640/304/20 Про скасування наказу Генерального прокурора України про звільнення особи з органів військової прокуратури, та зобов`язання поновити особу на посаді - 24.12.2021 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року (суддя Григорович П.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року (судді: Беспалов О. О., Ключкович В. Ю., Земляна Г.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального Прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального Прокурора (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України № 1072-вк від 03 грудня 2019 року, яким прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України капітана юстиції Соловйова М.О. з 06 грудня 2019 року звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та виключено зі списку особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено його особову справу до Дарницького районного у місті Києві військового комісаріату;

- поновити ОСОБА_1 на відповідній посаді в органі прокуратури України з 06 грудня 2019 року;

- скасувати запис про звільнення від 06 грудня 2019 року у трудовій книжці ОСОБА_1 ;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 грудня 2019 року по дату винесення судового рішення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що звільнення позивача з посади є незаконним, оскільки проведено за відсутності підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та всупереч положень статей 9, 51 Закону України "Про прокуратуру", частини другої статті 19, статей 22, 43, 59 Конституції України, статей 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, статті 11 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, чим порушено його права та законні інтереси, які підлягають поновленню у заявлений у позовній заяві спосіб.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України № 1072-вк від 03 грудня 2019 року, яким прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України капітана юстиції Соловйова М.О. з 06 грудня 2019 року звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та виключено зі списку особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено його особову справу до Дарницького районного у місті Києві військового комісаріату.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірним наказом Генерального прокурора № 1072-вк від 03 грудня 2019 року, позивача фактично повторно звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), замість вирішення питання щодо подальшого його перебування на відповідній посаді з урахуванням змін Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) , внесених Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX (113-20) .

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року в частині задоволення позовних вимог та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Генеральної прокуратури України № 1072-вк від 03 грудня 2019 року, в частині звільнення з військової служби в запас прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України капітана юстиції ОСОБА_1 з 06 грудня 2019 року, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем подано заяву від 11 жовтня 2019 року, адресовану Генеральному прокурору України про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора України, якою він просив із дотриманням вимог законодавства України та міжнародних конвенцій письмово повідомити про рішення припинити з ним трудові відносини на посаді прокурора Генеральної прокуратури України та надав згоду на переведення його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. Крім того, колегією суддів встановлено, що вказана заява містить заперечення позивача щодо застосування до нього процедури атестації.

Враховуючи, що проходження відповідної атестації для переведення працівників до Офісу Генерального прокурора є прямою вимогою Закону, про що позивач не міг бути не обізнаним, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про переведення на посаду до Офісу Генерального прокурора.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.

У касаційній скарзі позивач вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Прийняти у цій частині нове рішення, яким поновити ОСОБА_1 на відповідній посаді в органі прокуратури України з 06 грудня 2019 року та стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 грудня 2019 року. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року залишити без змін.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються відповідачем відповідно до вимог пункту 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник зазначає, що системний аналіз практики Верховного Суду дає підстави для висновку про те, що подібні правовідносини судами не розглядались та, як наслідок, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частин першої та другої статті 235 Кодексу законів про працю України до правовідносин, які склались у цій справі.

Пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Судове рішення не підлягає скасуванню з підстави, визначеної пунктом 7 цієї частини, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Обґрунтовуючи пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження скаржник вказує на те, що у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень відсутні положення, які вказували б на оцінку :

1) змісту листа Офісу Генерального прокурора №27/3-2916 вих-20 від 23 червня 2020 року де вказано, що позивач не працює в органах прокуратури з 07 грудня 2019 року та не отримує заробітну плату з цього ж часу;

2) змісту пункту 3 Наказу №1072-вк у частині розпорядження до Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести повний розрахунок з позивачем;

3) факту надання позивачу статусу безробітного з 17 січня 2020 року.

На переконання скаржника, суди першої та апеляційної інстанції не дослідили зібрані у справі докази, які вказують на фактичне звільнення позивача з посади, визнання такої обставини сторонами та, як наслідок, є підставами для поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який піддягав застосуванню.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 грудня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Наказом Міністра оборони України від 04 лютого 2015 року № 62, відповідно до статей 20 та 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статті 46-1 Закону України "Про прокуратуру" та на підставі листа заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора від 28 січня 2015 року № 10/5-25вих15 з офіцерами запасу, у тому числі позивачем (лейтенантом запасу) наказано укласти контракти про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років та прийняти на військову службу за контрактом. Цим же наказом, зокрема позивача, відповідно до статті 6 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", пункту 153 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та на підставі листа заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора від 28 січня 2015 року № 10/5-25вих15, відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду.

На виконання вказаного наказу та відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (2232-12) і Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, між Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України та позивачем укладено контракт від 04 лютого 2015 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, строком на п`ять років, який набрав чинності з 06 лютого 2015 року.

Наказом військового прокурора військової прокуратури Південного регіону України від 05 лютого 2015 року № 93к позивача звільнено з посади старшого слідчого військової прокуратури Донецького гарнізону з 05 лютого 2015 року у зв`язку зі вступом на військову службу. Цим же наказом позивача з 06 лютого 2015 року призначено на посаду старшого слідчого військової прокуратури Донецького гарнізону Південного регіону України, зараховано до списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України.

Наказом Генерального прокурора України від 19 червня 2017 року № 321-вк, керуючись статтею 9 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 1 пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (1153/2008) , позивача з 20 червня 2017 року призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 12 липня 2017 року № 385-вк, керуючись статтею 9 Закону України "Про прокуратуру", позивача звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та призначено на посаду слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 17 листопада 2017 року № 753-вк, керуючись статтями 9, 27 Закону України "Про прокуратуру", пунктом 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (1153/2008) , позивача з 21 листопада 2017 року призначено на посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовими розслідуваннями та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року № 449-вк, керуючись статтями 9, 27 Закону України "Про прокуратуру", пунктом 2 статті 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (1153/2008) , позивача з 24 червня 2019 року призначено на посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, увільнивши його з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовими розслідуваннями та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Позивач 01 листопада 2019 року звернувся до Генерального прокурора з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Враховуючи зазначений рапорт позивача, Генеральною прокуратурою України 04 листопада 2019 року за вих. № 10/7-992вих-19 до Міністерства оборони України скеровано подання про звільнення з військової служби Позивача у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) зі змісту якого вбачається зокрема, що позивача неможливо розмістити на рівнозначних посадах у Збройних Силах України, а також зазначено, що позивач не виявив бажання продовжувати військову службу, на звільненні наполягав.

Наказом Міністра оборони України від 07 листопада 2019 року №616, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" особи, які відряджені до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "г" (у зв`язку із скорочення штатів або проведенням організаційних заходів).

На підставі наказу Міністра оборони України від 07 листопада 2019 року № 616, наказом Генерального прокурора України від 03 грудня 2019 року № 1072-вк, керуючись статтею 9 Закону України "Про прокуратуру", статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", позивача з 06 грудня 2019 року звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частин п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скорочення штатів або проведенням організаційних заходів), виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокурату України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до Дарницького районного у місті Києві військового комісаріату.

Крім того, спірним наказом вирішено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби та зобов`язано департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести повний розрахунок у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з військової служби до його виключення зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Вважаючи наказ відповідача від 03 грудня 2019 року № 1072-вк протиправним, а звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою про його скасування та застосування наслідків такого скасування (поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за вимушений прогул).

Релевантні джерела права та акти їхнього застосування.

За частиною другою статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За приписами частини першої статті 16 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ) незалежність прокурора забезпечується:

1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності;

2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами;

3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора;

4) установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури;

5) належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора;

6) функціонуванням органів прокурорського самоврядування;

7) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Згідно із частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX (113-20) ) військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (2232-12) та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (2232-12) (далі - Закон № 2232-XII (2232-12) ), який зокрема визначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до частин першої, другої, десятої статті 6 Закону № 2232-XII військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.

Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом, затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців - Міністерством оборони України.

Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладів освіти, затверджується Президентом України.

На військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби (абзац 1 частини першої статті 20 Закону № 2232-XII).

Для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні, зокрема, для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років (частина друга статі 23 Закону № 2232-XII (2232-12) ).

Відповідно до пункту 2 частини першої, частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з підпунктом "г" пункту 1 частини п`ятої, частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, у мирний час, - у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначається Положенням № 1153/2008.

За приписами пунктів 5, 7 Положення 1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці).

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Відповідно до абзацу 2 пункту 9 Положення 1153/2008, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.

За приписами пункту 12 Положення 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністром оборони України.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (пункт 15 Положення 1153/2008).

Згідно з пунктами 26, 38, 39 Положення 1153/2008, контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту. Підпис посадової особи скріплюється відповідною гербовою печаткою. Один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця. Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.

Контракт про проходження військової служби, з військовослужбовцями, які відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, - укладається на загальних підставах із дотриманням вимог пункту 26 цього Положення.

З військовослужбовцями, визначеними підпунктами 1 і 2 пункту 38 цього Положення, контракт про проходження військової служби укладається від імені Міністерства оборони України, - з особами офіцерського складу - Міністром оборони України;

Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Положення 1153/2008, за бажанням військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "ж", "к" пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "й" та "к" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, прокурор звільняється з посади у разі:

1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я;

2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону;

3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про запобігання корупції" (1700-18) ;

3-1) набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;

4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;

7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;

8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді;

9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

У свою чергу, за приписами частини першої статті 9 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX (113-20) , Генеральний прокурор України наділений повноваженнями призначати на посади та звільняти з посад прокурорів Генеральної прокуратури України у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 9 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, у редакції, після набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX (113-20) , Генеральний прокурор України наділений повноваженнями призначати на посади та звільняти з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Предметом судового контролю у цій справі є наказ Генеральної прокуратури України № 1072-вк від 03 грудня 2019 року, яким прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України капітана юстиції Соловйова М.О. з 06 грудня 2019 року звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та виключено зі списку особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено його особову справу до Дарницького районного у місті Києві військового комісаріату.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 лютого 2015 року між Міністром оборони України Полтораком С.Т. та позивачем укладено відповідний контракт. Наказом Міністра оборони України від 04 лютого 2015 року №62 позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі статті 6 Закону №2232-ХІІ, пункту 153 Положення відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22 вересня 2014 року №737/2014 "Про перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами" (737/2014) .

Упродовж 2015-2019 років позивач проходив військову службу на посадах у військових прокуратурах, востаннє наказом Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року №449-вк його призначено на посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

Виданню оскаржуваного наказу передувало те, що позивач 01 листопада 2019 року звернувся до Генерального прокурора з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Враховуючи зазначений рапорт позивача, Генеральною прокуратурою України 04 листопада 2019 року за вих. № 10/7-992вих-19 до Міністерства оборони України скеровано подання про звільнення з військової служби позивача у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) зі змісту якого вбачається зокрема, що позивача неможливо розмістити на рівнозначних посадах у Збройних Силах України, а також зазначено, що позивач не виявив бажання продовжувати військову службу, на звільненні наполягав.

Наказом Міністра оборони України від 07 листопада 2019 року № 616, відповідно до пункту 2 частин п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", які відряджені до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "г" (у зв`язку із скорочення штатів або проведенням організаційних заходів).

На підставі наказу Міністра оборони України від 07 листопада 2019 року № 616, Генеральним прокурором України видано оскаржуваний наказ.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що суди попередніх інстанцій скасовуючи наказ Генерального прокурора № 1072-вк від 03 грудня 2019 року, не застосували до спірних правовідносин положення частини першої та другої статті 235 КЗпП України, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону № 2232-ХІІ та пункту 5 Положення громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України.

Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, затверджується Президентом України (частини десята статті 6 Закону України № 2232-ХІІ).

Згідно з вимогами частини четвертої статті 27 Закону України "Про прокуратуру", яка діяла до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ (113-20) , що набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 113-ІХ (113-20) ), військовими прокурорами призначалися громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення з ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Військові посади військових прокуратур передбачалися Указом Президента України від 22 вересня 2014 року № 737/2014 "Про перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами" (737/2014) .

Наведеною вище нормою Закону № 1697-VІІ (1697-18) встановлено, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом № 1697-VІІ (1697-18) і проходять військову службу відповідно до Закону № 2232-ХІІ (2232-12) та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Таким чином передумовою відрядження військовослужбовця до органів прокуратури, з подальшим призначенням на відповідну посаду, є укладення контракту про проходження військової служби. Відповідно припинення такого контракту (розірвання) виключає можливість подальшого проходження служби в органах прокуратури. Такі особи можуть бути прийняті на роботу в органи прокуратури на загальних умовах, визначених Законом України "Про прокуратуру".

Отже, на військовослужбовців на посадах прокурорів військових прокуратур поширюються положення Закону № 1697-VІІ (1697-18) . Водночас призначення, звільнення та вирішення інших питань, пов`язаних з проходженнями ними військової служби, у тому числі стосовно соціальних гарантій, пенсійного, медичного забезпечення здійснювалось відповідно до вимог Закону № 2232-ХІІ (2232-12) та інших законодавчих актів України, які передбачають такі гарантії й види забезпечення для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Частина перша статті 51 Закону №1697-VІІ встановлювала, що військовослужбовці можуть бути звільненні з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв`язку з переведенням на інші посади в органах прокуратури України або за власним бажанням.

Таким чином, Закон № 1697-VІІ (1697-18) чітко визначав, що військовослужбовці на посадах прокурорів військових прокуратур проходять військову службу відповідно до вимог Закону № 2232-ХІІ (2232-12) .

Згідно з преамбулою Закону № 2232-ХІІ (2232-12) цей Закон здійснює правове регулювання відносин з державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визнає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві (частини сьома статті 6 Закону №2232-ХІІ).

Згідно з вимогами частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Початок і закінчення проходження військової служби визначається статтею 24 Закону № 2232-ХІІ. Так, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Законом №113-ІХ (113-20) запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, внесено зміни до Закону України "Про прокуратуру" щодо припинення діяльності військових прокуратур. Так, виключено частину четверту статті 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур, частини четверта статті 8, що стосувалася утворення в Генеральній прокуратурі України Головної військової прокуратури (на правах структурного підрозділу). Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, призначення та звільнення, правових і соціальних гарантій військових прокурорів.

Крім того, Законом № 113-ІХ (113-20) передбачено початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, проведення атестації усіх прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають вказані посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах та переведення їх на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного її проходження.

Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно з наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року № 351 визначено 02 січня 2020 року.

Наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 99-шц затверджено структуру Офісу Генерального прокурора, у якій відсутня Головна військова прокуратура, на посадах якої прокурори мають статус військовослужбовців.

Підпунктом "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі. Підпунктом 1 пункту 226 Положення встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформовуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів.

Відповідно до пункту 245 Положення звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 Положення (у даному випадку Міністром оборони України), за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.

Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

Тобто, зважаючи на те, що в системі органів прокуратури Головної військової прокуратури не передбачено, подальше проходження ОСОБА_1 військової служби на посадах в органах прокуратури, куди останній був відрядженим, є неможливим.

Вирішення питання проходження військової служби, у тому числі щодо військовослужбовців, відряджених до державних органів (прийняття/звільнення з військової служби) належить до повноважень Міністра оборони України.

Ураховуючи те, що позивач проходив військову службу, сам подав рапорт, відповідно до якого не виявив бажання продовжувати військову службу, Міністром оборони України прийнято наказ від 07 листопада 2019 року №616 про звільнення позивача із військової служби.

Варто зазначити, що наказ Міністра оборони України від 07 листопада 2019 № 616, позивачем у встановленому порядку до суду не оскаржено та судом не скасовано.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у статті 51 Закону № 1697-VII не зазначено такої підстави для звільнення з посади прокурора, як звільнення з військової служби, зокрема з підстави, встановленої підпунктом "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Проте Генеральний прокурор не маючи на те повноважень, наказом Генерального прокурора № 1072-вк від 03 грудня 2019 року, позивача фактично повторно звільнив з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Верховний Суд уважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваного наказу в цій частині та наявність підстав для скасування пункту 1 цього наказу.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд зазначає, що у військовій прокуратурі позивач проходив саме військову службу (за контрактом) і це було визначальною (необхідною) умовою для його призначення на цю посаду. Якщо відносини щодо проходження військової служби припинилися, підстав для перебування/залишення на посаді прокурора військової прокуратури уже немає і така особа підлягає звільненню (з посади військового прокурора).

Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) , встановлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Отже, визначальною умовою для призначення на посаду прокурора є проходження атестації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не виявив бажання проходити атестацію для подальшого працевлаштування в органах прокуратури.

Обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді прокурора після звільнення з військової служби не було, тому, що не може перебувати на посаді військового прокурора особа, яка не є військовослужбовцем, так і не може бути переведена на іншу посаду (прокурора).

Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не визнавалось звільнення позивача з військової служби незаконним. Суди дійшли висновку про допущення Генеральним прокурором процесуальних порушень при прийнятті оскаржуваного наказу.

Верховний Суд наголошує, що позивача фактично звільнено з військової служби наказом Міністра оборони України, а оскаржуваним наказом Генерального прокурора лише продубльовано таке звільнення, що не породжує для позивача ніяких нових юридичних наслідків, тому що у відповідача не було обов`язку працевлаштовувати позивача в органах прокуратури після його звільнення з військової служби.

Таким чином, скасовуючи пункт 1 оскаржуваного наказу судами не встановлено факту незаконного звільнення позивача з військової служби та обов`язку відповідача працевлаштувати позивача в органах прокуратури, що виключає можливість застосування частини першої та другої статті 235 КЗпП України.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що рішення апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого судового рішення відсутні.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.