620/3619/20 Про визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії з атестації прокурорів про неуспішне проходження особою атестації за результатами складання іспиту, скасувати наказ про звільнення особи з посади в обласній прокуратурі, поновити особу на посаді, та стягнення з Офісу генерального прокурора на користь особи середній заробіток за час вимушеного прогулу - 05.10.2022 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Сьомої кадрової комісії, Чернігівської обласної прокуратури, Прокурора Чернігівської обласної прокуратури Парусова А.М. про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, ухвалене суддею Тихоненко О.М.

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Сьомої кадрової комісії (далі - відповідач 2, Кадрова комісія), Чернігівської обласної прокуратури (відповідно до протокольної ухвали суду від 10 грудня 2020 замінено назву відповідача з Прокуратури Чернігівської області), Прокурора Чернігівської обласної прокуратури Парусова А.М., в якому просить:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Сьомої кадрової комісії № 16 від 20 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 ;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Чернігівської області від 19 серпня 2020 року № 265к про звільнення позивача з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури;

1.3. поновити позивача на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Чернігівської області або на рівнозначній посаді з 20 серпня 2020 року;

1.4. стягнути з Прокуратури Чернігівської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20 серпня 2020 року по дату винесення судового рішення.

2. Позов обґрунтований протиправністю звільнення позивача з посади прокурора з підстав неуспішного проходження атестації - невідповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, оскільки висновки рішення Кадрової комісії № 16 від 20 липня 2020 року, на підставі якого позивача звільнено з посади, не відповідають обґрунтованості, безсторонності та є лише суб`єктивною думкою членів комісії. Дані, взяті до уваги Кадровою комісією, на думку позивача, є хибними та не узгоджуються в цілому про позитивну оцінку прокурора. Позивач уважає, що мотиви негативної оцінки його ділових, професійних та особистих якостей кваліфікаційного рівня як прокурора не відображені в оскаржуваному рішенні комісії, яке фактично зводиться до констатації сумніву у його професійній компетенції, без наведення обґрунтування такого висновку. Поряд із цим, позивач наголошує, що у наказі про його звільнення зазначено посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратури" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ), проте не існує рішення суду чи рішень органів державної влади про реорганізацію чи ліквідацію юридичної особи - Прокуратури Чернігівської області, змінено лише її назву на Чернігівську обласну прокуратуру.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. Позивач у період з 12 вересня 2011 року по 19 серпня 2020 року працював в органах прокуратури України на різних посадах.

3.1. На виконання вимог пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (113-20) (далі - Закон № 113-ІХ (113-20) ) позивач подав Генеральному прокурору України заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

3.2. Далі позивач успішно пройшов перші два етапи атестації: іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (набрав 83 бали) та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (набрав 100 балів).

3.3. У зв`язку із цим його допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

3.4. За наслідками проведення співбесіди Кадровою комісією відносно позивача прийнято рішення № 16 від 20 липня 2020 року про неуспішне проходження прокурором атестації.

3.5. Відповідно до вказаного рішення на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема: під час співбесіди та виконання практичного завдання прокурор продемонстрував низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань основних положень Конституції України (254к/96-ВР) та Закону № 1697-VII (1697-18) , законодавства та правозастосовної практики у сфері кримінального права і процесу, а також відсутність професійної мотивації; на підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо можливостей для вимагання неправомірних вигод, що зокрема, підтверджуються матеріалами висновку службового розслідування від 08 листопада 2019 року за скаргою про вимагання прокурором неправомірної вигоди з потерпілого у кримінальному провадженні.

3.6. У подальшому наказом прокурора Чернігівської області № 265к від 19 серпня 2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координаційної діяльності прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 19 серпня 2020 року. Підстава: рішення Кадрової комісії.

3.7. Позивач, вважаючи рішення про неуспішне проходження ним атестації та наказ про звільнення протиправними, звернувся до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року, позовні вимоги у цій справі задоволено.

4.1. Визнане протиправним та скасоване рішення Сьомої кадрової комісії № 16 від 20 серпня 2020 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

4.2. Визнаний протиправним та скасований наказ прокурора Чернігівської області від 19 серпня 2020 року № 265к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури.

4.3. Поновлено ОСОБА_1 в Чернігівській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Чернігівської області з 20 серпня 2020 року.

4.4. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20 серпня 2020 року по 10 грудня 2020 року в розмірі 80 935 грн 50 коп.

5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, який підтримав суд апеляційної інстанції, що в оскаржуваному рішенні Кадрова комісія не здійснила жодного посилання щодо неналежного виконання практичного завдання прокурором. Також судом враховано, що позивачем успішно пройдено два попередні етапи атестації щодо виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та загальних здібностей й навичок.

5.1. Що стосується зазначеного у рішенні комісії недостатнього рівня знань основних положень Конституції України (254к/96-ВР) та Закону № 1697-VII (1697-18) , то судом зазначено, що вказане вже було предметом перевірки під час проходження першого етапу атестації, згідно якого прийнято рішення про його успішне проходження позивача та не підлягало додатковому дослідженню комісією.

5.2. Щодо наявності обґрунтованих сумнівів комісії щодо можливостей для вимагання неправомірних вигод, суд зазначив, що членами Кадрової комісії не надано обґрунтованих пояснень, на підставі яких документів сформовано висновок про неуспішне проходження атестації.

5.3. Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Кадрової комісії стосовно позивача є протиправним та підлягає скасуванню, так як не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності. Також відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті Кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку, що суперечить нормам чинного законодавства.

5.4. У зв`язку із встановленням протиправності рішення Кадрової комісії № 16 від 20 липня 2020 року, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу прокурора Чернігівської області від 19 липня 2020 року № 265к про звільнення позивача з посади, як похідної позовної вимоги.

5.5. Поряд із цим судами попередніх інстанцій зауважено, що станом на дату прийняття оскаржуваного наказу від 19 серпня 2020 року № 265к відсутні обставини ліквідації чи реорганізації Прокуратури Чернігівської області або скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури, з огляду на що, відсутня нормативна підстава для видання цього наказу, передбачена пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

5.6. Обираючи спосіб відновлення порушеного права, суд зазначив, що Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначених у частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, позаяк встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд приймає рішення про поновлення працівника на попередній роботі. У зв`язку із зазначеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді в Чернігівській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координаційної діяльності прокуратури Чернігівської області.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

6. Від Офісу Генерального прокурора до Верховного Суду (далі - Суд) 21 квітня 2021 надійшла касаційна скарга, де скаржник просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову у даній справі відмовити повністю.

6.1. Ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

6.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у пункті 57 постанови Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а.

6.3. В обґрунтування підстав касаційного оскарження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема пункту 15 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) та пункту 9 розділу Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221), якими визначені джерела отримання інформації про прокурора для забезпечення цілей атестації, пункту 17 щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) , як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 № 223 (далі - Порядок № 223), пункту 10 розділу Порядку № 221 про право фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування подавати інформацію про прокурора кадровій комісії, та дискрецію кадрових комісій приймати рішення без додаткового офіційного підтвердження відомостей, отриманих від фізичних осіб.

6.4. За доводами цієї касаційної скарги стверджується, що обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія жодними чинними нормативно - правовими актами не визначено та саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження матеріалів, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу і є дискреційними повноваженнями кадрових комісій.

6.5. Скаржник звертає увагу Суду на практику Великої Палати Верховного Суду, яка у своїх рішеннях неодноразово висловлювала правову позицію з приводу меж судового розсуду при наданні юридичної оцінки діям та рішенням ВККС під час вирішення цим органом питання відповідності судді (кандидата на посаду судді) визначеним у законі критеріям у ході кваліфікаційного оцінювання (зокрема, постанови від 27 березня 2018 року у справі № П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 800/328/17, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 26 червня 2018 року у справі № 800/264/17, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/354/17). Так, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді в межах участі у конкурсі на заміщення вакантної посади судді.

6.6. На переконання скаржника, саме по собі поняття "обґрунтованості" не має єдиного, чітко визначеного та універсального переліку характеристик, яким мають відповідати абсолютно всі рішення суб`єктів владних повноважень або інших суб`єктів прийняття рішень, а обґрунтованість окремого рішення, має встановлюватися в кожному конкретному випадку з урахуванням відповідного законодавства, характеру рішень, мети їх ухвалення та обставин, за яких вони приймалися.

6.7. Скаржник підкреслює, що під час співбесіди з позивачем, на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо його відповідності вимогам професійної компетентності та доброчесності.

6.8. На думку скаржника, оскаржуване рішення є законним та відповідає вимогам чинного законодавства. Кадрові комісії приймають рішення колегіально після закритого обговорення, процес якого не фіксується ані в протоколі засідання, ані в рішенні кадрової комісії, тому забезпечити повну та всебічну перевірку з боку суду врахування членами кадрової комісії всіх обставин, не виявляється можливим.

