ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2007 р.
№ 30-459-06-13890 ( rs755393 ) (rs755393)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- не з'явився,
відповідача
третіх осіб
- не з'явився,
- Глазов О.О.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
ТОВ "Фірма "Лебідь"
на постанову
від 21.06.2007 Одеського апеляційного господарського суду
у справі
№30/459-06-13890 ( rs755393 ) (rs755393)
за позовом
Одеської міської ради
до
(треті особи
про
ТОВ "Фірма "Лебідь"
- Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської
міської ради, КП "Центральний парк культури і відпочинку
ім.Т.Г.Шевченка", Приморська районна адміністрація Одеської
міської ради)
визнання недійсним договору оренди від 28.05.2001 №207
та виселення відповідача із займаних нежилих приміщень
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Одеської області від 02.02.2007
(суддя Рога Н.В.), залишеним без змін постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 21.06.2007 (судді: Гладишева
Т.Я., Савицький Я.Ф., Лавренюк О.Т.), позов задоволено - на
підставі ст.ст.203, 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визнано недійсним на
майбутнє договір оренди та експлуатації приміщення під кафе в
парку ім. Т.Г.Шевченка №207 від 28.05.2001, укладений між
Жовтневою районною адміністрацією та ТОВ "Фірма "Лебідь" стосовно
нежитлових приміщень кафе, розташованих за адресою: м.Одеса
вул.Маразліївська, 1 у парку ім. Т.Г. Шевченка. Виселено ТОВ
"Фірма "Лебідь" з нежитлових приміщень кафе, розташованих за
адресою: м.Одеса вул.Маразліївська, 1 у парку ім. Т.Г. Шевченка та
зобов'язано відповідача передати зазначені приміщення Комунальному
підприємству "Центральний парк культури і відпочинку ім. Т.Г.
Шевченка" за актом приймання-передачі.
Рішення мотивоване укладенням оспорюваного договору з
порушенням вимог ст.ст.10, 11, 19 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
ТОВ "Фірма "Лебідь" в поданій касаційній скарзі просить
рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову
в позові, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом
ст.79 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст.71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної
інстанції та заслухавши пояснення присутнього у засіданні
представника третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова -залишенню без змін з
наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову
апеляційний господарський суд виходив з того, що:
28.05.2001р. між Жовтневою районною адміністрацією Одеської
міської ради (далі - Адміністрація) та ТОВ "Лебідь" укладено
договір № 207 оренди приміщення та експлуатації приміщення під
кафе у парку ім. Т.Г. Шевченка.
Відповідно до п. 1.1 договору Адміністрація дозволяє
товариству оренду та експлуатацію кафе загальною площею 340 кв. м.
Адміністрація передає, а товариство приймає вказану територію під
розміщення кафе (п. 1.2 договору). Щомісячна орендна плата складає
300,00 грн., договір набирає чинності з моменту його підписання та
діє до 01.04.2011 р.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Одеської
обласної ради народних депутатів від 25.11.1991р. №266-XXI "Про
розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст
обласного підпорядкування і районів області" у комунальну
власність місцевих рад було віднесено майно, перелічене у додатку
№ 2 до вказаного рішення, в якому у розділі "Культура" під номером
10 зазначено: "парки культури та відпочинку"
Стаття 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в
Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
встановлює, що матеріальною і фінансовою
основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, що є
у комунальній власності.
Відповідно до ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
від 21.05.1997 р. (зі
змінами) органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах
територіальних громад відповідно до закону здійснюють
правоможності щодо володіння, користування та розпорядження
об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі
майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної
власності у постійне або тимчасове користування юридичним та
фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати,
використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження,
визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування
об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і
оренду.
А відтак, висновок місцевого господарського суду щодо
правомірності заявленого Одеською міською радою позову та
застосування до спірних правовідносин сторін положень Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
є таким, що відповідає нормам чинного законодавства.
