2/121 Про стягнення переданих товарно-матеріальних цінностей в натурі відповідної кількості та якості - 20.09.2006 Прийняття

СУТЬ СПОРУ: відкритим акціонерним товариством "Берегівський комбінат хлібопродуктів", м. Ужгород заявлено позов до Закарпатського інституту агропромислового виробництва, с. В.Бакта Берегівського району про стягнення переданих товарно-матеріальних цінностей в натурі відповідної кількості та якості, а саме: 73,82тон кормосуміші, 70,17тон пшениці фуражної, 68,95тон вівса, 63,25тон зерна кукурудзи, 18,32тон пшениці та 14,39тон ячменя

(позовні вимоги викладено з урахуванням заяви позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їх уточнення).

В засіданні суду 18.09.2006 року судом за згодою представників сторін в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 20.09.2006р. для надання сторонам можливості подати суду додаткові докази в обґрунтування своїх доводів та заперечень, а також вивчення судом раніше поданих сторонами матеріалів. Однак, відповідач свого уповноваженого представника на засідання суду 20.09.2006р. не направив та додаткових доказів в обґрунтування своїх заперечень суду не подав.

Представник позивача просить задоволити позовні вимоги в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість матеріалами справи. У підставу своїх доводів вказує на те, що подані відповідачем у підтвердження своїх заперечень накладні на відпуск товарно-матеріальних цінностей та довіреності на отримання товару за ними не можуть бути взяті до уваги з огляду на наступне. Підставою видачі частини даних накладних вказано відповідачем як за відпущені позивачем горючо-паливні матеріали та серед них є такі, які викликають сумнів в їх достовірності, оскільки видані без наявності доручення на отримання за ними товарно-матеріальних цінностей, відсутні підписи уповноважених осіб позивача

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2006 року по справі №2/121

на їх отримання або ідентифікувати особу отримувача неможливо. Також заперечує отримання товару за решта частиною накладних, оскільки такі містять вартість відпущеної продукції, а відповідно можуть свідчити про існування між сторонами правовідносин договору купівлі-продажу. Також наводить сумніви у достовірності і стосовно цих накладних, так як їх заповнення не в повному обсязі не відповідає вимогам Інструкції про бухгалтерський облік. Вважає, що оскільки між сторонами існували відносини позики, відповідач повинен був в такому ж порядку, як і отримав продукцію, повернути її позивачу в тій же кількості та якості. Заперечує можливість здійснення судом зарахування зустрічних однорідних вимог порядку статті 601 Цивільного кодексу України (в редакції 01.01.2004р.), оскільки такі не є однорідними, так як речі за ними не є одного виду та роду. У підтвердження відсутності зобов'язань перед відповідачем позивач подав суду ухвалу господарського суду області від 19.08.2003р. по справі №6/49, згідно якої в межах справи про банкрутство позивача затверджено мирову угоду, до складу вимог за якою зобов'язання перед відповідачем у позивача відсутні.

Представник відповідача заперечує проти позовних вимог та вказує на те, що протягом 1998-1999 років ним здійснено відпуск позивачу товарно-матеріальних цінностей 115990грн. У підтвердження своїх доводів надав суду належним чином засвідчені копії накладних та довіреності про отримання продукції за ними. Вважає, що ним повністю доведено факт наявності незначної заборгованості перед позивачем в розмірі близько двох тонн продукції у підтвердження чого подав суду порівняльну таблицю та розрахункові відомості, з яких вбачається про стан розрахунків сторін у справі. Доводи позивача частково визнає та заявив суду клопотання про здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог за позовом за частиною накладних, згідно яких відповідачем відпущено поросят, свиней, молодняка великої рогатої худоби та мішків.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

На підставі усної домовленості Берегівский комбінат хлібопродуктів (правонаступником якого є ВАТ "Берегівський комбінат хлібопродуктів", тобто позивач по справі) протягом 1998-1999 років передав Закарпатському інституту агропромислового виробництва, с. В.Бакта Берегівського району товарно-матеріальні цінності, визначені відповідними родовими ознаками, за відповідними товарно-транспортними накладними з дорученнями на отримання за ними товару (арк. справи 13-119), що на думку позивача свідчить про існування між сторонами правовідносин позики, оскільки у накладних на передачу продукції не визначено її ціни. Вважає, що за таких обставин, у відповідача перед позивачем виникли зобов'язання по поверненню отриманих цінностей у відповідному розмірі, стані, якості та кількості.

У підтвердження своїх доводів позивач вказує на існування між сторонами відносин позики, яка оформлена шляхом укладення письмової угоди у формі обміну документами (довіреністю та накладною), з встановленням строку виконання моментом витребування майна кредитором. Вважає, що у відповідності до вимог статті 374 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1964р.), боржник повинен повернути кредитору таку ж кількість речей того роду і якості, у зв'язку з чим на підставі статті 165 ЦК УРСР надіслав відповідачу листом №6/49-18 від 15.07.2003р. вимогу про повернення сільськогосподарської продукції у відповідному розмірі, асортименті та якості або погасити заборгованість грошовими коштами у повному обсязі за цінами, що склалися станом на день заявлення.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2006 року по справі №2/121

Заперечує стосовно можливості припинення судом зобов'язання зарахуванням, оскільки стосовно вимог відповідача строк позовної давності скінчився. Крім того, за результатами розгляду справи про банкрутство позивача у справі №6/49 затверджено мирову угоду, до складу сторін за якою відповідач не ввійшов, оскільки відповідних вимог до позивача не пред'являв.

