260/3187/20 Про визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди - 11.11.2021 Прийняття

1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області (далі - відповідач, ТУ ДСА в Закарпатській області), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, - Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, в якому просив:

1.1. визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській область щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";

1.2. зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести перерахунок його суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є суддею Берегівського районного суду Закарпатської області. У період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року йому було нараховано суддівську винагороду, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад у розмірі 30 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року з доплатою за вислугу років у розмірі 70 % від посадового окладу. Однак у зв`язку набранням чинності 18 квітня 2020 року Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) у квітні та до завершення карантину розмір суддівської винагороди було обмежено 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. З огляду на це у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року відповідач нараховував та виплачував його суддівську винагороду з урахування вказаних змін, тобто у меншому розмірі. Вказані дії відповідача вважає протиправними, оскільки вони суперечать положенням статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", порушують гарантії незалежності суддів, встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) , а тому підлягають захисту в судовому порядку. Також звертає увагу суду на визнання Конституційним Судом України зазначених змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) неконституційними.

3. Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, зазначає, що суддівська винагорода регламентується нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а підставами для виплати такої є наявність відповідної норми закону, яка передбачає таку виплату.

3.1. 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України №553-ІХ (553-20) , яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) доповнено статтею 29, якою обмежено розмір, в тому числі, суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Тому вважає, що виплата суддівської винагороди позивачу у спірний період здійснювалася правомірно на підставі зазначених законодавчих норм, а відтак відповідачем не вчинено будь-яких протиправних дій щодо звуження змісту та обсягу прав позивача.

3.2. Вважає, що оскільки Закон України №553-ІХ (553-20) прийнято пізніше, ніж Закон України "Про судоустрій і статус суддів", то саме його норми належить застосовувати до спірних правовідносин. При цьому звертає увагу суду на те, що положення статті 29 Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" були визнані неконституційними тільки 28 серпня 2020 року, а тому у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року підлягали застосуванню.

3.2. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення від 24 квітня 2020 року № 22, в якому зазначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).

3.3. Також Рада суддів України звернула увагу на те, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (553-20) не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.

3.4. За доводами відповідача, статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та пунктом 10 розділу "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (553-20) не внесені зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну чинних умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 Кодексу законів про працю України і стаття 29 Закону України "Про оплату праці").

3.5. Крім того відповідач зазначає, що Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ (553-20) ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Отже, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020.

3.6. На переконання відповідача, вказане рішення Конституційного Суду України не поширюється на спірні правовідносини, оскільки ці правовідносини виникли до прийняття такого рішення, а також останнє не містить положень, які б поширювали його дію на ці правовідносини.

3.7. Стосовно позовної вимоги про зобов`язання ТУ ДСА в Закарпатській області нарахувати та виплатити невиплачену суму суддівської винагороди зазначає, що законодавством чітко визначено спосіб виконання подібних судових рішень, зокрема шляхом стягнення коштів з Державної судової адміністрації України, а не її з територіального управління.

3.8. Відповідач зазначає, що в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу відповідно до норм чинного законодавства. Просить в задоволенні позову відмовити.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

4. 07 лютого 2002 року постановою Верховної Ради України ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Берегівського районного суду Закарпатської області.

5. 25 лютого 2002 року наказом Закарпатського обласного управління юстиції №065/06-03 ОСОБА_1 зараховано суддею безстроково у штат Берегівського районного суду Закарпатської області.

6. 12 липня 2017 року наказом Берегівського районного суду Закарпатської області № 181/2017/01-10 ОСОБА_1 встановлено з 12 липня 2017 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 70 % посадового окладу, як такому, стаж якого становить більше 30 років.

7. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-ІХ (553-20) , на підставі якого розмір суддівської винагороди було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

8. У період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачу виплачувалась суддівська винагорода з урахуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) .

9. Не погодившись з правомірністю дій відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

10. 13 січня 2021 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду позов задоволено.

10.1. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській область щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

10.2. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській область провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину.

11. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду за період квітень - серпень 2020 року із застуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", суб`єкт владних повноважень порушив гарантоване Конституцією України (254к/96-ВР) право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

12. 19 травня 2021 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року в адміністративній справі № 260/3187/20 змінено, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції:

12.1. "Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській область провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину в розмірі 202 762 (двісті дві тисячі сімсот шістдесят дві) гривні 48 коп., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті".

12.2. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

13. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що з метою повного захисту та відновлення порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у загальній сумі 202762,48 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

ІV. Касаційне оскарження

14. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ТУ ДСА в Закарпатській області подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 18 червня 2021 року.

15. У касаційній скарзі ТУ ДСА в Закарпатській області посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

16. На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, частин другої та третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та статті 130 Конституції України, тобто норми, які встановлювали обмеження максимального розміру суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, зокрема статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (553-20) .

