ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2007 р.
№ 19/214
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака I.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1
на рішення господарського суду Полтавської області від
16.01.2007р. та
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду
від 03.04.2007 р.
у справі №19/214
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1
до Закритого акціонерного товариства "Iзумруд"
3-тя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Iзумруд
ЛТД"
про визнання договору недійсним,
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2. (довіреність у справі),
від відповідача: ОСОБА_3. (довіреність №656 від 24.09.07),
3-тя особа: не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Приватний підприємець ОСОБА_1звернувся до господарського суду
Полтавської області з позовом до Закритого акціонерного товариства
"Iзумруд", 3-тя особа Товариство з обмеженою відповідальністю
"Iзумруд ЛТД", і просив суд визнати недійсним укладений між ним та
відповідачем договір купівлі-продажу №186 від 29.12.2003р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір підлягає
визнанню недійсним на підставі ст.ст.47, 48, 57, 225 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та ст.132 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
,
оскільки предметом договору є бджоло комплекс, складовою частиною
якого є земельна ділянка, на якій він розташований, а тому цей
договір має бути нотаріально посвідченим. Проте, спірний договір
не був посвідчений нотаріально. Також позивач стверджує, що
відповідач не мав права власності на сховище, будинок та земельну
ділянку, які, на його думку, були предметом спірного договору.
Спірний договір був укладений внаслідок обману відповідачем
позивача щодо предмету договору.
Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на його
безпідставність та необгрунтованість, та зазначає, що спірний
договір не був спрямований на передачу права власності на земельну
ділянку, оскільки відповідач мав право на її постійне
користування, а не право власності. Крім того, предметом договору
є будівельні матеріали, обладнання, а не об'єкт незавершеного
будівництва чи будівлі та споруди, як вказує позивач.
Рішенням господарського суду Полтавської області від
16.01.2007р. (суддя Т.М.Безрук), залишеним без змін постановою
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
03.04.2007р. (головуючий, суддя Мамонтова О.М., судді Писана Т.О.,
Фаловська I.М.), у задоволенні позову відмовлено з мотивів його не
обгрунтованості та недоведеності.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з
порушенням норм матеріального та процесуального права, та
направити справу на новий розгляд.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування
судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні
оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що
не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами укладено
договір купівлі-продажу №186 від 29.12.2004р., відповідно до умов
якого відповідач зобов'язується передати у власність позивачу
бджоло комплекс, який знаходиться в урочищі "Широке" с.Білецківка
Кременчуцького району, та складається з: комплексу залізобетонних
виробів для будівництва бджоло сховищ на 300 сімей; підготовленої
площі для будівництва; для висаджування медоносних рослин та
розміщення вуликів; трансформатору, лінії електропередачі по
території; все обладнання, що знаходиться на даній території та
вулики на 300 бджолосімей.
Згідно п.1.1., п.1.2, п.1.3 договору позивач зобов'язався
сплатити вартість бджоло комплексу у розмірі 90 000,0 грн.
Відповідно до п.2.1 договору перехід права власності на
бджоло комплекс відбувається у момент підписання акта
приймання-передачі.
29.12.2003р. був складений та підписаний сторонами за даним
договором Акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу від
29.12.2003р., за яким відповідач передав, а позивач прийняв бджоло
комплекс вартістю 90 000,0 грн. (а.с.11).
Відповідність вказаного договору купівлі-продажу
законодавству, чинному на час його укладання, є предметом розгляду
у даній справі.
В обгрунтування недійсності договору купівлі-продажу від
29.12.2003р. позивач посилається на те, що спірний договір не був
посвідчений нотаріально; відповідач не мав права власності на
сховища, будинок та земельну ділянку, які є предметом спірного
договору; договір укладений внаслідок обману відповідачем позивача
щодо предмету договору.
Колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій
про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з його
юридичною та фактичною необгрунтованістю і відсутністю фактів, що
підтверджують недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу.
