ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТI
Р I Ш Е Н Н Я
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.02.2007 Справа № 13/12-ПД-07
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна
М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому
судовому засіданні справу
за позовом Приватного підприємства "Самсон",
до:
відповідача-1 Приватного підприємства "Таврія-Скло",
відповідача-2 -Товариства з обмеженою відповідальністю
"Альфасевтранс",
за участю представників:
позивача -Гордєєв А.А. (представник за дорученням),
відповідача-1 -Власенко С.Я. (директор), Подрез О.О.
(представник за дорученням),
відповідача-2 -Херсонський С.А. (директор), Херсонська О.Б.
(представник за дорученням),
про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 14
грудня 2004 року, укладеного між сторонами,
в с т а н о в и в:
Відповідно до позовної заяви заявлені вимоги грунтуються на
недійсності спірного договору з наступних підстав:
1) відсутність необхідної цивільної дієздатності, яка полягає
у відсутності у директора підприємства права на підпис спірного
договору, оскільки за пунктом 3.2. Статуту, на думку позивача,
таким правом наділений лише засновник підприємства, що є підставою
для твердження про нечинність договору за пунктом 2 статті 203 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
;
2) укладення договору з порушенням встановленої законом
вимоги щодо його форми, а саме відсутність його державної
реєстрації в податковому органі, що є порушенням положень
підпункту 7.7.7. пункту 7.7. статті 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та Порядку
ведення податкового обліку та складання податкової звітності
результатів спільної діяльності на території України без створення
юридичної особи", затвердженого Наказом ДПА України від 11 липня
1997 року № 234 ( z0308-97 ) (z0308-97)
, у зв'язку з чим, на думку позивача,
договір не відповідає статтям 207 та 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
;
3) невідповідність договору пункту 5 статті 203 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки за твердженнями позивача він не спрямований
на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним,
оскільки позивач самостійно проводить будівництво автомобільної
газонаповнювальної компресорної станції без необхідності залучення
дольовиків в таку діяльність;
4) невідповідність спірного договору положенням статті 180
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
щодо наявності всіх
необхідних істотних умов договору, оскільки позивач вважає, що за
змістом ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
основною істотною умовою
договору про сумісну діяльність є об'єднання вкладів учасників,
які повинні бути конкретно визначенні та мати грошове вираження, а
тому за частиною 8 статті 181 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
такий договір
є неукладеним;
5) наявність факту удаваності спірного договору, так як, на
думку позивача, він спрямований на приховування іншої
угоди -купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки після
будівництва передбачається реєстрація права власності на збудоване
майно на праві сумісної власності з розподіленням долів без виділу
в натурі, що є підставою для тверджень про недійсність договору за
статтею 235 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та його нікчемність за статтею
220 того ж Кодексу у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу
підлягає нотаріальному посвідченню.
В свою чергу відповідачами названі вимоги не визнаються з
посиланням на відсутність підстав для визнання спірного договору
недійсним. Так, відповідачі вказують на те, що:
1) договір про спільну діяльність не є договором про
створення господарського товариства, а тому директор ПП "Самсон"
за пунктом 3.2. Статуту мав у наявності достатні повноваження для
його укладення згідно до пункту 3.6. Статуту, за яким директор має
право без доручення укладати цивільно-правові угоди;
2) пунктом 4 спірного договору встановлено обов'язок ТОВ
"Альфасевтранс" зареєструвати договір в податкову органі протягом
10 днів лише після здачі збудованого об'єкта робочій комісії;
3) визначеність в пункті 1.3.2. договору долей його
учасників, в тому числі і позивача, щодо передачі у спільну
діяльність будівельної площадки, будівлі насосної та прав
користування земельною ділянкою;
4) присутність в договорі всіх його істотних умов згідно до
статті 1131 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
;
5) недоведеність тверджень позивача про удаваність договору
так як жоден з пунктів договору не місить в собі умов
купівлі-продажу.
Розгляд справи проведено в судових засіданнях, що відбулися
16 та 30 січня 2007 року з оголошенням перерви для прийняття
повного тексту рішення до 6 лютого поточного року.
Крім викладеного з матеріалів справи слідує, що 14 грудня
2004 року між Приватним підприємством "Самсон", Приватним
підприємством "Таврія -Скло" та Товариством з обмеженою
відповідальністю "Альфасевтранс" укладено договір про спільну
діяльність, відповідно до умов якого сторони об'єднують свої
вклади та зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної
особи для досягнення мети, а саме участі в будівництві
автомобільної газонаповнювальної компресорної станції,
розташованої по вулиці Малинській, 10-А в м. Житомирі.
Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
за договором про спільну діяльність сторони (учасники)
зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для
досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна
діяльність може здійснюватися на снові об'єднання вкладів
учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів
учасників.