17. У зв`язку із зазначеним відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

18. Уважаючи доведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалою Верховного Суду 29 червня 2021 року колегія суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Шевцової Н.В., суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е. відкрила касаційне провадження та витребувала із Закарпатського окружного адміністративного суду матеріали справи № 260/3187/20.

19. 12 жовтня 2021 року матеріали справи №260/3187/20 надійшли до Верховного Суду.

20. 04 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено заяву судді Данилевич Н.А. про самовідвід у справі № 260/3187/20. Відведено суддю Данилевич Надію Андріївну від розгляду адміністративної справи за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року по справі № 260/3187/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії. Передано справу № 260/3187/20 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.

21. 04 листопада 2021 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 2054/0/78-21 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з постановленням Верховним Судом 04.11.2021 ухвали № К/9901/22411/21 про відведення судді Данилевич Н.А. від розгляду матеріалів касаційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі № 260/3187/20.

22. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями визначено склад суду: головуючого суддю Шевцову Н. В., суддів Мацедонську В. Е., Радишевську О. Р.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

23. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України (2747-15) ), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

24. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

25. Приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

28. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй. Норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

29. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

30. У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

31. За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) та законом.

32. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4).

33. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

34. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

35. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року (v004p710-20) діє в редакції Закону № 1774-VIII (1774-19) ) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

36. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX (553-20) ), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX (294-20) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року (v010p710-20) ): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

37. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

38. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).

39. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553-IX (553-20) .

40. За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX (294-20) , № 553-IX (553-20) , визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

VІ. Позиція Верховного Суду

41. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

43. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

44. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 29 червня 2021 року вбачається, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2.

45. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства, уважає за необхідне зазначити таке.

46. 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ (553-20) ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але, пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

47. Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи № 340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ (553-20) , яким Закон № 294-ІХ (294-20) було доповнено статтею 29. Тобто у справі № 340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.

48. Зокрема, у постанові від 03 березня 2020 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

49. Щодо Закону № 553-ІХ (553-20) (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ (294-20) , зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ (553-20) ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (1402-19) (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ (553-20) , має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (1402-19) (пункт 56). '…' Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (294-20) (у редакції Закону № 553-ІХ (553-20) ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону № 1402-VIII (1402-19) , зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).

50. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно з частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (553-20) .

51. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій ТУ ДСА в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

52. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згаданою вище постановою від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.

53. У ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям Закону № 553-ІХ (553-20) і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№ 340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.

54. Так, відповідачем у справі № 340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду Гончара В. М. із застуванням обмеження нарахування у сумі 47 320,00 грн). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов`язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з`ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).

55. Повертаючись до обставин цієї справи, зазначимо, що, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській область провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину в розмірі 202 762 (двісті дві тисячі сімсот шістдесят дві) гривні 48 коп, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що порушення прав позивача допустило ТУ ДСА в Закарпатській область.

56. Щодо належного відповідача за цим позовом (ТУ ДСА) і обраного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.

57. У постанові від 03 березня 2020 року в справі №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі № 340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд.

58. Аналогічне питання виникло також в межах спірних правовідносин цієї справи.

59. Судячи зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, вони теж не з`ясовували обставин справи у цій площині. Зокрема поза увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Берегівського районного суду Закарпатської області та безпосередньо позивачу протягом спірного періоду.

60. Зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року в справі № 340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), колегія суддів зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи (№ 340/1916/20) позначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.

61. З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання (саме) ТУ ДСА в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину в розмірі 202 762 (двісті дві тисячі сімсот шістдесят дві) гривні 48 коп, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті", є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС України, є підставою для скасування судового рішення в цій частині і направлення справи на новий розгляд.

62. Водночас з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

63. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

64. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (2456-17) .

65. На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ (553-20) ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

66. Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ (553-20) ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

67. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

68. Крім того, Суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (845-2011-п) , наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).

69. У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Берегівського районного суду Закарпатської області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди, теж вимагали правової оцінки, що суди першої та апеляційної інстанцій і зробили.

70. Водночас з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

71. Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС України) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суди першої та апеляційної інстанцій спірних правовідносин не розглядали. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов`язання ТУ ДСА нарахувати і виплатити заборгованість є помилковим.

72. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року в справі № 160/12091/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 560/6212/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 200/5490/20-а, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/12182/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20 та інших.

73. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

74. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

75. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або '…'.

76. Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ТУ ДСА в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину в розмірі 202 762 (двісті дві тисячі сімсот шістдесят дві) гривні 48 коп, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з`ясування на цій підставі обставин, у зв`язку з чим справу слід направити на новий розгляд.

VІІ. Судові витрати

77. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 260/3187/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину в розмірі 202 762 (двісті дві тисячі сімсот шістдесят дві) гривні 48 коп, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.