ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ29 грудня 2021 року м. Київсправа № 520/10515/18адміністративне провадження № К/9901/18182/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:судді-доповідача - Білоуса О.В., суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року (головуючий суддя Мельнікова Л.В., судді - Калиновський В.А., Кононенко З.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Великобурлуцької селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення,У С Т А Н О В И В:У листопаді 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Великобурлуцької селищної ради, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Великобурлуцької селищної ради від 22 червня 2018 року № 54-7 "Про встановлення розміру фіксованих ставок єдиного податку на території Великобурлуцької селищної ради на 2019 рік".В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що оскаржуване рішення є регуляторним актом, однак, незважаючи на це, під час його прийняття відповідачем не дотримано регуляторної процедури, передбаченої Законом України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1160-IV (1160-15) ), зокрема, не оприлюднено проект регуляторного акту разом із відповідним аналізом регуляторного впливу у друкованих засобах масової інформації, що є порушенням вимог статті 57 Конституції України, статті 59 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні". Також, позивачі вказували на порушення Великобурлуцькою селищною радою процедури, встановленої Податковим кодексом України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ), щодо оприлюднення рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів.Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано оскаржуване рішення Великобурлуцької селищної ради №54-7 "Про встановлення розміру фіксованих ставок єдиного податку на території Великобурлуцької селищної ради на 2019 рік". Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Великобурлуцької селищної ради витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 2114,40 грн: на користь ОСОБА_1 у сумі 704,80 грн, ОСОБА_2 у сумі 704,80 грн, ОСОБА_3 у сумі 704,80 грн.Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, позивачі звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року залишити в силі. Зокрема, в обґрунтування касаційної скарни скаржники зазначають, що суд апеляційної інстанції розглядаючи цей спір неправильно визначив предмет спору. Так, Другий апеляційний адміністративний суд вказував, що предметом спору у цій справі є наявність чи відсутність підстав для застосування пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 7 грудня 2017 року № 2245-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" (2245-19) . Однак, позивачі зазначають, що предметом спору між сторонами є відповідність (невідповідність) оскаржуваного рішення, прийнятого 22 червня 2018 року Великобурлуцькою селищною радою критеріям регуляторного акта наведеним у статті 1 Закону №1160-IV.Великобурлуцька селищна рада, скориставшись своїм правом надала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанцій залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 червня 2018 року на 3 сесії VІІ скликання Великобурлуцькою селищною радою прийнято рішення №54-7 "Про встановлення розміру фіксованих ставок єдиного податку на території Великобурлуцької селищної ради на 2019 рік", яким встановлено ставки єдиного податку для фізичних осіб-підприємців на 2019 рік.Вказаним рішенням для суб`єктів господарювання - фізичних осіб-підприємців встановлено фіксовані ставки єдиного податку в залежності від виду діяльності з розрахунку на календарний місяць: для першої групи платників єдиного податку - 10 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року; для другої групи платників єдиного податку - 20 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року.Відповідно до пункту 3 оскаржуваного рішення, з його прийняттям діюче раніше рішення Великобурлуцької селищної ради від 24 березня 2017 року № 375-7 "Про встановлення розміру фіксованих ставок єдиного податку на території Великобурлуцької селищної ради" втрачає чинність з 1 січня 2019 року.Рішення Великобурлуцької селищної ради від 22 червня 2018 року №54-7 "Про встановлення розміру фіксованих ставок єдиного податку на території Великобурлуцької селищної ради на 2019 рік", цього ж дня було опубліковано через засоби масової інформації (інтернет) на офіційному веб-сайті Великобурлуцької селищної ради.Вважаючи рішення Великобурлуцької селищної ради від 22 червня 2018 року №54-7 "Про встановлення розміру фіксованих ставок єдиного податку на території Великобурлуцької селищної ради на 2019 рік" неправомірними, позивачі звернулися до суду з даним позовом про його скасування.Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення. В обґрунтування рішення судом зазначено, що відповідачем не публікувався проект спірного рішення про встановлення нових ставок єдиного податку ні в місцевих друкованих засобах масової інформації, а ні на офіційному веб-сайті Великобурлуцької селищної ради, що позбавило громаду селища, зокрема, платників єдиного податку, внести свої зауваження та пропозиції щодо вказаного рішення, а також останнє не проходив процедуру забезпечення здійснення державної регуляторної політики щодо регуляторних актів органів місцевого самоврядування. Отже, Великобурлуцькою селищною радою не дотримано процедуру прийняття регуляторного акту, оскільки, судом встановлено обидві зазначені Законом №1160 підстави, а саме: 1) відсутній аналіз регуляторного впливу рішення; 2) зазначений проект рішення не був оприлюднений.Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки у 2018 році законодавчі підстави для застосування Великобурлуцькою селищною радою положень Закону № 1160 при прийнятті 22 червня 2018 року такого регуляторного акту, як рішення № 54-7 "Про встановлення розміру фіксованих ставок єдиного податку на території Великобурлуцької селищної ради на 2019 рік" були відсутні, то і підстави для задоволення позову про скасування вказаного рішення відсутні.Як вже зазначалося у цій постанові, ключовий мотив позивачів, покладений в основу підстав цього позову, зводився до того, що оскаржуване рішення, прийняте Великобурлуцькою селищною радою 22 червня 2018 року є регуляторним актом, а тому під час його прийняття відповідач був зобов`язаний дотриматися регуляторної процедури, передбаченої №1160-IV, зокрема, оприлюднити проект регуляторного акта разом із відповідними аналізами регуляторного впливу в друкованих засобах масової інформації. При цьому, вирішуючи спір, суди обох інстанцій констатували, що спірне рішення Великобурлуцької селищної ради № 54-7 від 22 червня 2018 року спрямоване на правове регулювання господарських і адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб`єктами господарювання, а тому визнали його регуляторним актом.Надаючи оцінку доводам позивача, суд апеляційної інстанції врахував, що 7 грудня 2017 року прийнято Закон України №2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" (2245-19) (далі - Закон №2245-VIII (2245-19) ). Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2245-VІІІ (2245-19) встановлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 ПК України та Закону №1160-IV (1160-15) .Як наслідок, Другий апеляційний адміністративний суд вважав, що на спірне рішення не поширюються процедури, визначені Законом №1160-IV (1160-15) (в тому числі й щодо необхідності його офіційного оприлюднення) та, з огляду на відсутність власних друкованих засобів в органу місцевого самоврядування, дійшли висновку, що таке рішення правомірно оприлюднене відповідачем на офіційному сайті Великобурлуцької селищної ради.Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з наступного.Колегія судів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перебувала адміністративна справа №0940/2301/18 за позовом ПАТ "Укрнафта" до Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання протиправним і скасування рішення цієї ради від 26 червня 2018 року №3-24/2018 "Про встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), на 2019 рік на території Пнівської сільської ради". Обґрунтування підстав позову у справі №0940/2301/18 аналогічні заявленим позивачами у справі, що розглядається. З метою відступу від попередніх висновків Верховного Суду щодо необхідності застосування положень Закону України від 7 грудня 2017 року №2245-VIII (2245-19) у процедурі прийняття органами місцевого самоврядування рішень про встановлення податків і зборів у відповідних роках, ухвалою від 12 лютого 2020 року колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, на розгляді якої перебувала справа, передала її на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі статей 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України.В подальшому, ухвалою Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2021 року справу №0940/2301/18 передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для відступу від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 2 грудня 2020 року у справі №357/14346/17, в частині висновків про регуляторну природу оскаржуваних актів на користь позиції, що йдеться про правовстановлювальні нормативно-правові акти, які не є регуляторними актами у розумінні Закону №1160-IV (1160-15) , та на які взагалі не поширюються положення цього Закону щодо офіційного оприлюднення в друкованих засобах масової інформації відповідних рад.Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду справи №0940/2301/18 постановою від 10 грудня 2021 року касаційну скаргу ПАТ "Укрнафта" задовольнив частково, ухвалені у справі рішення змінив, виключивши з їх мотивувальної частини висновки про те, що рішення Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 26 червня 2018 року №3-24/2018 "Про встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), на 2019 рік на території Пнівської сільської ради" є регуляторним актом відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) . В решті оскаржувані судові рішення залишено без змін.