6.9. Скаржник уважає безпідставними висновки судів обох інстанцій стосовно того, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача не відповідає критерію законності та обґрунтованості, оскільки внаслідок відсутності підстав для звільнення позивача із займаної посади та органів прокуратури через настання події, з якою пов`язано можливість застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Так, чітко визначеною нормою закону юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі вказаного пункту, у даному випадку є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.

6.10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження № К/9901/14349/21 за вищевказаною касаційною скаргою.

7. 26 квітня 2021 року до Суду надійшла касаційна скарга від Чернігівської обласної прокуратури, де скаржник просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову у даній справі відмовити повністю.

7.1. Ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

7.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник, так само як і Офіс Генерального прокурора, посилається на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування такої норми у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у пункті 57 постанови Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а.

7.3. В обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) на підставі якого затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, що затверджений наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, пункту 13 щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів, пункту 15 щодо повноважень кадрових комісій при проведенні співбесід, пункту 17 щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації та відповідно щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) , як визначеної цим законом підстави для звільнення прокурорів.

7.4. Скаржник, із посиланням на постанову Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 826/26007/15, наполягає на дискреційності повноважень кадрових комісій та відсутності у суду повноважень на перевірку оцінки якостей, здібностей та характеристик прокурорів під час атестації.

7.5. Безпідставним, на думку скаржника, є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність деталізації підстав прийнятого комісією рішення стосовно позивача. Скаржник підкреслює, що завданням Кадрової комісії є не доведення факту порушення прокурором закону, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.

7.6. Доводи цієї касаційної скарги в частині обґрунтування неправильності застосування судами попередніх інстанцій пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII без зв`язку із нормами пункту 19 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) , є аналогічними, викладеним Офісом Генерального прокурора доводам у його касаційній скарзі.

7.7. Поряд із цим Чернігівська обласна прокуратура наголошує, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин норми, які не підлягають застосуванню, а саме статті 40, 235 КЗпП України, оскільки норми Закону № 113-ІХ (113-20) є спеціальними та мають застосовуватися імперативно (прокурори можуть бути переведені на посади в обласні прокуратури лише у разі успішного проходження ними атестації, передбаченої розділом ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) ). Оскільки на час вирішення справи в судовому порядку відсутнє рішення комісії про успішне проходження позивачем атестації, то поновлення позивача в обласній прокуратурі, оминаючи процедуру атестації, суперечить нормам Закону №113-ІХ (113-20) .

7.8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження № К/9901/14886/21 за вищевказаною касаційною скаргою.

8. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 29 вересня 2022 року закінчено підготовчі дії за касаційними провадженнями № К/9901/14349/21 і К/9901/14886/21 та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними у справі матеріалами.

Позиція інших учасників справи

9. Позивачем до Суду подано відзиви на касаційні скарги, у яких останній просить відмовити у їх задоволенні.

9.1. Позивач указує, що оскаржуване рішення Кадрової комісії не містить жодного посилання щодо неналежного виконання практичного завдання останнім, що додатково підтверджує його професійну компетенцію. При цьому, позивачем успішно пройдено два попередні етапи атестації щодо виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та загальних здібностей й навичок.

9.2. Що стосується зазначеного у рішенні комісії недостатнього рівня знань основних положень Конституції України (254к/96-ВР) та Закону № 1697-VII (1697-18) , то вказане вже було предметом перевірки під час проходження першого етапу атестації, згідно якого прийнято рішення про його успішне проходження ОСОБА_1 та, на думку позивача, не підлягало додатковому дослідженню комісією.

9.3. Позивач звертає увагу, що у висновку комісії про невідповідність прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності не зазначено жодних обставин, які б могли свідчити про це, не говорячи вже про їх чіткий перелік. Оскаржуване позивачем рішення про неуспішне проходження ним атестації не містить ані чітких мотивів, з яких воно прийнято, ані обставин, що вплинули на прийняття такого рішення.

9.4. На переконання позивача, посилання на дискреційні повноваження комісії при ухвалені рішення за наслідками проходження атестації може мати місце лише тоді, коли членами комісії під час проведення співбесіди не порушуються вимоги законодавства України, така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

9.5. Позивач указує, що у разі, якщо комісія прийде до висновку про неуспішне проходження прокурором атестації, вона повинна навести чіткі та обґрунтовані мотиви такого рішення і зазначити конкретні обставин, які були нею враховані при його прийнятті.

9.6. За наведеного, як зазначає позивач, оскаржуване рішення про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації, не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки у останніх були відсутні докази, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття. Данні, які були взяті кадровою комісією до уваги, є хибними та не узгоджуються в цілому з позитивною оцінкою прокурора. Негативна оцінка ділових, професійних та особистих якостей, кваліфікаційного рівня прокурора не знайшло відображення в оскаржуваному рішенні комісії, яке фактично зводиться до констатації сумніву у професійній компетенції прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку.

9.8. Також позивачем у письмових поясненнях зазначено, що 29 вересня 2021 року позивачем успішно пройдено атестацію. Керівником Чернігівської обласної прокуратури на підставі рішення комісії про успішне проходження прокурором атестації та заяви позивача видано наказ № 535к від 01 листопада 2021 року, згідно якого його переведено з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області на посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Чернігівської обласної прокуратури з 01 листопада 2021 року.

9.9. Враховуючи вищевикладене, просить в задоволенні касаційних скарг Офісу Генерального прокурора та Чернігівської обласної прокуратури відмовити, а провадження закрити.

Позиція Верховного Суду

Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

10. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

11. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

12. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

13. Касаційні провадження за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора та Черкаської обласної прокуратури відкриті з підстав, передбачених пунктом 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

14. Спірні правовідносини у цій справі склалися з приводу (не)правомірності звільнення позивача з посади прокурора у зв`язку з неуспішним проходженням атестації на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури" (113-20) (далі - Закон № 113-ІХ (113-20) ) із посиланням на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII (1697-18) ).

15. Колегія суддів, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, враховує, що після відкриття касаційних проваджень у цій справі Верховний Суд за подібних правовідносин вже сформував правовий висновок щодо застосування приписів Закону № 113-ІХ (113-20) , Порядку № 221, Порядку № 233, який викладено, зокрема, у постановах від 21 вересня 2021 року у справах № 200/5038/20-а та № 160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справах № 160/6596/20 та № 280/4314/20, від 29 вересня 2021 року у справах № 440/2682/20 та № 640/24727/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 540/1456/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 160/5745/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 640/1208/20, від 28 грудня 2021 року у справі № 640/25705/19, від 29 грудня 2021 року у справі № 420/4777/20, та багатьох інших, та який є застосовним і до обставин цієї справи.

16. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для відступу від них і надалі зауважує таке.

17. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 року № 1401-VIII (1401-19) Конституцію України (254к/96-ВР) доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

18. Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

19. Отже, Конституція України (254к/96-ВР) віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

20. Законом № 1697-VII (1697-18) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

21. 19 вересня 2019 року прийнято Закон № 113-ІХ (113-20) , яким внесено зміни до кодексів та законів України не стільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.

22. Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

23. Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

24. Посилання у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) на нормативний припис - пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом № 1697-VII (1697-18) .

25. Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

26. Таким чином, при посиланні на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII і посилання в пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.

27. Порівнюючи співвідношення правових норм Закону № 1697-VII (1697-18) і Закону № 113-ІХ (113-20) , які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.

28. Закон № 1697-VII (1697-18) та Закон № 113-ІХ (113-20) , які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон № 1697-VII (1697-18) , який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон №113-ІХ (113-20) , положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ (113-20) який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

29. Оскільки Закон № 113-ІХ (113-20) визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказом про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.

30. Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

31. Використовуючи згаданий принцип верховенства права (правовладдя), можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) , оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі має перевагу над загальним Законом № 1697-VII (1697-18) .

32. У пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону №113-ІХ (113-20) , що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку відповідно до Закону №113-ІХ (113-20) :

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання).

33. Із системного аналізу положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX (113-20) слідує, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 вказаного Закону, зокрема й неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури і цей Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.

34. Отже, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) , а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

35. Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону № 1697-VII. Пункт 9 частини першої цієї статті встановлює, що прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

36. Безпосередні умови звільнення прокурора з посади передбачені статтями 52 - 60 цього Закону, норми яких кореспондуються з нормами щодо загальних умов звільнення, що встановлені частиною першою статті 51 цього Закону.

37. Зокрема, щодо приписів пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, то їм відповідають положення статті 60 цього Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

38. Водночас дію статті 60 зупинено до 01 вересня 2021 року (абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX (113-20) ), а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми, тобто в період проходження ним атестації.

39. Частиною п`ятою статті 51 зазначеного Закону визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

40. Своєю чергою, пунктами 1, 21 розділу І Закону №113-ІХ (113-20) внесено зміни до КЗпП України (322-08) та Закону № 1697-VII (1697-18) .

41. Зокрема, статтю 32 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус".

42. Статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

43. Закон № 113-IX (113-20) набрав чинності 25 вересня 2019 року, а отже, саме з цієї дати особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої - третьої статті 49-2 КЗпП України установлюються Законом № 1697-VII (1697-18) .

