Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

при секретарі судового засідання Бурнишевій О.Е.,

за участю:

позивача – Маїка М.Д.,

представників:

позивача – Маїк Г.Д.,

Львівської виправної колонії № 48 – Данилишина С.П., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_1 справу за його позовом до Львівської виправної колонії № 48 (далі – Виправна колонія), Підприємства цієї колонії та Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області про стягнення заборгованості з грошового забезпечення та інших виплат,

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням доповнень до позовної заяви, просив стягнути на його користь: 5959 грн 48 коп. надбавки за особливі умови служби, 812 грн 54 коп. за безперервний стаж та 17 443 грн 52 коп. за несення служби понад установлений законодавством робочий час; 566 грн 32 коп. компенсації за невикористане формене обмундирування; 3853 грн 06 коп. матеріальної допомоги; 1272 грн 52 коп. доплати за несення служби у нічний час; 7104 грн 82 коп. компенсації за затримку виплати заробітної плати; 1148 грн 28 коп. середньомісячного заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку; 20 000 грн моральної шкоди.

Сихівський районний суд м. Львова постановою від 13 грудня 2006 року позов задовольнив частково: стягнув із Виправної колонії на користь позивача 812 грн 54 коп. надбавки за безперервний стаж; 3853 грн 06 коп. матеріальної допомоги; 17 443 грн 52 коп. компенсації за несення служби понад установлений законодавством робочий час та 566 грн 32 коп. за невикористане формене обмундирування; 1272 грн 52 коп. доплати за несення служби в нічний час, а також 5567 грн 87 коп. компенсації за затримку виплати заробітної плати, у решті – відмовив.

Апеляційний суд Львівської області постановою від 21 травня 2007 року постанову суду першої інстанції в частині задоволення вимог скасував, позов задовольнив частково, стягнувши на користь ОСОБА_1 1963 грн 21 коп. матеріальної допомоги; 2111 грн 02 коп. компенсації за несення служби понад установлений законодавством робочий час; 76 грн 93 коп. за несення служби у нічний час; 425 грн 43 коп. компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати; 566 грн 32 коп. компенсації за формене обмундирування, а всього 5 143 грн 09 коп. У частині вимог про стягнення надбавки за безперервну службу – відмовив, у решті – постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 квітня 2008 року постанову суду першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ОСОБА_1 порушив питання про перегляд за винятковими обставинами ухвалених у справі судових рішень. На обґрунтування скарги позивач додав рішення касаційного суду, в якому, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про їх обґрунтованість.

Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди, касаційний суд виходив із того, що оскільки законодавством, яке регулює виплати грошового забезпечення при проходженні служби в органах внутрішніх справ, відшкодування моральної шкоди не передбачено, то вимоги позивача у цій частині не підлягають задоволенню.

Водночас відповідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Касаційний суд не мотивував незастосування приписів наведеної норми.

Крім того, у порушення положень частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України залишив без правового аналізу висновки попередніх судів щодо вимог позивача про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, на необґрунтованість яких посилався у касаційній скарзі останній та доводи стосовно яких залишилися не розглянутими.

Також суд касаційної інстанції, відхиляючи касаційні скарги, залишив без змін рішення обох попередніх судів, помилково не взявши до уваги, що суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення.

За таких обставин рішення касаційного суду не є законним, підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs2963512) від 2 квітня 2008 року скасувати, справу направити до цього суду на новий касаційний розгляд.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Ухвалу касаційного суду скасовано, справу направлено на новий касаційний розгляд, у зв'язку з тим, що, визнаючи безпідставними вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки законодавством, яке регулює виплати грошового забезпечення при проходженні служби в органах внутрішніх справ, відшкодування моральної шкоди не передбачено, цей суд не мотивував незастосування приписів частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, у порушення положень частини 1 статті 220 цього Кодексу, Вищий адміністративний суд України залишив без правового аналізу висновки попередніх судів щодо вимог позивача про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, на необґрунтованість яких посилався у касаційній скарзі останній та доводи стосовно яких залишилися не розглянутими.

Також суд касаційної інстанції, відхиляючи касаційні скарги, залишив без змін рішення обох попередніх судів, помилково не взявши до уваги, що суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення.