804/3018/18 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання із земельного податку фізичних осіб - 28.06.2022 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №804/3018/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2018 (суддя Ільков В.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018 (головуючий суддя: Ясенов Т.І., судді: Суховаров А.В., Головко О.В.),

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №4398-1319-0464 від 02.02.2018.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2018 відкрито касаційне провадження у справі №804/3018/18 за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою від 27.06.2022 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 81.06.2022.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що спірне рішення податкового органу винесено з порушенням норм діючого податкового законодавства, а отже підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що відповідно з положень статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності, користування або оренди виникають з моменту державної реєстрації цих прав. У свою чергу, продавцем ТОВ "ПВК "Сплав" право власності або право оренди на земельну ділянку, на якій розташовано придбаний позивачем об`єкт нежитлового нерухомого майна, не оформлювалося. Згідно з наданими суду документами, земельна ділянка належить СП "Споживчої кооперації "Комерційно-виробниче підприємство "Облкооппремпостач", який і повинен проводити сплату за земельну ділянку. Як зауважує позивач, придбання нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване. Також, позивач вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України, оскільки останні не відповідають суті справи. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення попередніх інстанцій у справі №804/3018/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач проти доводів касаційної скарги заперечив. У відзиві на касаційну скаргу податковий орган вказує, що позивачу правомірно нараховано зобов`язання з земельного податку за січень-грудень 2017 року. Як вважає відповідач, позивач є постійним користувачем земельної ділянки. Оскільки користування будівлею (спорудою) неможливо без користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою, обов`язок щодо сплати сум податкових зобов`язань зі сплати за землю у власника будівлі (споруди) виникає не з дати оформлення права користування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою. Право користування земельною ділянкою позивач набув разом з набуттям права власності на об`єкти нерухомості, що на ній розташовані, а відтак є користувачем земельної ділянки, і відповідно, платником земельного податку. На думку відповідача, позивач помилково вважає, що відсутність факту державної реєстрації права власності або користування земельною ділянкою саме за позивачем, звільняє останнього від сплати земельного податку. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, 17.10.2013 між ОСОБА_2 та ТОВ "Промислово-виробнича компанія "Сплав" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (а.с.7).

З вказаного договору купівлі-продажу слідує, що ОСОБА_2 придбала нерухоме майно, а саме: склад ангара літ. Ж-1, загальною площею 346,0 кв.м., склади - навіси літ. Ї-1,Ї'-1, І-1, які розташовані на земельній ділянці, загальною площею 2,3474 га, кадастровий номер 1210100000:09:265:0119, за адресою: АДРЕСА_1 .

08.08.2014 ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 08.08.2014 (а.с.19).

Згідно даних з державного земельного кадастру, земельна ділянка, площею 2,3474 га, на якій розташоване придбане позивачем нерухоме майно, належить СП "Споживчої кооперації "Комерційно-виробниче підприємство "Облкоопремпостач" на підставі державного акту на право постійного користування на земельну ділянку від 10.01.1996, номер державної реєстрації 000308 (а.с.10).

За період з січня по грудень 2017 року позивачем було сплачено земельний податок в розмірі 20331,00грн. з розрахунку 346 кв.м., площі земельної ділянки, що займає належне їй на підставі договору купівлі-продажу від 17.10.2013 нерухоме майно (а.с. 13-17).

02.02.2018 Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №4398-1319-0464/1, яким визначено суму податкового зобов`язання за земельний податок з фізичних осіб за січень-грудень 2017 року ОСОБА_1 у розмірі 82910,86грн. (а.с.5).

Не погоджуючись з прийнятим податковим органом рішенням, позивач звернулась до суду з позовом про його скасування. В обґрунтування заявленого позову зазначила, у позивача за визначений податковим органом період були відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій розміщене придбане нею нерухоме майно, вона не є ні власником, ні орендарем цієї земельної ділянки, а тому відповідачем безпідставно винесено спірне податкове повідомлення-рішення. Позивач вказала, що зверталася до Дніпровської міської ради з приводу оформлення права власності на земельну ділянку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що незалежно від оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, особа, яка є власником будівлі, споруди (їх частини) з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно сплачує земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 цього Кодексу визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК (редакції Закону України від 28.12.2014 р. №71-VIII (71-19) , яка діє з 01.01.2015 р.), при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

В положеннях цієї ж норми в редакції, що діяла до 01 січня 2015 року законодавець пов`язував обов`язок сплати податку за земельні ділянки з датою державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці.

У частинах першій та другій статті 120 ЗК встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК.

Разом з цим, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платниками земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, яким може бути фізична чи юридична особа. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 (справа №822/2696/17), від 17.12.2019 (справа №804/4739/16), від 02.06.2022 (справа №826/18567/16).

Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

У справі, що розглядається, судами з`ясовано, що згідно договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, який укладено 13.01.2004 між Дніпропетровською обласною радою спілки споживчих товариств та ПВ ЗАК "Сплав", в особі голови правління ОСОБА_4, останнім було придбано нерухоме майно, а саме будівлі та споруди, що розташовані за адресою АДРЕСА_1, зокрема, склад ангара літ. Ж-1 загальною площею 346,0 кв. метрів, який в подальшому, 17.10.2013 ТОВ "Промислово-виробнича компанія "Сплав" було продано позивачу.

Договором купівлі-продажу від 17.10.2013 підтверджено, що ОСОБА_2 придбала нерухоме майно, а саме: склад ангара літ. Ж-1, загальною площею 346,0 кв. м., склади навіси літ. Ї-1,Ї-1, І-1, які розташовані на земельній ділянці, загальною площею 2,3474 га, кадастровий номер 1210100000:09:265:0119, за адресою: АДРЕСА_1 .

Лист Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.03.2013 підтверджує, що у ТОВ ПВК "Сплав", у постійному користуванні дійсно перебували земельні ділянка загальною площею 0,0928 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, ТОВ "ПВ "Сплав" декларували та сплачували плату за землю.

За викладених обставин, якщо позивач набула право власності на всю будівлю, яка знаходилася у власності ПВ "Сплав", який декларував та сплачував плату за землю, тож позивачу перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього користувача.

Таким чином, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (2755-17) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.