200/1175/20-а Про визнання протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо ненарахування і невиплати особі грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, стягнення із Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь особи грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 11.11.2021 Прийняття

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2016 року в сумі: 6505 грн 80 коп за 28 календарних днів;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 17 серпня 2016 року до дня фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебував на посаді оперуповноваженого управління захисту економіки Національної поліції в Донецькій області і був звільнений відповідно до наказу Національної поліції України від 16 серпня 2016 року №600о/с за власним бажанням.

На підставі рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 25 червня 2015 року №11/І/V/75 ОСОБА_1 набув статус учасника бойових дій.

Проте, при звільненні з органів поліції позивачу не було компенсовано додаткову відпустку як учасника бойових дій за період 2015-2016 років, передбачену Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Позивач вважає, що нездійснення відповідачем повного розрахунку при звільненні є підставою для стягнення з відповідача середньої заробітної плати за весь час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 17 серпня 2016 року до дня фактичного розрахунку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2016 року.

Стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2016 року в розмірі: 5724 грн 04 коп.

Стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі: 67243 грн 16 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, дійшов висновку, що при звільненні з органів внутрішніх справ позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2016 роках додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

До того ж, окружний суд виходив з того, що оскільки при проведенні розрахунку при звільненні сума спірної компенсації за невикористану відпустку позивачу як учаснику бойових дій не виплачена з вини відповідача, тому він має нести відповідальність, що передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Отже, судом було стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, яка надається учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , не є щорічною.

Апеляційний суд зазначив, що належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України "Про відпустки", а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, встановлено статтею 24 цього Закону.

Отже, оскільки додаткова відпустка як учасника бойових дій не належить до щорічних відпусток, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10- 12 Закону України "Про відпустки"), адже ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2015-2016 роки при його звільненні.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на неї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року і залишити в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року.

Скаржник у касаційній скарзі покликається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судом апеляційної інстанції із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Згідно з наказом Національної поліції України від 11 листопада 2015 року № 179о/с ОСОБА_1 відповідно до пунктів 9 і 12 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" призначений таким, що прибув з Міністерства внутрішніх справ з 7 листопада 2015 року по управлінню захисту економіки в Донецькій області.

Наказом Національної поліції України від 16 серпня 2016 року №600о/с капітана поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого управління захисту економіки в Донецькій області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 28 серпня 2016 року з виплатою компенсації за 2 доби щорічної чергової основної оплачуваної відпустки і 9 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2016 році.

У листопаді 2019 року позивач звернувся до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України із заявою про надання розрахунку кількості днів невикористаної додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з дня надання йому статусу учасника бойових дій до дня звільнення з ГУНП в Донецькій області; інформації (у разі наявності) про нарахування та виплату при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки; довідки про доходи у період з дня надання статусу учасника бойових дій до дня звільнення помісячно. Також позивач просив надати йому інформацію чи нараховувалась і виплачувалась йому індексація заробітної плати, що передбачена частиною п`ятою статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" та статтею 4 Закону України "Про індексацію" за період з 7 листопада 2015 року до дня звільнення.

Листом від 9 грудня 2019 року №П-1702 відповідачем розглянуто заяву позивача від 10 листопада 2019 року в порядку статті 1 Закону України "Про звернення громадян" і надано запитувану інформацію.

Відповідно до довідки б/н від 2 грудня 2019 року, виданої членом ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Волошиним О., капітану поліції ОСОБА_1 за період проходження служби в Департаменті захисту економіки Національної поліції України додаткова відпустка зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій не надавалась.

Згідно з довідкою б/н від 11 лютого 2020 року, виданою членом ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Волошиним О., відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і статті 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій передбачена додаткова оплачувана відпустка в кількості 14 календарних днів на рік; за період з 7 листопада 2015 до 31 грудня 2016 року ОСОБА_1 як учасник бойових дій відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і статті 16-2 Закону України "Про відпустки" з рапортом про надання додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення не звертався.

Відповідно до довідки про доходи позивача від 10 лютого 2020 року №62 нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 становило у червні 2016 року: 6235 грн 00 коп (30 відпрацьованих робочих днів), у липні 2016 року: 6235 грн 00 коп (31 відпрацьований робочий день).

Також, згідно цієї довідки розмір середньоденної заробітної плати позивача становить: 204 грн 43 коп, а розмір середньомісячної заробітної плати - 6235 грн 00 коп.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - " КАС України (2747-15) ") визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Положеннями статті 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 162 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (962-12) , із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - " КЗпП України (322-08) ") при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У касаційній скарзі позивач покликається на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 7 травня2020 року в справі №360/4127/19.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із реалізацією права позивача на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій.

Суд першої інстанції дійшов висновку про право позивача на виплату грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015-2016 років.

Мотивуючи відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що додаткова відпустка, яка надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10- 12 Закону України "Про відпустки"). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу і має бути використана працівником протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.

До того ж, у відзиві на касаційну скаргу відповідач також зазначив про те, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , не є видом відпустки, яка надається щорічно.

Верховний Суд вважає такий висновок суду апеляційної інстанції і доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, помилковими, з огляду на зміст пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до якого державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік.

Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року. Наказом Міністерства внутрішніх справ від 6 квітня 2016 року №260 (z0669-16) затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - "Порядок №260").

Вказаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку №260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

Водночас, положеннями абзаців сьомого і восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. До того ж, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України "Про відпустки" і статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Отже, Верховний Суд зазначає про те, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) не обмежують і не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7 травня 2020 року в справі №360/4127/19, на яку доречно покликається позивач у касаційній скарзі, а також у постановах від 14 квітня 2021 року в справі №620/1487/20, від 29 квітня 2021 року в справі №200/602/20-а, від 31 травня 2021 року в справі №200/13837/19-а.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач як учасник бойових дій має право на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, передбачену статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Також, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що оскільки при проведенні розрахунку при звільненні позивачу не виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки з вини відповідача, тому для останнього настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд констатує, що при розгляді та вирішення апеляційним судом цієї справи, ним не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 7 травня 2020 року в справі №360/4127/19 у подібних правовідносинах, щодо неврахування яких зазначає позивач.

Застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 червня 2018 року в справі №545/1881/16, від 6 лютого 2020 року в справі № 520/692/19, від 6 лютого 2020 року в справі № 818/1276/17, від 16 квітня 2020 року в справі №2а-5178/12/1470 є помилковим, оскільки з тексту вказаних судових рішень встановлено, що правовідносини, які були предметом розгляду у вказаних справах, не стосувались забезпечення гарантій, визначених положеннями Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Отже, надавши оцінку ключовому доводу скаржника, який має значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права, в результаті чого помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи і правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, яке є підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.