Оскільки предметом спору є зазначений вище договір аналізу
підлягають положення правових норм, що регулюють правовідносини
даного виду, та безпосередньо умови самого договору.
Так, за змістом договору (пункт 1.3.1.) ТОВ "Альфасевтранс"
зобов'язалось: придбати обладнання автомобільної
газонаповнювальної компресорної станції та в термін до 1 лютого
2006 року (пункт 5.4.1.) поставити його на будівельну площадку,
встановивши за власний рахунок.
В свою чергу ПП "Самсон" зобов'язалось (пункт 1.3.2.): 1)
надати для будівництва будівельну площадку; 2) будівлю насосної
незавершеної будівництвом, вартістю 24568 грн; 3) права
користування земельною діяльною площею 0,3202 га; 4) здійснювати
функції замовника будівництва; 4) та здійснювати будівництво
будівель і комунікацій за власний рахунок.
Поряд з цим ПП "Таврія -Скло" зобов'язалось (пункт 1.3.3.):
1) забезпечити пусконалагоджувальні роботи по введенню об'єкта в
експлуатацію; 2) забезпечувати гарантійне обслуговування об'єкту;
3) при необхідності усувати дефекти обладнання; 4) здійснювати
охорону поставленого обладнання.
Зважаючи на передбачення договором обов'язку по внесенню
вкладів, слід дійти до висновку про намагання сторін укласти
договір простого товариства.
Зокрема, статтею 1132 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором
простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання
об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку
або досягнення іншої мети. За статтею 1133 того ж Кодексу вкладом
учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність
(спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно,
професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова
репутація та ділові зв'язки. При цьому вклади учасників вважаються
рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого
товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника
провадиться за погодженням між учасниками.
Поряд з цим необхідно зазначити, що статтею 173
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
визначено, що
господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом
господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання
з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт
(зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію
господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший
суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її
обов'язку. Частиною 1 статі 179 того ж Кодексу встановлено, що
майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами
господарювання на підставі господарських договорів, є
господарського-договірними зобов'язаннями. А за змістом частин 7
цієї ж статті господарські договори укладаються за правилами,
встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням
особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими
нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Безпосередньо статтею 180 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
встановлена
обов'язковість дотримання істотності умов укладеного договору.
Так, за цією статтею зміст господарського договору становлять
умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на
встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як
погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові
умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір
вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом
порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Iстотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для
договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї
із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні
господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі
погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати
найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції
(робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Строком дії
господарського договору є час, впродовж якого існують господарські
зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
З цього приводу слід зазначити, що статті 1130 та 1132 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, які визначають поняття спільної діяльності в
простому товаристві, не встановлюють істотність такої умови як
строк дії договору. Але положеннями пункту 5 статті 1141 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що договір простого товариства
припиняється у разі спливу строку такого договору, а тому слід
дійти до висновку про істотність умови про строк дії договору, в
тому числі з урахуванням положень статті 180 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
.
Згідно до пункту 7.1. договору його учасники погодили, що
договір вступає в силу з моменту підписання.
Проте з текстуальної частини договору слідує, що сторонами не
визначався як строк дії договору про спільну діяльність, так і
строк початку (закінчення) виконання зобов'язань кожного з його
учасників. Не встановлений у договорі і строк початку та звершення
будівництва об'єкту.
Відсутність погодження таких строків підтверджується також
діями позивача по самостійному будівництву автомобільної
газонаповнювальної компресорної станції без залучення до цього
інших учасників господарської діяльності. З цією метою ним
отримано в оренду земельну ділянку площею 0,3202 га за договором
оренди земельної ділянки від 14 грудня 2004 року (а.с. 72-77),
придбано за договором купівлі-продажу № 12/04-05 від 12 квітня
2004 року (а.с. 93-95), укладеного з Товариством з обмеженою
відповідальністю фірмою "Сервісгаз", та отримано за актом
приймання-передачі від 15 вересня 2006 року (а.с. 96) обладнання,
а саме компенсатор тиску (КД 1500 м-3/200). Дане обладнання ним
встановлено на об'єкті будівництва, підтвердженням чому є
свідоцтво про якість проведеного монтажу (а.с. 137 на звороті) та
Позитивний (повторний) комплексний висновок державної експертизи №
251-05/154-05 по робочому проекту автомобільної газонаповнювальної
компресорної станції по вул. Малинській, 10-А у м. Житомирі (а.с.
142-145).
Ще однією з істотних умов договору простого товариства, що
вбачається з поняття такого товариства, вираженого в статті 1132
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, є безпосередньо вклад у спільну діяльність,
тобто його текстуальне та кількісне вираження. Так, частиною 1
статті 1133 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що вкладом учасника
вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне
майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші
знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові
зв'язки.
В даному випадку обов'язком позивача, як зазначено вище,
серед іншого є надання для будівництва будівельного майданчика та
права користування земельною ділянкою. При цьому з цього є
незрозумілим який саме будівельний майданчик підлягає передачі,
його місцезнаходження, розміри, складові частини, а також не
зазначено сторонами об'єму прав землекористування.
Вказівка в пункті 2.3. договору про обов'язок позивача за
власний рахунок підготувати проектну документацію та залучити
підрядників для будівництва: будівлі операторської, навісу над
технологічним обладнанням і заправними колонками, газопроводу з
вузлом обліку газу, електросилове обладнання з кабельною лінією,
електроосвітлення, молнієвідвід та внутрішньо площадкову мережу;
не розкриває характеру внеску -будівельного майданчика.
Частиною 2 названої вище статті 1133 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що вклади учасників вважаються рівними за вартістю,
якщо інше не випливає із договору простого товариства або
фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за
погодженням між учасниками.
З цього слідує висновок про те, що в договорі простого
товариства, як його істотною умовою, повинен передбачатися порядок
грошової оцінки вкладу учасника.
У спірному договорі такий порядок не встановлено, а тому слід
констатувати відсутність цієї істотної умови договору.
За частиною 8 статті 181 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
у разі, якщо
сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського
договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не
відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його
виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами
Цивільного кодексу України.
При цьому суд зазначає про недоведеність тверджень ТОВ
"Альфасевтранс" про виконання умов договору шляхом самостійної
поставки, як внеску у спільну діяльність, обладнання автомобільної
газонаповнювальної компресорної станції, оскільки наявний договір
зберігання № 2/06 від 10 січня 2006 року, укладений ТОВ
"Альфасевтранс" та ПП "Таврія -Скло" (а.с.50) про зберігання
останнім придбаного обладнання та акт приймання-передачі (а.с. 51)
не свідчать про безпосередню поставку обладнання на територію, що
визначена у спірному договорі, як територія будівництва
об'єкту -автомобільної газонаповнювальної компресорної станції.
На підставі викладено слід дійти до висновку про відсутність
підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки за
статтями Цивільного кодексу України 203, 207, 215, 235, тобто, на
які посилається позивач, щодо його недійсності, встановлена
юридична схема визнання недійсними лише укладеного договору.
Проте у даному спорі судом встановлений факт неукладеності
договору про спільну діяльність, у зв'язку з чим він не породжує
для його учасників відповідних правових наслідків і правових
зобов'язань, а тому в задоволенні позовних вимог про недійсність
спірного договору слід відмовити.
При відмові у позові за названими вище вимогами суд виходить
з правових положень статті 82 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, за якими при вирішенні господарського
спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або
частково) господарський суд приймає рішення, а також частини 2
статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, за якою юрисдикція
судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Необхідність зазначення цих положень пов'язана із
встановленим пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
правом суду на припинення провадження у справі за
відсутності предмету спору.
Крім викладеного слід зазначити, що посилання позивача на
відсутність необхідної цивільної дієздатності, яка полягає у
відсутності у директора підприємства права на підпис спірного
договору не відповідає дійсності, оскільки за пунктом 3.9. Статуту
підприємства директор наділений правом розпорядження майном і
коштами, в тому числі і шляхом укладенні договорів від імені
підприємства. А посилання позивача на пункт 3.2. Статуту, в якому
до повноважень засновника підприємства віднесено виключність
компетенції в прийнятті рішення про участь у господарському
товаристві, є помилковими.
Такими ж помилковими є посилання позивача на укладення
договору з порушенням встановленої законом вимоги щодо його форми,
а саме відсутність його державної реєстрації в податковому органі,
оскільки діючим законодавством не встановлено такої підстави для
недійсності правочину -як відсутність реєстрації договору у
податковому органі.
Безпідставними є твердження про удаваність спірного договору,
так як зазначено вище спірний договір є неукладеним.
Заперечення відповідачів до уваги судом не приймаються,
оскільки вони не узгоджуються з викладеними вище обставинами, а
також не підтверджують завершеність договору з точки зору його
виконаності сторонами, що могло б бути підставою для тверджень про
досягнення сторонами всіх істотних умов договору про спільну
діяльність.
Приймаючи до уваги, що в задоволенні позовних вимог
відмовлено, сплачене позивачем державне мито та витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються
на нього.
На підставі зазначених правових норм та керуючись статтями
44, 49, 82-85 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
в и р і ш и в :
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя М.К. Закурін