Отже, в зазначеному рішенні Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі №357/14346/17, стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону №1160-IV (1160-15) .

Одночасно Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права: "рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів ПК України (2755-17) і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону №1160-IV (1160-15) , у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018 роках".

Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відхилила доводи позивача про те, що оспорюване Товариством рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є протиправним у зв`язку з недотриманням при його розробленні, прийнятті та оприлюдненні вимог Закону №1160-IV (1160-15) , оскільки, на думку Палати, цей закон не поширює свою дію на спірні у цій справі правовідносини.

Відповідно до частини п`ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на те, що у справі, яка розглядається, висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог узгоджуються з висновками Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, однак, Другий апеляційний адміністративний суд при цьому виходив з мотивів приналежності спірного рішення міської ради до регуляторних актів, а такі мотиви Верховним Судом в подібній справі визнані помилковими, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги й зміни оскаржуваного судового рішення, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилань на те, що оскаржуване ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішення Великобурлуцької селищної ради є актом регуляторного характеру і на правовідносини, пов`язані з процедурою і порядком його розроблення, прийняття та офіційного оприлюднення поширюються вимоги Закону №1160-IV (1160-15) .

Відповідно до частин першої, четвертої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині мотивів до відмови у задоволенні позовних вимог, а в решті - залишенню без змін.Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року змінити, виключивши з їх мотивувальної частини висновки про те, що рішення Великобурлуцької селищної ради від 22 червня 2018 року № 54-7 "Про встановлення розміру фіксованих ставок єдиного податку на території Великобурлуцької селищної ради на 2019 рік" є регуляторним актом відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .В іншій частині постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року залишити без змін.Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.Суддя-доповідач О.В.БілоусСудді Н.Є.Блажівська І.Л.Желтобрюх