Згідно зі ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки. Статтею 76 цього ж Кодексу встановлено початок перебігу строку позовної давності, який починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, кредиторська заборгованість у відповідача виникла після отримання товарів у 1998 та 1999 роках за накладними, строк оплати товару в яких не вказано, без укладання договору. Таким чином, до даних правовідносин сторін слід застосувати ст. 165 Цивільного кодексу УРСР, яка передбачає: якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор має право провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк із дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або зі змісту зобов'язання. Тобто, в даному випадку початок перебігу строку позовної давності почнеться за спливом семиденного строку з дня пред'явлення вимоги кредитором.

Листом №6/49-18 від 15.07.2003р. позивач в порядку статей 165 Цивільного кодексу УРСР та 530 ЦК України (435-15) надіслав відповідачу вимогу щодо виконання зобов'язання по поверненню отриманої сільськогосподарської продукції, яка залишена відповідачем без відповідного реагування. З моменту отримання даного листа відповідачем починається перебіг семиденного строку виконання зобов'язання, а потім строку позовної давності.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (435-15) (в редакції 01.01.2004р.), Цивільний кодекс України (435-15) (далі ЦК України (435-15) ) застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки господарські відносини сторін, що розглядаються у цій справі, виникли до набрання чинності відповідними положеннями ЦК України (435-15) та ГК України (436-15) , але продовжують існувати після набрання ними чинності, до прав і обов'язків, що існують між сторонами Договором, господарським судом застосовуються, зазначені положення (не виконані зобов'язання щодо повернення переданої продукції).

Статтями 374 Цивільного кодексу УРСР та 1046 Цивільного кодексу України (435-15) визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивачем доданими до матеріалів справи документами доведено наявність між сторонами правовідносин, які визначаються як укладення договору позики шляхом обміну сторонами документами (довіреністю та накладеною), а оскільки письмової угоди не укладено, строк виконання зобов'язання по поверненню отриманого визначався моментом витребування.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2006 року по справі №2/121

Згідно вимог статті 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України (436-15) ) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу вимог статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав визначених законодавством. Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем факт порушення відповідачем зобов'язань в частині своєчасного повернення отриманої продукції належним чином підтверджується наявними у справі матеріалами. Водночас, заперечує факт отримання в рахунок погашення вищевказаних зобов'язань від відповідача товарів, наведених в накладних доданих до матеріалів справи (арк. справи 153-256) та вказує на часткову невідповідність їх заповнення вимогам чинного законодавства і є на його думку такими, що підтверджують тільки стосовно існування між сторонами відносин купівлі-продажу товарів. Проведений судом аналіз доданих відповідачем до матеріалів справи накладних на відпуск певних матеріальних цінностей свідчить про те, що частина їх стосується купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів, продукції, яка позивачем відповідачу не відпускалась та в рахунок взаєморозрахунків за мінеральні добрива, тощо. Наведений позивачем порівняльний аналіз накладних підтверджує вищевикладене, а також свідчить про певні недоліки при заповненні накладних (відсутність деяких довіреностей на отримання продукції за кількома накладними; відсутній підпис особи, яка одержала товарно-матеріальні цінності та відсутній підпис керівника підприємства на довіреності), що позбавляє можливості однозначно підтвердити доводи відповідача про отримання за такими позивачем певної продукції.

Таким чином, вимоги позивача належним чином доведені, а відповідачем не спростовані. Подане останнім клопотання в порядку статті 601 ЦК України про припинення зобов'язання зарахуванням не може бути задоволене судом з огляду на наступне. Вимоги, що є предметом зарахування, мають бути однорідними, тобто їх предметом повинні бути речі одного виду, роду. Зарахування можливе тільки до тих

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 20.09.2006 року по справі №2/121

вимог, строк виконання яких настав або визначений моментом пред'явлення вимоги. Наявні у справі матеріали підтверджують те, що вимоги позивача та доводи позивача, що є предметом зарахування, не є однорідними, оскільки їх предметом не є речі одного виду, роду (позивачем відпускалась кормосуміш, пшениця фуражна, овес, кукурудза, пшениця та ячмінь, а відповідачем натомість відпущено позивачу овес пшеницю, ячмінь, зерносуміш, тритікале, молодняк великої рогатої худоби, свині, поросята та мішки, стосовно останніх яких заявлено вимогу про зарахування).

Крім того, статтею 602 ЦК України встановлено неможливість зарахування зустрічних позовних вимог у разі спливу строку позовної давності, а оскільки продукція поставлена відповідачем протягом 1998-1999 років, є такою, що погашена загальним строком позовної давності. Крім того, відсутність у позивача заборгованості перед відповідачем за відпущену йому продукцію підтверджено ухвалою господарського суду області від 19.08.2003р. по справі №6/49 про банкрутство ВАТ "Берегівський комбінат хлібопродуктів" та затвердження мирової угоди.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ,

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Закарпатського інституту агропромислового виробництва, с. В.Бакта, Берегівського району (код ЄДРПОУ 00729391) на користь ВАТ "Берегівський комбінат хлібопродуктів", м. Берегово, вул. Підградська, 59 (код ЄДРПОУ 0954142) товарно-матеріальні цінності в натурі відповідної кількості та якості, а саме: 73,82тон кормосуміші, 70,17тон пшениці фуражної, 68,95тон вівса, 63,25тон зерна кукурудзи, 18,32тон пшениці та 14,39тон ячменя, а також суму 1637,60грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.