29/624-03 Про стягнення заборгованості за договором поставки товару - Текст документа

розглянувши у відкритому за участю представника позивача: касаційну скаргу судовому засіданні у м. Києві Попенка Є.Л. Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Пробат"

на постанову від 23.01.2007 Харківського апеляційного господарського суду

у справі № 29/624-03 господарського суду Харківської області

за позовом Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Пробат"

до Приватного підприємця ОСОБА_1

про стягнення 43701,48 грн.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце слухання справи сторони були повідомлені належним чином.

У жовтні 2003 року виробничо-комерційне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Пробат" звернулося з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1., згідно якого, уточнивши в ході розгляду справи свої позовні вимоги, просило стягнути з відповідача 33356,84 грн. основного боргу за проданий товар, 2441,22 грн. пені, 2548,46 грн. інфляційних та 1289,36 грн. річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.11.2003 у справі № 29/624-03 позов задоволено частково. Стягнено з Приватного підприємця ОСОБА_1. на користь Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Пробат" 33356,84 грн. основного боргу, 2328,58 грн. пені, 2547,53 грн. інфляційних та 1035,39 грн. річних. В решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2007, за тією ж справою, вищезазначене судове рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 23.01.2007, а рішення суду першої інстанції від 25.11.2003 залишити без змін. Зокрема, скаржник посилається на те, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а саме, ст.ст. 43, 79 ГПК України (1798-12) .

Відзиву на касаційну скаргу відповідач до Вищого господарського суду України не надіслав.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено апеляційним судом, і це відповідає наявним матеріалам справи, 28.12.2001 між сторонами у справі був укладений договір № 1/0112, згідно якого позивач зобов'язався поставити у власність відповідача будівельні матеріали у відповідності з поданою заявкою, а відповідач зобов'язався своєчасно прийняти та оплатити їх вартість на умовах даного договору. Умовами цього ж договору було передбачено, що відвантаження продукції здійснюється партіями з моменту підписання цього договору і до закінчення його строку дії.

При цьому, в умовах договору було визначено, що не пізніш ніж за 2 дні, з моменту виникнення необхідності у відповідній продукції, відповідач направляє на адресу позивача замовлення із зазначенням в ньому найменування, асортименту та кількості продукції.

Апеляційним судом також було встановлено, що заявки про необхідність відвантаження позивачем на адресу відповідача продукції у відповідності з вимогами спірного договору письмово не складались, а були усними. Крім того, умовами договору сторони обумовили, що ціна та загальна сума за партію продукції зазначається в накладній позивача, оплата за партію продукції здійснюється у безготівковій формі, а остаточний розрахунок повинен бути проведеним на протязі 15-ти банківських днів з моменту отримання партії продукції. При цьому, відповідач надає позивачу для узгодження додаткове замовлення на придбання чергової партії продукції лише у разі повної оплати за попередню партію продукції, а остаточне замовлення вважається прийнятим, якщо позивач на протязі доби після його отримання не заявив по ньому свої зауваження.

Відповідно до п. 6.2. спірного договору відповідач зобов'язався прийняти від позивача продукцію, як тільки позивач належним чином надасть її в розпорядження відповідача, та сплатити суму, встановлену у накладній, в строк, передбачений цим договором. До того ж, сторони передбачили, що перехід права власності на продукцію від позивача до відповідача здійснюється в момент виконання останнім своїх зобов'язань, викладених у пункті 6.2. договору.

Сукупності встановлених по справі обставин апеляційний суд дав належну оцінку, і з урахуванням вимог ст.ст. 655, 697 ЦК України (435-15) , дійшов до правильного висновку про безпідставність заявленого позову. При цьому, апеляційним судом правомірно було зазначено, що відповідно до умов оспорюваного договору № 1/0112 від 28.12.2001, у разі отримання відповідачем продукції та несплати її вартості, а також якщо в подальшому вона не була реалізована, право власності на цю продукцію залишається за позивачем.

Згідно із ст. 33 ГПК України (1798-12) , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Наведеним вимогам процесуального закону, а також фактичним обставинам справи апеляційний суд дав належну оцінку і дійшов до обгрунтованого висновку про те, що позивач, в порушення вимог ст. 33 ГПК України (1798-12) , не надав доказів того, що відповідач отримав продукцію по спірним накладним, які покладені в підтвердження його вимог по стягненню заборгованості, та в подальшому реалізував її, або доказів того, що спірні будматеріали знаходяться у відповідача, оскільки між сторонами у справі були укладені й інші договори, окрім спірного договору.

У цьому ж зв'язку, апеляційним судом правомірно не було взято до уваги надані позивачем подорожні листи вантажного автомобіля та товарно-транспортні накладні, оскільки вони не підтверджують факт доставки будматеріалів саме відповідачу у справі і складені позивачем в односторонньому порядку. Доказів, які б свідчили про те, що ПП ОСОБА_1. доручив іншим особам отримувати товар від позивача, а також про те, що такий товар дійсно був ними отриманий, позивачем не надані. Апеляційний суд також обгрунтовано зазначив, що з товарно-транспортних накладних не вбачається, що саме зазначена в них продукція є тією, яка вказана у спірних видаткових накладних, наявних в матеріалах справи, і за яку позивач вимагає кошти.

Враховуючи вищезазначене, а також приймаючи до уваги, що інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, суд не приймає їх до уваги і вважає, що оскаржувана постанова відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для її скасування не вбачається.