Згідно зі ст.11 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
оцінка об'єкта оренди здійснюється
за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка
об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження
здійснення оцінки об'єкту оренди за договором № 207 від
28.05.2001р., а тому суд першої інстанції цілком правомірно вказав
про порушення сторонами при укладанні спірного договору оренди
ст.11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Відповідно до ст.19 вказаного Закону орендар за користування
об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків
господарської діяльності. Методика розрахунку та порядок
використання орендної плати для об'єктів, що перебувають у
комунальній власності, визначаються органами місцевого
самоврядування.
Згідно з Методикою розрахунку граничних розмірів орендної
плати, затвердженою рішенням Одеської міської ради №1665-ХХIП від
31.10.2000р., яка діяла на дату укладення договору оренди №207 від
28.05.2001р., розмір орендної плати за оренду нерухомого майна на
рік встановлювався у відсотках від експертної оцінки вартості
цього майна.
Як вже зазначалось, експертна оцінка майна, переданого
Жовтневою районною адміністрацією в оренду ТОВ "Фірма "Лебідь", не
проводилась, а визначена в оспорюваному договорі щомісячна орендна
плата (300 грн.) є фіксованою платою, без урахування ПДВ та
індексу інфляції, що суперечить Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Суд апеляційної інстанції також погодився з висновком
місцевого господарського суду щодо укладання договору оренди №207
від 28.05.2001р. всупереч вимогам ст.10 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, в редакції, яка
була чинною на дату укладання спірного договору, оскільки з
аналізу положень цього договору вбачається, що в ньому відсутні
умови щодо визначення об'єкту оренди (склад і вартість майна з
урахуванням її індексації), порядку використання амортизаційних
відрахувань, порядку відновлення орендованого майна та умови його
повернення, порядку виконання .зобов'язань, відповідальність
сторін, страхування орендарем взятого ним в оренду майна,
обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого
майна.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення
правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами
першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, зокрема, зміст правочину не може суперечити
цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
А відтак, висновок суду першої інстанції щодо укладення
договору оренди №207 від 28.05.2001р. всупереч вимогам Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
є законним і обгрунтованим, тому суд цілком правомірно, з
урахуванням обставин, що зі змісту оспорюваного договору випливає,
що він може бути припинений лише на майбутнє, задовольнив позовні
вимоги Одеської міської ради та визнав недійсним на майбутнє
договір №207 від 28.05.2001 оренди та експлуатації приміщення під
кафе в парку ім.Т.Г. Шевченка, укладений між Жовтневою районною
адміністрацією та ТОВ "Фірма "Лебідь" стосовно нежитлових
приміщень кафе, розташованих за адресою: м. Одеса вул.
Маразліївська, 1 у парку ім. Т.Г. Шевченка.
Також апеляційна інстанція погодилася з висновком суду щодо
виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебідь" з
нежитлових приміщень кафе, розташованих за адресою: м. Одеса вул.
Маразліївська, 1 у парку ім. Т.Г. Шевченка та зобов'язання
товариства передати зазначені приміщення Комунальному підприємству
"Центральний парк культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка" за
актом приймання-передачі, оскільки в разі визнання договору оренди
№207 від 28.05.2001р. недійсним на майбутнє у орендаря - ТОВ
"Фірма "Лебідь" відсутні правові підстави для користування
нежитловими приміщеннями кафе загальною площею 340 кв.м. на
території парку ім. Т.Г. Шевченка міста Одеси, що зумовлює
виселення орендаря з займаних приміщень з передачею об'єкту оренди
за актом приймання-передачі Комунальному підприємству "Центральний
парк культури і відпочинку ім.Т.Г. Шевченка", згідно зі Статутом
якого майно комунального підприємства перебуває у комунальній
власності територіальної громади м.Одеси і закріплюється за ним на
праві господарського відання (п.5.2 Статуту КП "Центральний парк
культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка", затвердженого рішенням
Одеської міської ради №3577-IУ від 28.01.2005р.).
Щодо доводів апеляційної скарги про сплив строку позовної
давності, то суд зазначив наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до
Положення про представництво по управлінню комунальною власністю
Одеської міської ради, яке є додатком до рішення Одеської міської
ради від 27.06.06. р. № 20-У, та відповідно до розпорядження
Одеського міського голови від 14.10.2005р. №1264-01р
Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської
міської ради призначено уповноваженим органом щодо здійснення
контролю за діяльністю деяких комунальних підприємств Одеської
міської ради, зокрема КП "Центральний парк культури і відпочинку
ім. Т.Г. Шевченка".
Листом № 01-13/14489 від 04.12.2006р. Представництво, за
результатами інвентаризації майна, що знаходиться в управлінні КП
"Парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка", здійсненої на
підставі наказу № 468 від 18.09.2006р., повідомило Одеську міську
раду про наявність договору оренди № 207 від 28.05.2001р.,
укладеного в порушення вимог Закону України "Про оренду державного
та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, таким чином, з часу
повідомлення Одеської міської ради щодо вказаних обставин у
позивача виникло право на позов і почався перебіг строку позовної
давності.
Доводи скаржника стосовно того, що Одеська міська рада знала
про наявність договору оренди №207 від 28.05.2001р. ще в 2004
році, оскільки Приморська районна адміністрація Одеської міської
ради узгодила подальшу експлуатацію кафе "Весна" листом №11-1902
від 28.07.04р., не можуть свідчити про пред'явлення позову з
пропуском строку позовної давності, так як позовну заяву подано до
суду першої інстанції 25.12.06р.
Клопотання ТОВ "Фірма "Лебідь" про зупинення провадження у
справі №33/459-06-13890 до вирішення справи №17/138-07-5290,
порушеної 21.06.2007р. господарським судом Одеської області за
позовом ТОВ "Фірма "Лебідь" до Представництва по управлінню
комунальною власністю Одеської міської ради, за участю третіх осіб
(КП "Центральний парк культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка",
Приморська районна адміністрація Одеської міської ради) про
зобов'язання укласти договір оренди у відповідності до діючого
законодавства, відхилено апеляційним судом з тих мотивів, що з
предмету позову по справі №17/138-07-5290 не вбачається
неможливості розгляду справи №33/459-06-13890 ( rs755393 ) (rs755393)
.
Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі ретельної
правової оцінки умов укладеного між Жовтневою районною
адміністрацією Одеської міської ради та ТОВ "Лебідь" договору
оренди та експлуатації приміщення під кафе в парку ім.
Т.Г.Шевченка №207 від 28.05.2001 з достовірністю встановлено, а
відповідачем не спростовано факт укладення оспорюваного договору
оренди з порушенням вимог ст.ст.11, 19 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, а саме без
проведення обов'язкової попередньої експертної оцінки об'єкта
оренди та обумовленого цим подальшого безпідставного визначення в
договорі фіксованого розміру орендної плати без урахування ПДВ та
індексу інфляції та без врахування експертної вартості об'єкта
оренди, яка є істотною умовою договору оренди комунального майна.
Судом також встановлено відсутність визначення сторонами в
договорі оренди низки інших істотних умов, що суперечить вимогам
ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
. Наведені обставини скаржником не заперечуються та не
спростовуються.
При цьому колегія враховує, що касаційна скарга не містить
жодних заперечень щодо правильності застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального права при розгляді спору. Скаржником
не спростовано вищенаведені встановлені судом фактичні обставини,
які стали підставою для задоволення позовних вимог.
Касаційна інстанція відхиляє безпредметні посилання
відповідача в обгрунтування своїх заперечень на відсутність
скасування або визнання незаконним розпорядження Одеського
міського голови від 14.03.2002 №224 про надання відповідних
повноважень орендодавця Жовтневій районній адміністрації Одеської
міської ради, оскільки оспорюваний договір оренди визнано
недійсним не з підстав його укладення зі сторони орендодавця не
уповноваженою на це особою чи з перевищенням нею своїх
повноважень, а виключно з підстав невідповідності договору вимогам
ст.ст.10, 11, 19 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Наявні ж заперечення скаржника щодо законності та
обгрунтованості постанови зводяться передусім до посилань на
порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права
(ст.79 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) та на помилкове незастосування
судом першої інстанції ст.71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, проте, такі
доводи касаційна інстанція не приймає до уваги з наступних
підстав.
