ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ22 грудня 2021 року м. Київсправа №806/4915/15адміністративне провадження № К/9901/25405/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.
суддів: Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Житомирського апеляційного суду, Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: Капустинського М.М. (головуючий), Смілянця Е.С., Сапальової Т.В.
І. Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду Житомирської області (у даний час Житомирського апеляційного суду), Державної судової адміністрації України та Державного Казначейства України (у даний час Державна казначейська Служба України), в якому просив:
1.1. визнати протиправною відмову Державної судової адміністрації України та Апеляційного суду Житомирської області щодо не нарахування і невиплати йому вихідної допомоги як судді Апеляційного суду Житомирської області у відставці;
1.2. зобов`язати Державну судову адміністрацію України нарахувати належну йому суму вихідної допомоги судді Апеляційного суду Житомирської області у відставці в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до доданих документів, з врахуванням стажу роботи суддею та провести на його користь виплату вищевказаної недотриманої суми вихідної допомоги;
1.3. зобов`язати Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету України для проведення вказаних виплат.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04.08.2015, на підставі постанови Верховної Ради України від 16.07.2015 №636-VIII (636-19) , вийшов у відставку та був звільнений з посади судді Апеляційного суду Житомирської області, однак, вихідна допомога, передбачена ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та право на яку він набув водночас із набуттям права на відставку, відповідачем виплачена не була. У зв`язку з чим, 14.08.2015 позивач звернувся із відповідною заявою до голови Апеляційного суду Житомирської області, проте листом від 22.09.2015 відповідачем відмовлено у задоволенні такої заяви у зв`язку з відсутністю правових підстав для виплати зазначеної вихідної допомоги. Також, листом від 15.09.2015 заступник голови ДСА повідомила йому, що виплата вихідної допомоги судді у відставці не передбачена діючим законодавством, а ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" була виключена. Вважав, що неправомірна відмова порушує його право на отримання належних йому грошових коштів.
3. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
ІІ. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи заяви про перегляд за виключними обставинами
4. 15 травня 2020 року позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Житомирської області (у даний час Житомирського апеляційного суду), Державної судової адміністрації України та Державного Казначейства України (у даний час Державна казначейська Служба України) про визнання протиправною відмову у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою в сумі 241164 грн. та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив:
4.1. скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 (справа №806/4915/15) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Житомирської області (у даний час Житомирського апеляційного суду), Державної судової адміністрації України та Державного Казначейства України (у даний час Державна казначейська Служба України) про визнання протиправною відмови у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою в сумі 241164 грн. та зобов`язання вчинити певні дії;
4.2. ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до апеляційного суду Житомирської області (уданий час Житомирського апеляційного суду), Державної судової адміністрації України та Державного Казначейства України (у даний час Державна казначейська Служба України) про визнання протиправною відмову у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою в сумі 241164 грн. та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити;
4.3. визнати протиправною відмову Державної судової адміністрації України та Апеляційного суду Житомирської області щодо не нарахування і невиплати йому вихідної допомоги як судді Апеляційного суду Житомирської області у відставці;
4.4. зобов`язати Державну судову адміністрацію України нарахувати належну йому суму вихідної допомоги судді Апеляційного суду Житомирської області у відставці в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до доданих документів, з врахуванням стажу роботи суддею та провести на його користь виплату вищевказаної недотриманої суми вихідної допомоги;
4.5. зобов`язати Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету України для проведення вказаних виплат.
5. Заява мотивована тим, що Конституційним Судом України 15.04.2020 постановлено рішення №2-р(ІІ)/2020 по справі № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ (1166-18) про скасування виплати вихідної допомоги суддям. Водночас, наведена норма Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ (1166-18) стала підставою для прийняття постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі №806/4915/15 про відмову у задоволенні вимоги про нарахування та виплату вихідної допомоги у зв`язку із відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Вказує, що рішення КСУ №2-р(ІІ)/2020 по справі № 3-311/2018 є підставою для перегляду постанови у справі №806/4915/15 та задоволення вимог щодо виплати вихідної допомоги.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
6. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами задоволено частково.
