241/1000/17 Про визнання дій УПФУ протиправними, визнання протиправним та скасування рішення УПФУ про припинення виплати особі пенсії, зобов`язання УПФУ поновити виплату пенсії - 24.11.2021 Прийняття

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецькій області на постанову Першотравневого районного суду Донецької області від 07 листопада 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Демочко Д.О., та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: судді-доповідача - Компанієць І.Д., суддів - Гаврищук Т.Г., Ястребової Л.В.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецькій області, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті з квітня 2017 року пенсії зобов`язати поновити виплату пенсії.

Постановою Першотравневого районного суду Донецької області від 07 листопада 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, позов задоволено.

Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 квітня 2017 року.

Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області поновити виплату пенсії за віком та виплатити заборгованість ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 квітня 2017 року, на рахунок в уповноваженому банку - АТ Ощадбанк.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.11.2014 зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 - м. Донецьк, фактичне місце проживання с. Б.Коса Першотравневого району.

З квітня 2017 року відповідач припинив виплачувати пенсію позивачці з тих підстав, що розпорядженням УСЗН Мангушської районної державної адміністрації скасовано дію довідки від 20.11.2014.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суди дійшли висновку про те, що припинення позивачці виплати пенсії суперечить принципам, які закріплені в Конституції України (254к/96-ВР) та підставам, наведеними в частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що документом, що підтверджує статус особи як внутрішньо переміщеної, є відповідна довідка. Проте, оскільки дію такої було скасовано розпорядженням УСЗН Мангушської районної державної адміністрації, тому у відповідача не було правових підстав для продовження виплати пенсії.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, з огляду на нижченаведене.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України (254к/96-ВР) конституційно-правових статусів особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV (1058-15) . Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV (1058-15) , можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) ) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV (1058-15) , суди обґрунтовано вказали на протиправність таких дій відповідача та зобов`язали Управління ПФУ здійснити нарахування та виплату належної позивачу пенсії.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-ІV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (637-2014-п) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (509-2014-п) . Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами пункту 71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (509-2014-п) , у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Проте Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає таку підставу припинення або зупинення пенсійних виплат як скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи у зв`язку з відсутністю цієї особи на місцем проживання, вказаним в довідці.

Ураховуючи вищенаведене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість дій відповідача щодо призупинення позивачці виплати пенсії.

Оцінюючи наведені відповідачем доводи, Касаційний адміністративний суд виходить з того, що всі аргументи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.