Так, вирішуючи спір про визнання договору купівлі-продажу
недійсним, господарський суд повинен був встановити наявність тих
обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і
настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди
вимогам закону, додержання встановленої форми угоди;
правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає
неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання
відповідних наслідків встановлені ст.48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що
діяв на час укладення спірного договору. Відповідно до ч.1 цієї
статті, недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст.47 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, нотаріальне
посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі.
Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою
недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою
ст.48 цього Кодексу.
Як на підставу визнання недійсним спірного договору, позивач
посилається, зокрема, на ст.132 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
, відповідно до якої, угоди про перехід права власності
на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально
посвідчуються.
Проте, як вірно встановлено судами, та підтверджується
безпосередньо змістом спірного договору купівлі-продажу, земельна
ділянка, на якій розташований бджоло комплекс, не була предметом
цього договору, що виключає обов'язковість його нотаріального
посвідчення.
Не підтверджуються матеріалами справи й твердження позивача
про те, що договір укладений внаслідок обману відповідачем
позивача щодо предмету договору.
Відповідно до ст.57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода, укладена
внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди
представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку
громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе
умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана
недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи
громадської організації.
При цьому, обманом є умисне введення в оману представника
підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом
повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності.
Разом з тим, позивач не довів ні у суді першої, ні у суді
апеляційної інстанції, обставин, які свідчили б про те, що
відповідач мав умисел на обман позивача. Невірне сприйняття
позивачем предмету договору, до якого, як він помилково вважав,
входить земельна ділянка, не є підставою для визнання договору
недійсним на підставі ст.57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Окрім того, про те, що позивач знав, що земельна ділянка не
була предметом спірного договору, свідчать його дії, спрямовані на
оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований бджоло
комплекс. А саме, відповідно до п.2 розпорядження Голови районної
державної адміністрації від 17.11.2004р. №520 (а.с.27) позивачу
надано дозвіл на виготовлення технічної документації по оформленню
права на земельну ділянку для будівництва бджоло комплексу. Цим же
розпорядженням припинено право користування земельною ділянкою
площею 2,0 га, у тому числі землі промисловості -2,0 га ТОВ
"Iзумруд Лтд" у зв'язку з клопотанням останнього про добровільну
відмову від права постійного користування землею та клопотанням
позивача про оформлення права на земельну ділянку.
Посилання скаржника на те, що існування бджоло комплексу без
земельної ділянки не можливо, а тому її відсутність унеможливлює
використання цього комплексу, не є підставою для визнання спірного
договору таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки, як вже
зазначалося, земельна ділянка не була і не могла бути предметом
цього договору з огляду на те, що відповідач не був її власником.
Підстави та порядок набуття права користування чи права власності
на землю визначені Земельним кодексом України ( 2768-14 ) (2768-14)
, а тому
посилання позивача на те, що укладаючи спірний договір, він
розраховував на набуття на підставі цього договору права власності
на земельну ділянку, як складову частину бджоло комплексу, є
безпідставними.
Також обгрунтовано відмовлено судами двох інстанцій у
визнанні спірного договору недійсним на підставі ст.225 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки, як вірно зазначено судами, предметом
спірного договору не є земельна ділянка, сховище чи будинок, як
помилково вважає позивач. Відповідно до п.1.1. договору
купівлі-продажу його предметом є бджоло комплекс, який знаходиться
в урочищі "Широке" с.Білецківка Кременчуцького району, та
складається з: комплексу залізобетонних виробів для будівництва
бджоло сховищ на 300 сімей; підготовленої площі для будівництва;
для висаджування медоносних рослин та розміщення вуликів;
трансформатору, лінії електропередачі по території; все
обладнання, що знаходиться на даній території та вулики на 300
бджолосімей.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком
судів двох інстанцій про те, що позивач, у порушення ст.33 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не довів, що спірний договір містить умови,
які б свідчили про невідповідність його чинному законодавству.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній
інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи
фактичні її обставини були встановлені судами на підставі
всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів,
висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна
юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування
оскаржуваних рішення та постанови немає.
Iнші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не
заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до оцінки
доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією
касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.111-5, 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без
задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 03.04.2007р. у справі №19/214 - без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя I.М.Васищак
Суддя В.М.Палій