6.1. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року у справі №806/4915/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Житомирського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України та Державної казначейської Служби України про визнання протиправною відмови, зобов`язанні вчинити дії, задоволено частково.
6.2. Зобов`язано Житомирський апеляційний суд нарахувати належну йому суму вихідної допомоги судді Апеляційного суду Житомирської області у відставці в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
6.3. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
7. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо наявності виключних обставин для перегляду та скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі №806/4915/15. Вказав, що з 15.04.2020 відновлено дію статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ, тобто відновлено право судді, який вийшов у відставку у період дії Закону №2453-VІ (2453-17) , на отримання вихідної допомоги на підставі зазначеної норми. Враховуючи, що позивач вийшов у відставку під час дії Закону №2453, відтак, після ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, він набув право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст. 136 Закону №2453-VІ.
8. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 грудня 2020 року скасував рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року відмовив. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі №806/4915/15 залишив в силі.
9. Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ (1166-18) були чинними та підлягали застосуванню. Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 (va02p710-20) №2-р(ІІ)/2020 не впливає на спірні правовідносини, оскільки останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
ІV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
10. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі №806/4915/15, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року залишити без змін.
11. Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою, підставою для відкриття став пункт 1 та 3 частини четвертої статі 328 КАС України (2747-15) .
11.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції прийняв та розглянув апеляційну скаргу Житомирського апеляційного суду, яка подана поза межами строку на апеляційне оскарження судового рішення, без урахування висновку щодо застосування норми процесуального права у подібних відносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14.12.2020 №521/2816/15-ц. Згідно матеріалів справи, рішення було проголошено 28.12.2020. Житомирським апеляційним судом апеляційна скарга на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року подано 20 серпня 2020, тобто поза межами строку на апеляційне оскарження. При цьому, питання дотримання встановлених законом строків на апеляційне оскарження судом не вирішувалося та залишилося поза увагою колегії суддів апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги, хоча позивач про ці порушення вказував у відзиві. Житомирський апеляційний суд, пропустивши строк на оскарження рішення суду першої інстанції від 28.05.2020 повинен був звернутися із заявою про його поновлення відповідно до вимог ст. 121 КАС України. Проте, як свідчать матеріали апеляційної скарги, Житомирським апеляційним судом відповідне клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року не заявлялося. У своїй апеляційній скарзі Житомирський апеляційний суд не вказав дати отримання судового рішення суду першої інстанції та не надав доказів, що підтверджують дату отримання оскаржуваного рішення. Отже апеляційну скаргу Житомирського апеляційного суду у даній справі подано з пропуском строку на апеляційне оскарження, а тому вона підлягала залишенню без руху відповідно до вимог статті 289 КАС України, проте вказані обставини залишилися поза увагою колегії суддів.
11.1. Крім того, позивач в касаційній скарзі вказує, що оскаржуване рішення не зачіпає прав та обов`язків іншого відповідача - Державної судової адміністрації України. Житомирський апеляційний суд, до якого задоволено позовні вимоги, є самостійною юридичною особою. Державна судова адміністрація України не наділена повноваженнями представляти інтереси Житомирського апеляційного суду у цій справі. За таких обставин, апеляційне провадження з боку ДСА України у цій справі відкрито помилково.
11.2. Скаржник також зазначає, що рішенням Конституційного Суду України Другий Сенат від 15 квітня 2020 року №2- р(11)2020 у справі №3-311/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу 11 Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року (1166-18) №1166-V11, яким із Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року (2453-17) №2453-Vl в редакції до внесення змін Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року (192-19) №192-V111 виключено статтю 136, частиною першої якої передбачалося право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
11.3. Позивач вказує, що враховуючи те, що при вирішенні справи про стягнення вихідної допомоги суд першої інстанції застосував окреме положення Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року (1166-18) №1166-V11, яке рішенням Конституційного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), рішення, яке вона просить переглянути у зв`язку виключними обставинами, не виконане, вважає, що були всі підстави для задоволення його заяви на підставі п.1 ч.5 ст. 361 КАС України.
11.4. Скаржник зазначає, що висновок апеляційного суду про те, що Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року (va02p710-20) №2-р(11) 2020 на спірні правовідносини не впливає не відповідає обставинам справи, є помилковим, оскільки позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги на підставі Закону України №1402-VI11 "Про судоустрій і статус суддів", він не заявляв, а просив переглянути рішення у зв`язку з виключними обставинами, як прямо передбачено п.1 ч.5 ст. 361 КАС України, а тому посилання апеляційного суду на виникнення спірних правовідносин до прийняття Рішення Конституційного Суду є безпідставним.
11.5. Крім того, позивач в касаційній скарзі вказує, що з огляду на те, що рішення про відмову в позові, не передбачає виконання будь-яких дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів сторін у справі, таке рішення не можна вважати виконаним у розумінні п.1 ч.5 ст. 361 КАС України.
12. Відповідачі своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
V. Джерела права й акти їх застосування
13. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
15. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
17. Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
VІ. Висновок Верховного Суду
18. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
20. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
21. Підстави перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами встановлені статтею 361 КАС України, відповідно до частини 1 якої судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
22. За приписами пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
23. З матеріалів справи вбачається, що підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами позивач вказав визнання Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року (va02p710-20) у справі № 2-р(11)2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ (1166-18) , яке було застосовано судом при вирішенні справи, неконституційним.
24. Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
25. Конституційним Судом України в рішенні від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 вказано про втрату чинності положеннями Закону з дня ухвалення цього Рішення.
26. Тобто, саме з 15 квітня 2020 року втратили чинність положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ (1166-18) , яким виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".
27. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
28. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) або якщо була порушена встановлена Конституцією України (254к/96-ВР) процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
29. Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням.
30. Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
31 За наведених обставин Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року (va02p710-20) у справі № 2-р(11)2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
32. Також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 викладений висновок, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
33. Аналогічної позиції щодо оцінки, як виключної обставини, рішень Конституційного Суду України дотримується Верховний Суд, зокрема у постановах від 22 жовтня 2020 року у справі № 822/2043/16, від 28 жовтня 2020 руку у справі №823/2372/17, від 12 листопада 2020 року у справі №805/550/16-а, від 23 січня 2019 року в справі №820/2462/17, від 25 липня 2019 року в справі №804/3790/17, від 23 грудня 2019 року в справі №814/1274/17.
34. Крім того, Суд ураховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з визначальних обставин, за яких легітимні (законні) очікування можуть охоронятися статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Однак не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві відсутня норма права, яка передбачає право особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат, тощо) (рішення від 26 червня 2014 року в справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 і 71378/10).
35. В національному законодавстві на момент прийняття рішення Верховної Ради України від 16.07.2015 №636-VIII про звільнення позивача із посади судді, норми статті 136 Закону №2453-VI, які передбачали виплату суддям вихідної допомоги у разі виходу у відставку, були виключені, а отже, підстави стверджувати про порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) відсутні.
36. Колегія суддів також зазначає, що положення пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.
37. Слід звернути увагу, що словосполучення "ще не виконане", яке вживається у пункті 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння. Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством.
38. Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.
39. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі №806/4915/15 за виключними обставинами.
40. Ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 15 квітня 2020 року у справі № 2-р(11)2020 не є підставою для скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі №806/4915/15 за виключними обставинами.
41. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
42. Щодо доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції дійсно не надав оцінки доводам позивача щодо пропуску Житомирським апеляційним судом строку на апеляційне оскарження та відсутності у Державної судової адміністрації повноважень для апеляційного оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року, однак вказане не свідчить про те, що це призвело до ухвалення незаконного рішення.
43. Так, згідно частини другої статті 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
44. При цьому, об`єктом оскарження є рішення суду, яким вирішено спір по суті, а не ухвали про відкриття апеляційного провадження, які не підлягають оскарженню з цих підстав.
45. Отже, зазначене позивачем порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а тому з урахуванням приписів статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, не є підставою для скасування його рішення.
46. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
47. Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
VI. Судові витрати
48. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі №806/4915/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді О. В. Калашнікова
Н. М. Мартинюк