Судом апеляційної інстанції правомірно відхилено клопотання
скаржника від 21.06.2007 про зупинення провадження у справі до
розгляду господарським судом Одеської області справи
№17/138-07-5290 за позовом ТОВ "Фірма "Лебідь" до Представництва
по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, за
участю третіх осіб (КП "Центральний парк культури і відпочинку ім.
Т.Г. Шевченка", Приморська районна адміністрація Одеської міської
ради) про зобов'язання укласти договір оренди, оскільки відповідно
до ч.1 статті 79 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд зупиняє
провадження по справі в разі неможливості розгляду даної справи до
вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим
судом.
В даному випадку така неможливість розгляду справи
№30/459-06-13890 ( rs755393 ) (rs755393)
відсутня, оскільки в разі прийняття
у справі №17/138-07-5290 рішення про задоволення позову про
зобов'язання укласти договір оренди встановлена судовими рішеннями
по справі №30/459-06-13890 ( rs755393 ) (rs755393)
недійсність договору
оренди №207 від 28.05.2001 не буде породжувати жодних юридичних
наслідків для ТОВ "Фірма "Лебідь".
Колегія не приймає до уваги помилкові посилання скаржника на
порушення судами попередніх інстанцій при розгляді даного спору
ст.71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963р., яка не підлягає застосуванню до
спірних відносин, оскільки згідно з п.6 Прикінцевих та перехідних
положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(набрав чинності з 01.01.2004 року)
правила Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
про позовну давність
застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений
законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим
Кодексом.
Апеляційний суд правильно дійшов висновку про відсутність
пропуску позивачем строку позовної давності з тих мотивів, що
Одеська міська рада, не будучи стороною оспорюваного договору
оренди, дізналася про порушення своїх прав власника з моменту
надходження листа Представництва по управлінню комунальною
власністю Одеської міської ради №01-13/14489 від 04.12.2006р.,
яким повідомлено позивача про наявність договору оренди № 207 від
28.05.2001р., укладеного з порушенням вимог Закону України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, а тому з
часу повідомлення Одеської міської ради щодо вказаних обставин у
позивача і виникло право на позов та почався перебіг строку
позовної давності.
При цьому судом враховано та обгрунтовано відхилено
зауваження апелянта щодо обізнаності Одеської міської ради про
наявність договору оренди №207 від 28.05.2001р. ще в 2004 році,
оскільки Приморська районна адміністрація Одеської міської ради
узгодила подальшу експлуатацію кафе "Весна" листом №11-1902 від
28.07.04р., а позовну заяву подано до суду першої інстанції
25.12.06р., що переконливо свідчить про пред'явлення Одеською
міською радою позову в межах строку позовної давності.
Окрім того, колегія не приймає до уваги посилання скаржника
на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки згідно з
ч.3 ст.267 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позовна давність застосовується
судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом
рішення, а з матеріалів справи не вбачається подання відповідачем
такої заяви до прийняття рішення від 02.02.2007.
Водночас згідно імперативних вимог ч.2 ст.111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати
обставини початку перебігу строку позовної давності, його
закінчення, оцінювати поважність чи неповажність причин пропуску
строку позовної давності, вже встановлену судом першої інстанції
тощо.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції також
дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного
перегляду судових рішень у справах, пов'язаних із застос уванням
позовної давності (постанова ВСУ від 05.10.2004 у справі №
6/195-03).
Разом з тим слід зазначити, що наявне помилкове застосування
апеляційним судом ст.ст.203, 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(набрав
чинності з 01.01.2004р.), який не має зворотної дії до спірних
відносин визнання недійсним договору від 28.05.2001р., не вплинуло
на законність оскаржуваних судових рішень в цілому.
Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції
дотримується також Верховний Суд України при здійсненні
касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з
визнанням угод недійсними (постанова ВСУ від 06.03.2007 у справі
№2-20/4663.1-2006).
Зважаючи на вищенаведене колегія не вбачає підстав для
скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111-5, 111-7,
111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
21.06.2007 у справі №30/459-06-13890 ( rs755393 ) (rs755393)
залишити без
змін, а касаційну скаргу ТОВ "Фірма "Лебідь" -без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун