За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Шаянські мінеральні води", м. Хуст

До відповідача Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України в особі Закарпатського обласного управління "Закарпаттяекокомресурси", м. Ужгород

про визнання недійсними договорів №44а від 30.08.2002р., №01-07 УЖ №143 від 16.12.2002р. та від 24.04.2002р.

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - Бучок О.О. -представник за дорученням №110 від 26.08.2005р.

від відповідача - Мигович М.В. -начальник управління, доручення №8/28-60

від 29.11.2004р.

СУТЬ СПОРУ: визнання недійсними договорів №44а від 30.08.2002р., №01-07 УЖ №143 від 16.12.2002р. та від 24.04.2002р.

Представник позивача просить задоволити позовні вимоги в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи. Зокрема, у підставу своїх доводів вказує на те, що при укладенні оспорюваних договорів було неправильно сформульовано їх предмет, фактично послуги відповідачем не надавались, оскільки на момент укладення угод у відповідача була відсутня ліцензія, а авансова сплата на його думку взагалі суперечить вимогам чинного законодавства, якими врегульовано порядок надання послуг та проведення їх оплати. Загальна сукупність таких передумов сформулювала у позивача хибне уявлення щодо істотних умов договорів, що в свою чергу суттєво вплинуло на його волевиявлення. Відповідач умисно застосував обман щодо свого права на укладання спірних угод, що підтверджується відсутністю ліцензії на збирання, заготівлю відходів, як вторинної сировини, що суперечить вимогам Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , оскільки така одержана позивачем тільки у квітні 2003 року. Про виконання договорів третіми особами відповідачем не було попереджено позивача, що також мало свій вплив на формування позивачем відносин сторін за оспорюваними договорами, оскільки такі повинні були бути укладені на підставах та у межах, визначених основним договором, укладеним між позивачем та відповідачем, за яким проводиться виконання, а також потребують належного оформлення з огляду на вимоги бухгалтерського та податкового обліку. Предметом договорів від №44а від 30.08.2002р., №01-07 УЖ №143 від 16.12.2002р. було впровадження системи надання послуг щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації тари (упаковки), а тарифи за впровадження такої системи встановлено відповідачем виходячи з тарифів, затверджених відповідною постановою Кабінету Міністрів України, якою передбачалось встановлення плати за надання відповідних послуг за збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації тари (упаковки), а не впровадження системи. Заперечує проти застосування судом до позовних вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки іншими судовими справами розглядались позовні вимоги про стягнення заборгованості по оплаті за оспорюваними угодами і судом, при винесенні відповідного рішення не визначались підстави недійсності таких.

Вважає, що до даних правовідносин сторін необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу України (в редакції 01.01.2004р.), оскільки відносини сторін з приводу даних договорів продовжують існувати і на сьогоднішній день.

Представник відповідача заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та у поданому суду письмовому поясненні на позов вказує на те, що укладення оспорюваних позивачем договорів здійснено у відповідності до вимог статті 17 Закону України "Про відходи" (187/98-ВР) та постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001р. №915 (915-2001-п) "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини" та передбачало собою надання послуг щодо розробки, організації та впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) із розлитої і реалізованої на території України мінеральної води та із ввезеної (імпортованої) позивачем на територію України продукції. Вважає, що судовими рішеннями різних інстанцій доведено факт належного виконання вищевказаних нормативних актів саме щодо надання послуг по розробці, організації та впровадженні системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), оскільки постановою КМУ №915 на відповідача покладено саме виконання таких функцій. Щодо виконання робіт із збирання та заготівлі відходів як вторинної сировини третіми особами відповідач подав суду відповідний договір від 20.08.2002р. Заперечує обман та фальсифікацію з боку відповідача, оскільки саме він визначений на державному рівні основним оператором у сфері поводження з відходами як вторинною сировиною із правом укладення таких договорів. Наголошує на необхідності виконання позивачем умов укладених ним договорів та застосування судом до даних правовідносин сторін принципів статті 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Між сторонами, а саме Державною компанією "Укрекокомресурси" Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України в особі Закарпатського обласного управління з утилізації відходів як вторинної сировини "Закарпаттяекокомресурси" та товариством з обмеженою відповідальністю "Шаянські мінеральні води", м. Хуст 24.04.2002 року було укладеного договір на надання послуг із збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), предметом і метою якого зазначено об'єднання зусиль для залучення в господарський обіг використаної тари з метою поліпшення стану навколишнього природного середовища. Підставою укладення даного договору сторонами зазначено постанову Кабінету Міністрів України від 26.07.2001р. №915 (915-2001-п) "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини" (далі -Постанова №915).

У зв'язку з внесенням змін до вищевказаної Постанови №915 постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2002р. №1084 (1084-2002-п) , сторонами укладено договір за №44а від 30.08.2002р., яким фактично переоформлено договірні відносини, встановлені договором від 24.04.2002р., про що також зазначено в листі відповідача №125 від 27.08.2002р., отже, договір від 24.04.2002р. з моменту укладення нового договору №44а від 30.08.2002р. є таким, що припинив свою дію в порядку вимог п.2 статті 604 Цивільного кодексу України. Провадження у справі в цій частині вимоги підлягає припиненню в порядку вимоги п.1.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Аналізуючи доводи сторін стосовно підстав та предмету оспорюваних угод, їх недійсності, суд констатує наступне.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, Цивільний кодекс України (далі ЦК України (435-15) ) застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки господарські відносини сторін, що розглядаються у цій справі, виникли до набрання чинності відповідними положеннями ЦК України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) (далі -ГК України (436-15) ), але продовжують існувати після набрання ними чинності, до прав і обов'язків, що існують між сторонами за договором, господарським судом застосовуються, зазначені положення.

Постановою КМУ №915 від 26.07.2001р (915-2001-п) . "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини" з подальшими змінами та доповненнями встановлено зобов'язання підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що використовують тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції, забезпечити збирання (приймання), зберігання і утилізацію усіх видів використаної тари (упаковки), в якій знаходилася продукція цих підприємств, установ, організацій, на всій території, де реалізується продукція, а також зазначено, що вказане зобов'язання може бути виконано шляхом укладення договорів про надання послуг із збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) з Компанією чи іншими спеціалізованими підприємствами, що мають відповідні ліцензії і умови для надання таких послуг на території України, де реалізується та утворюється відповідна використана тара (упаковка), а також здійснення оплати за надання обумовлених послуг згідно із загальним обсягом тари (упаковки), яка використовується для пакування та перевезення продукції за затвердженими тарифами.

Правова оцінка оспорюваних угод дає підстави кваліфікувати такі як договори з надання послуг, взаємини у яких регулюються главою 63 ЦК України (435-15) . Водночас сторонами при їх укладенні не було чітко визначено їх дійсні наміри, оскільки матеріали справи свідчать, що предметом договорів №44а від 30.08.2002р., №01-07 УЖ №143 від 16.12.2002р. є не надання послуг із збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), а впровадження системи збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), що не відображає дійсні наміри сторін при його укладенні.

З цих підстав неможливе застосування до даних правовідносин сторін вимоги Постанови №915 в частині встановлення тарифів на послуги із збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), оскільки самі договори не підтверджують надання саме таких послуг.

Аргументованим є послання позивача на невідповідність оспорюваних угод вимогам Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) від 01.06.2000р. №1775-III, пунктом 38 статті 9 якого передбачено ліцензування господарської діяльності із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини, та статті 35 Закону України "Про відходи" (187/98-ВР) , оскільки на час укладення спірних договорів у відповідача була відсутня ліцензія на здійснення такої діяльності (така отримана відповідачем тільки в квітні 2003 року).

Статтею 227 ЦК України (435-15) визначено правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти. За таких умов правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно, будь-яка діяльність, пов'язана із збиранням, купівлею, прийманням, зберіганням, обробленням, реалізацією і постачанням відходів, рівно як і надання будь-яких послуг у цій сфері, в тому числі розроблення, організація та впровадження системи надання послуг щодо збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), що є предметом спірних угод, підлягає обов'язковому ліцензуванню. З такою аргументацією також погоджується відповідач у своєму письмовому поясненні №220 від 06.11.2006р.

Таким чином, здійснення відповідачем господарської діяльності із збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) та надання послуг у цій сфері на момент укладання договорів без наявності відповідної ліцензії, виданої у встановленому законодавством порядку, є незаконним, а укладені договори, спрямовані на здійснення такої діяльності, недійсними. Такої ж думки притримується і Вищий господарський суд України в листі від 13.09.2000р. №01-8/493 "Про Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) .

Водночас, відповідачем у підтвердження належного виконання оспорюваних договорів про надання відповідних послуг третіми особами подано суду договори купівлі-продажу ПЕТ-пляшок, макулатури, оренди приміщень і обладнання, які не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 902 ЦК України (435-15) виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору, що також підтверджується нормами статті 528 ЦК України (435-15) , яка передбачає виконання зобов'язання боржника іншою особою. Водночас, в будь-якому випадку, договори на виконання зобов'язань, які укладались відповідачем з третіми особами, повинні бути укладені на підставах і у межах, визначених основним договором, укладеним між позивачем та відповідачем, за яким і проводиться виконання. Укладаючи такі договори відповідач зобов'язаний був повідомити про них позивача у письмовому вигляді. Натомість, відповідачем таких доказів суду не подано.

Посилання позивача також на укладення оспорюваних угод внаслідок обману не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки під обманом, за яким за твердженням позивача укладено оспорювані угоди, слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди. Натомість, матеріалами справи не встановлено повідомлення відповідачем відомостей щодо предмету договору, які не відповідають дійсності, або замовчування ним обставин, що мають істотне значення для угоди. Відповідно, твердження позивача про укладення оспорюваних угод внаслідок обману є необгрунтованими.

Враховуючи викладені обставини, приймаючи до уваги доводи позивача та заперечення відповідача, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів №44а від 30.08.2002р., №01-07 УЖ №143 від 16.12.2002р. задоволити повністю у відповідності до статті 236 ЦК України (435-15) , оскільки нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

В порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) за згодою сторін 27.11.2006р. було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, яке оформлене відповідно до статті 84 ГПК України (1798-12) та підписано 01.12.2006р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 48, 49, п.1.1 ст.80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ,

СУД ВИРIШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Договори №44а від 30.08.2002р., №01-07 УЖ №143 від 16.12.2002р., укладені між ТОВ "Шаянські мінеральні води" та ДК з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України визнати недійсними.

3. В решта частині позовних вимог провадження у справі припинити.

4. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .