуючий суддя Подобайло З.Г., судді: Ральченко І.М., Бартош Н.С.) у справі №440/1663/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламма" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фламма" (далі - позивач, підприємство, товариство) звернулося до суду із позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 березня 2019 року №0003281401, №0003291401, №0003261401 та №0003271401.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки усі господарські операції позивача з його контрагентами здійснено та підтверджено належними первинними документами, які відповідають видам цих операцій та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про їх зміст та учасників, а правочини, укладені з контрагентами, мають реальний товарний характер. Суми податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість сформовано за рахунок операцій, які мають реальний характер. Вважає, що податковий орган дійшов хибних висновків, що позивачем допущено реалізацію послуг з переробки парафінової сировини за ціною, нижчою за її собівартість, а відтак під час визначення бази оподаткування податком на додану вартість належить застосовувати показник звичайних цін. Зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та формування витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 березня 2019 року № 0003281401, № 0003291401, № 0003261401 та № 0003271401.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з реальності господарських взаємовідносин між позивачем і його контрагентами. Крім того, суди зазначили, що жодного розрахунку звичайної ціни, методики її визначення, доказів на підтвердження показників, з урахуванням яких вона визначалась податковим органом не надано.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Посилається на лише документальне оформлення первинних документів без фактичного здійснення господарської діяльності за укладеними договорами між позивачем та іншими суб`єктами господарювання з підстав відсутності достатньої кількості трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання умов укладених договорів. Зауважує на наявність недоліків у первинних документах. Зазначає про неврахування судами, що вартість послуг переробки парафінової сировини не змінювалась при збільшенні виробничих витрат, які понесені підприємством у зв`язку із зростанням цін на енергоносії, підвищенням рівня мінімальної заробітної плати та інших витрат.

У відзиві (запереченнях) на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що податковим органом в період з 26 грудня 2018 року по 24 січня 2019 року проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 липня 2016 року по 30 вересня 2018 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 14 лютого 2019 року № 185/16-31-14-01-10/31273238 (надалі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2019 року № 0003291401, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 440996 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 110249 грн; №0003281401, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 736936 грн; № 0003261401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 146708 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 36677 грн; №0003271401, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 3649607 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), в результаті чого занижено податок на прибуток на 146708 грн та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 3649607 грн; підпунктів 14.1.36, 14.1.219, 14.1..231 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.5 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на 440996 грн, та завищення від`ємного значення між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту на 736936 грн.

За результатами розгляду заперечень підприємства до акту перевірки, висновки акта перевірки визнані правомірними.

Важливо зауважити, що у висновках акту перевірки зазначено про завищення позивачем податкових зобов`язань з ПДВ в зв`язку з нереальністю господарських операцій з поставки власної продукції. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не заперечується отримання грошових коштів внаслідок продажу товару, і взагалі не доведено яка податкова вигода в такому випадку у позивача, яким сформовано до сплати в державний бюджет суму ПДВ.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Брок Транс" (покупець) укладено договір поставки від 3 грудня 2015 року № 03/12/15, предметом якого є постачання парафінової продукції, у тому числі парафін нафтовий, петролатум, віск захисний, гач тощо.

Аналогічні за змістом договори були укладені позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Луксор Буд" (договір поставки від 10 квітня 2016 року № 10/04/16), Товариством з обмеженою відповідальністю "Металопласт Експрес" (договір поставки від 8 лютого 2016 року № 08/02/16), Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБС Сервіс" (договір поставки від 12 лютого 2018 року № 12/02/18) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (договір поставки від 10 жовтня 2016 року № 10/10/16).

Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Брок Транс" (перевізник) 10 серпня 2015 року укладено договір № 23.08.15. щодо перевезення вантажів по території України.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано специфікації до договору, видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні, довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей, банківські виписки, накладні на відпуск матеріалів, витяг з головної книги по рахунку 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями", відомості аналітичного обліку по рахунку 362, витяг з головної книги по рахунку 701 "Дохід від реалізації готової продукції", платіжні доручення та звіти про фінансові результати.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

За змістом пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV (996-14) ) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку (видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками, виписками по рахунках 362, 361, 701, податковими накладними, податковими деклараціями та іншими документами), встановлено відповідний рух активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Стосовно висновків податкового органу щодо виконання робіт/надання послуг за цінами, нижчими за їх собівартість, колегія суддів зазначає про таке.

На переконання податкового органу, під час визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість результатів таких господарських операцій позивач мав застосовувати показних звичайних, а не фактичних цін.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лукойл Лубрикантс Україна" (замовник) укладено договори від 30 червня 2016 року № 16/06/30-1, № 17/06/30-1 та від 3 вересня 2018 року № 18/09/03-1 щодо переробки парафінової сировини.

З аналізу наявної у відповідача податкової інформації податковий орган дійшов висновку про те, що позивач продовж періоду з 1 липня 2016 року по 30 вересня 2018 року реалізовував продукцію та надавав послуги з переробки сировини за цінами, нижчими за виробничу собівартість, а тому під час визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість результатів таких операцій позивач мав виходити із показників звичайних цін.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/ послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.41 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України давальницька сировина - сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб`єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб`єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За приписами пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Ураховуючи, що у даному випадку судовими інстанціями установлено, що позивачем доведено під час перевірки, що збитки були з причини перебоїв поставки імпортної сировини, простоїв і незапланованих виробничих витрат, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, своїми наслідками спричинили зміни у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та цими контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у складі витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Відповідачем не зазначено обґрунтовань того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року у справі №440/1663/19 - залишити без змін.