44. Тому з 25 вересня 2019 року саме цей Закон, а не КЗпП України (322-08) , поширюється на ці правовідносини.

45. Позиція аналогічного змісту викладена у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 400/2094/20, від 11 липня 2022 року у справі № 420/4494/20, від 12 липня 2022 року у справі № 440/2694/20, від 14 липня 2022 року № 540/179/21, від 28 липня 2022 року у справі № 580/1902/21.

46. За такого правового врегулювання спірні правовідносини, які пов`язані з проходженням прокурором публічної служби та звільнення з підстав, що оспорюються в цьому позові, урегульовані спеціальними законодавчими актами.

47. Зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у зіставленні з пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IХ (113-20) , колегія суддів у вимірі встановлених обставин цієї справи і порушених у касаційній скарзі питань констатує, що неуспішне проходження атестації (оформлене відповідним рішенням кадрової комісії) може бути підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (постанови від 21 вересня 2021 року у справах № 200/5038/20-а та № 160/6204/20, від 29 вересня 2021 року у справах № 440/2682/20 та № 640/24727/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 540/1456/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 160/5745/20, від 13 вересня 2022 року у справі № 640/1219/20).

48. Підсумовуючи судова колегія зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що у зв`язку з відсутністю ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, відсутні і підстави для звільнення відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

49. З огляду на наведені обставини, Суд погоджується із доводами касаційних скарг Офісу Генерального прокурора та Чернігівської обласної прокуратури про те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин неправильно застосовано пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у взаємозв`язку із підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) .

50. Зважаючи на вищевикладене Суд уважає за необхідне змінити мотиви оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій в частині висновків щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у взаємозв`язку із підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) , виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

51. Поряд із цим колегія суддів уважає безпідставними доводи Офісу Генерального прокурора щодо необхідності врахування при вирішенні спірних правовідносин висновку Верховного Суду викладеного у пункті 57 постанови від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а з огляду на те, що у цій справі судом касаційної інстанції надавалася оцінка правомірності звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону 1697-VII у взаємозв`язку із пунктом 10 та підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" № 113-ІХ (неподання заяви про переведення на посаду до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію).

52. Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури через неуспішне проходження атестації, а саме на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону 1697-VII у взаємозв`язку із підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" № 113-ІХ (третій етап атестації - співбесіда). При цьому на спірні правовідносини поширюють свою дію приписи Порядку № 221 та Порядку № 233.

53. Отже, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судами фактичні обставини Верховний Суд уважає, що висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а до спірних правовідносин не підлягає застосування, оскільки правовідносини в цій справах та справі, яка розглядається, не є подібними.

54. Таким чином вищезазначена постанова Верховного Суду не може бути прикладом правозастосування, яке повинно враховуватися судом при виборі норми права, що підлягає застосуванню згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України та, відповідно, не повинна були застосовуватися судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

55. Надаючи оцінку доводам касаційних скарг щодо незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями в частині визнання необґрунтованим та немотивованим рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, в основу яких скаржники покладають посилання на дискреційність повноважень кадрових комісій щодо прийняття відповідних рішень у межах їх компетенції, колегія суддів виходить з такого.

56. У аспекті спірних правовідносин необхідно виходити з того, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.

57. З моменту ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестацій, у керівника прокуратури виникає обов`язок, звільнити прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

58. У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 540/1053/21 Верховний Суд зазначив, що досягнути мети атестування прокурорів, яку відповідач означив як підвищення ефективності діяльності прокуратури і рівня довіри до прокурорів, неможливо без зрозумілої, чіткої і передбачуваної процедури та можливості її перевірки судом, а механізм, визначений Законом № 113-ІХ (113-20) для цілей атестації чинних прокурорів, не може применшувати чи заперечувати існуючих гарантій, зокрема на судовий захист.

59. Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку вказаним доводам та висловлював правову позицію щодо застосування пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди). Зокрема, у постановах від 10 квітня 2020 року (справа № 819/330/19), від 10 січня 2020 року (справа № 2040/6763/18), від 21 жовтня 2021 року (справа № 640/154/20), від 02 листопада 2021 року (справи № № 120/3794/20-а, 640/1598/20), від 04 листопада 2021 року (справа № 640/537/20), від 02 грудня 2021 року (справа № 640/25187/19), від 16 грудня 2021 року (справа № 640/26168/19), від 22 грудня 2021 року (справа № 640/1208/20) Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу [кадрової комісії] можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення на наслідками цієї процедури відповідних рішень.

60. У постановах від 29 червня 2022 року (справа 420/10211/20), від 11 серпня 2022 року (справа № 160/8111/20), від 07 липня 2022 року (справа №560/214/20) не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд зазначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

61. За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

62. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.

63. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

64. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

65. З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень "суб`єктивізує" акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18).

66. Отже, в аспекті порушених у касаційних скаргах питань та з огляду на існуючу правозастосовну практику Верховного Суду у цій категорії спорів колегія суддів відхиляє посилання скаржників на дискреційність повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.

67. Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач успішно пройшов перші два етапи атестації та був допущений до співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

68. Порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора врегульовано розділом ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року № 221.

69. Згідно пункту 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

70. Відповідно до пункту 12 розділу ІV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

71. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу ІV Порядку № 221).

72. Відповідно до пунктів 14-16 розділу IV Порядку № 221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

73. Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку №221).

74. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

75. Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

76. З огляду на наведені правові норми рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

77. Згідно позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, яка викладена зокрема у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 560/214/20, рішення кадрової комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності, не просто повинно містити мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.

78. Отже, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критерія ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

79. Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у справі № 540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають обов`язку доводити, обґрунтовувати свої рішення. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, як вважає відповідач, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів, на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.

80. Вказане дає підстави для висновку, що рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації може бути предметом оцінки судом адміністративної юрисдикції, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку № 233.

81. Повертаючись до обставин цієї справи зауважимо, що за наслідками проведення співбесіди Кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження прокурором атестації відносно позивача.

82. Зі змісту оскаржуваного рішення Кадрової комісії у цій справі слідує, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні "обґрунтовані сумніви" щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

83. Аналізуючи приписи пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку № 221 у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 120/112/20-а Верховний Суд дійшов висновку, що встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності мають різні критерії.

84. Варто зауважити, що визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).

85. Приймаючи рішення про неуспішне проходження прокурором атестації Кадрова комісія виходила з того, що:

- під час співбесіди та виконання практичного завдання прокурор продемонстрував низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань основних положень Конституції України (254к/96-ВР) та Закону № 1697-VII (1697-18) , законодавства та правозастосовної практики у сфері кримінального права і процесу, а також відсутність професійної мотивації;

- на підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо можливостей для вимагання неправомірних вигод, що зокрема, підтверджуються матеріалами висновку службового розслідування від 08 листопада 2019 року за скаргою про вимагання прокурором неправомірної вигоди з потерпілого ОСОБА_2 у кримінальному провадженні.

86. Надаючи оцінку вмотивованості та обґрунтованості висновків комісії про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в оскаржуваному рішенні Кадрова комісія не здійснила жодного посилання щодо неналежного виконання практичного завдання прокурором. При цьому, судами зауважено, що рівень знань основних положень Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Про прокуратуру" був предметом перевірки під час проходження першого етапу атестації.

87. Верховний Суд наголошує, що сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Адже саме на Кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури.

88. Водночас у цьому випадку висновки Кадрової комісії щодо низького рівня професійної компетентності позивача, неналежного володіння ним практичними уміннями та навичками прокурора, недостатнього рівня знань основних положень Конституції України (254к/96-ВР) та законодавства не містять належного обґрунтування із посиланнями на конкретні приклади чи обставини, що слугували підставою для такого висновку.

89. До того ж як у протоколі засідання Кадрової комісії так і в оскаржуваному рішенні комісії відсутня інформація про обговорення позивачем та членами комісії результатів виконаного позивачем практичного завдання та його оцінка.

90. Згідно напрацьованого Верховним Судом підходу щодо застосування положень Порядку № 221 оцінка професійної компетентності прокурора, зокрема, включає також перевірку загальних здібностей та навичок прокурора, які, у свою чергу, встановлюються за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

91. Однак, з оскаржуваного рішення слідує, що оцінка професійної компетентності позивача було здійснено Кадровою комісією без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації.

92. Ураховуючи ненаведення Кадровою комісією у спірному рішенні будь-яких конкретних доказів неналежного рівня знань позивачем законодавства (наприклад переліку питань, які ставилася комісією під час співбесіди позивачу та на які останній не відповів або відповів неправильно, зауважень до вирішення позивачем практичного завдання та ін.), неможливо встановити на чому ґрунтується сумнів її членів щодо невідповідності прокурора вимогам професійної компетентності та зрозуміти мотиви, які були покладені в основу такого висновку.

93. В аспекті зазначеного колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що Кадровою комісією не обґрунтовано невідповідність позивача вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства.

94. Щодо висновків комісії про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності, то такі, як слідує зі змісту спірного рішення, ґрунтувалися на матеріалах висновку службового розслідування від 08 листопада 2019 року.

95. Як установлено судами попередніх інстанцій підставою для проведення службового розслідування стосовно позивача слугувала подана 28 серпня 2019 року громадянином ОСОБА_2 (потерпілий у кримінальному провадженні № 12017270190000200 від 28 травня 2017 року) скарга Генеральному прокурору України, в якій останній просив провести службове розслідування по вказаних в заяві фактах, а саме щодо необ`єктивності прокурора.

96. За результатами службового розслідування стосовно прокурора ОСОБА_1. 08 листопада 2019 року комісією складено висновок згідно якого не знайшли свого підтвердження факти вчинення прокурором дій, що містять ознаки корупційного правопорушення при здійсненні процесуального керівництва та підтриманні обвинувачення у кримінальному провадженні № 12017270190000200 від 28 травня 2017 року та дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у нечесності та непідкупності органів прокуратури, що свідчить про не підтвердження фактів, викладених у скарзі громадянина ОСОБА_2 від 28 серпня 2019 року.

97. При цьому, під час проведення співбесіди позивачем надано відповідні пояснення, а на день проведення засідання у Кадрової комісії були всі необхідні підтверджуючі документи щодо вищевказаних обставин.

98. Водночас, як слушно зауважили суди попередніх інстанцій, ані рішення комісії, ані протокол її засідання не містять мотивів неврахування наданих документів та пояснень прокурора.

99. Своєю чергою посилання на певні обставини, які у членів Кадрової комісії викликають сумнів, потребує як належного підтвердження, так і пояснень у чому він полягає. Припущення чи домисли, які можуть виникати на основі інформації щодо особи прокурора, не можна вважати аргументом, який пояснює "обґрунтований сумнів" членів Кадрової комісії.

100. Натомість, у спірному рішенні Кадрової комісії викладено виключно суб`єктивні судження членів комісії, їх припущення щодо можливості отримання прокурором неправомірної вигоди, які не відповідають фактичним обставинам, встановленим у висновку службового розслідування від 08 листопада 2019 року та не ґрунтуються на належних доказах зворотного.

101. Щодо невідповідності позивача вимогам доброчесності, то рішення Кадрової комісії не містить жодних конкретних обставин та фактів, як слугували підставою для висновку комісії про невідповідність прокурора вказаному критерію та на яких ґрунтуються "обґрунтовані сумніви" членів комісії.

102. Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що спірне рішення Кадрової комісії не містить мотивів, з яких комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, та в основу якого покладено наявність начебто обґрунтованих, проте не підтверджених належними та допустимими доказами, сумнівів членів комісії щодо його професійної етики та доброчесності. Фактично, такі висновки є припущеннями, що не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила Кадрова комісія під час ухвалення такого рішення, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття.

103. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що оскаржуване рішення Кадрової комісії стосовно позивача у цьому випадку не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності.

104. Ураховуючи зміст спірного рішення Кадрової комісії, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутність в оскаржуваному рішенні мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідача будь-яких доказів, які б свідчили про невідповідність позивача законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування.

105. Оскільки спірний наказ звільнення позивача з посади є похідним від рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації, то, відповідно, він також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

106. Стосовно посилань Офісу Генерального прокурора та Чернігівської обласної прокуратури на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 800/328/17, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 26 червня 2018 року у справі № 800/264/17, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/354/17 та у постанові Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 9901/725/18, колегія суддів зазначає, що у цих справах спірні правовідносини не урегульовані приписами Закону № 113-ІХ (113-20) . Тобто спірні правовідносини у вказаних справах та у справі № 620/3619/20 мають різне нормативно-правове регулювання, у зв`язку з чим відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

107. Щодо способу поновлення порушеного права позивача в частині позовних вимог про поновлення на роботі колегія суддів виходить з такого.

108. Верховний Суд наголошує, що звільнення прокурорів врегульовано спеціальним законодавством, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість його застосування прямо передбачено у спеціальному законі.

109. Оскільки Законом № 113-ІХ (113-20) не врегульовано питання щодо поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, тому застосуванню підлягають норми трудового законодавства.

110. Враховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

111. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

112. Таким чином доводи касаційної скарги Чернігівської обласної прокуратури, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення частини першої статті 235 КЗпП є безпідставними.

113. У контексті наведеного, колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про те, що поновлення позивача на посаді призведе до порушення положень Закону № 113-ІХ (113-20) , яким закріплена можливість переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора виключно у разі успішного проходження атестації, оскільки у межах спірних правовідносин має місце рішення про поновлення позивача на попередній роботі, тобто на посаді в органі, яким було здійснено незаконне звільнення.

114. Аргументи касаційної скарги Чернігівської обласної прокуратури, серед іншого, стосуються незгоди із поновленням ОСОБА_1 на посаді прокурора у Чернігівській обласній прокуратурі.

115. Колегія суддів ураховує, що Законом № 113-ІХ (113-20) визначено безальтернативну умову переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займали посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах на посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, а саме лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом і відсутність рішення про успішне або неуспішне проходження атестації не надає суду повноважень замість комісії визнати позивача таким, що успішно пройшов атестацію, як і не дозволяє суду дійти висновку про завершення цієї процедури для позивача.

116. У контексті наведеного, колегія суддів звертає увагу на положення пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, яким визначено, що у разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі".

117. Тобто реалізація судового рішення про поновлення працівника на попередній роботі фактично здійснюється шляхом повернення трудових відносин у попередній стан, який існував до внесення у трудову книжку запису про звільнення.

118. Відтак, суди дійшли помилкового висновку про те, що позивач підлягає поновленню саме в Чернігівській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Чернігівської області.

119. Отже, за наведеного правового регулювання та обставин справи колегія суддів у цій справі приходить до висновку, що, оскільки процедура проходження атестації позивачем не завершена, його звільнено саме з посади прокурора Прокуратури Чернігівської області, то поновлений останній має бути в Прокуратурі Чернігівської області на посаді, яку позивач обіймав до звільнення.

120. Вказані висновки узгоджуються із численною правозастосовною практикою суду касаційної інстанції у справах цієї категорії, які неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 640/26041/19, від 15 лютого 2022 року у справі № 120/4824/20-а, від 12 травня 2022 року у справах № 140/13530/20 та № 640/26174/19.

121. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача, то ураховуючи, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі Прокуратура Чернігівської області перейменована в Чернігівську обласну прокуратуру, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення середнього заробітку Чернігівської обласної прокуратури.

122. Доводів щодо незгоди з висновками судів попередніх інстанцій у частині визначення дати, з якої позивач має бути поновлений на попередній посаді, визначення періоду вимушеного прогулу та розміру середнього заробітку касаційні скарги не містять, а тому Верховний Суд не перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у цій частині.

123. Реагуючи на доводи позивача у відзиві на касаційну скаргу, відповідно до яких останній просить при розгляді касаційних скарг у цій справі врахувати ту обставину, що у результаті успішного проходження ним атестації наказом № 535к від 01 листопада 2021 року останнього переведено на посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Чернігівської обласної прокуратури з 01 листопада 2021 року, колегія суддів зазначає таке.

124. Предметом судового контролю у цьому випадку є правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права з урахуванням лише тих обставин, які існували на момент прийняття судових рішень у справі та оцінка яких була надана судами при вирішенні позовних вимог.

125. Своєю чергою, частиною другою статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

126. Відтак нові обставини, які виникли 01 листопада 2021 року та про врахування яких просить позивач на час ухвалення судових рішень у цій справі не існувало, а отже вони не можуть вплинути на оцінку законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень у цій справі, позаяк не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій.

127. Суд зауважує, що в контексті обставин цієї справи та підстав касаційного провадження, ним надано відповідь на всі доводи касаційних скарг, які можуть вплинути на правильне вирішення справи.

128. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

129. Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

130. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішення Сьомої кадрової комісії № 16 від 20 липня 2020 року, наказу Прокурора Чернігівської області від 19 серпня 2020 року № 265к про звільнення позивача.

131. Водночас уважає необхідним змінити вказані судові рішення в частині мотивів щодо правомірності зазначення у оскаржуваному наказі про звільнення позивача підстави такого звільнення - пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, виклавши їх в редакції цієї постанови.

132. Відповідно до частин першої та четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

133. За встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 620/3619/20 в частині поновлення ОСОБА_1 в Чернігівській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Чернігівської області та ухвалення в цій частині нового рішення.

134. В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

135. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 262, 341, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 620/3619/20 скасувати в частині поновлення ОСОБА_1 в Чернігівській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Чернігівської області, ухваливши у цій частині нову постанову, якою поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Чернігівської області.

3. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 620/3619/20 змінити в частині застосування судами пункту 9 частини першої статті 51 Закону 1697-VII у взаємозв`язку із підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" № 113-ІХ, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.