813/125/16 Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, згідно з якими платнику податків збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, а також зменшено суму від'ємного значення податку на прибуток підприємств - 04.10.2022 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2016 (суддя Сасевич О. М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 (головуючий суддя Костів М. В., судді: Бруновська Н. В., Шавель Р. М.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж ``ЛьвівОРГРЕС`` до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС України у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство по пуску, налагодженню, удосконаленню технології та експлуатації електростанцій і мереж ``ЛьвівОРГРЕС`` (далі - позивач, ПАТ``ЛьвівОРГРЕС``, товариство) звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати прийняті Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ) податкові повідомлення-рішення від 25.11.2015 №0005872202, №0005882202, №0005892202, згідно з якими товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 830' 807,00 грн (в тому числі, основний платіж - 553' 871,00 грн та штрафні (фінансові) санкції - 276' 936,00 грн), податок на додану вартість (ПДВ) на 579' 905,00 грн (в тому числі, основний платіж - 386' 603,00 грн та штрафні (фінансові) санкції - 193' 302,00 грн) та зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 518' 896,00 грн (т.І, а.с. 4-14).

Обґрунтовуючи позов товариство послалося на те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акта перевірки, які не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017, адміністративний позов ПАТ``ЛьвівОРГРЕС`` задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 25.11.2015 №0005872202,. №0005882202, №0005892202.

Суд першої інстанції висновував про дійсність, реальність господарських операцій позивача та правомірність формування ним своїх даних податкового обліку у період, охоплений перевіркою. Суд виходив з того, що витрати на відрядження працівників, залучених товариством для надання послуг та виконання робіт на об`єктах атомних та теплових електростанцій на території Республіки Білорусь, підтверджені належно оформленими документами (посвідченнями про відрядження, проїзними квитками) та були понесені у межах його господарської діяльності. Зі змісту таких документів можна встановити особу (працівника) відрядженого платником податків, мету відрядження, поставлені йому завдання, період відрядження. Факт поставки обладнання на підставі договору, укладеного між ПАТ``ЛьвівОРГРЕС`` і ТзОВ ``АББ ЛТД``, обґрунтовано судом посиланням на зв`язок понесених витрат товариства з придбання цього обладнання із його господарською діяльністю, обставини і технологічні умови встановлення (монтажу) обладнання на об`єкті ДП``Національна енергетична компанія ``Укренерго`` на підставі договору підряду. З приводу ненадання платником податків під час перевірки контролюючому органу оригіналів документів, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності за наслідками господарських операцій з придбання послуг у ПНВП``Галицька комп`ютерна компанія``, ПАТ``ТЕХЕНЕРГО``, ТзОВ``Південна енергетична компанія``, суд, крім іншого, спираючись на зафіксовані в акті перевірки обставини та документи щодо оцінки названих операцій, копії яких також були долучені до матеріалів справи, визнав такі доводи контролюючого органу безпідставними.

Галицька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області (процесуальний правонаступник відповідача, далі - ОДПІ) подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.05.2017 відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОДПІ.

Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів'', яким Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ''Перехідні положення'' КАС України (2747-15) в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 №460-ІХ (460-20) , відповідно до пункту 2 розділу II цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Оцінюючи наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій справі, Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки позапланової виїзної перевірки ПАТ``ЛьвівОРГРЕС`` з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.04.2015, за результатами якої ДПІ склала акт від 12.11.2015№2071/13-04-22-02/00128504. Згідно з висновками акта перевірки товариство порушило норми пунктів 44.1, 44.3, 44.5, 44.6 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ), в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком з прибутку за 2014 рік на суму 518' 896 грн та занижено податок на прибуток за 2014 рік - І квартал 2015 року на загальну суму 553' 871,00 грн та ПДВ за березень, квітень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2014 року, березень 2015 року на суму 386' 603,00 грн (далі - акт перевірки, т.І, а.с.15-92).

Таке порушення полягало у формуванні ПАТ``ЛьвівОРГРЕС`` витрат та податкового кредиту за наслідками операцій із придбання обладнання (реле) та підрядних робіт (технічні послуги) на підставі договорів із ТзОВ ``АББ ЛТД``, ПНВП``Галицька комп`ютерна компанія``, ПАТ``ТЕХЕНЕРГО``, ТзОВ``Південна енергетична компанія`` та формування витрат на відрядження працівників, зайнятих у роботах з обслуговування атомних та теплових електростанцій за межами території України.

Так, у ході перевірки встановлено, що до складу прямих матеріальних витрат, що утворюють собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 2014 рік, позивачем віднесені витрати на відрядження його працівників до Республіки Білорусь для надання послуг з інженерного обслуговування атомних та теплових електростанцій, виконання робіт із пуску, налагодження, вдосконалення технологій та експлуатації електростанцій та мереж (1' 277' 889,48 грн). Однак, як встановлено в ході перевірки, такі витрати не знайшли свого відображення у відповідних актах виконаних робіт на реалізацію послуг замовникам, тому відповідно до норми пункту 138.4 статті 138 ПК України вони не можуть визнаватися витратами відповідного періоду, позаяк не включалися до складу собівартості реалізованих позивачем послуг у такому періоді.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо включаються до складу загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (абз.``а`` підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 ПК України).

Також витрати на службові відрядження включаються до складу інших витрат (адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством - підпункт 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України; витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг - підпункт 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України).

Отже, відповідно до приписів статті 138 ПК України витрати на відрядження можуть визнаватися витратами, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, як витрати операційної діяльності (коли вони формують собівартість товарів, робіт чи послуг), або витратами в складі інших витрат.

Види витрат на відрядження, передбачені підпунктом 140.1.7 цієї статті ПК України (2755-17) .

Згідно з нормами підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 ПК України при визначенні об`єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в`їзд (віз), обов`язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов`язані з правилами в`їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв`язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо (абз. 2 підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 ПК України).

Згідно зі статтею 140 ПК України витрати на відрядження мають характер витрат подвійного призначення, тобто витрат, які враховуються для розрахунку податкового прибутку тільки в якійсь частині, оскільки за своїм економічним змістом можуть бути як пов`язані, так і не пов`язані з господарською діяльністю підприємства. Тому платник податків повинен документально довести, по-перше, належність таких витрат до власної господарської діяльності, по-друге, їх відповідність вимогам норм зазначеної статті.

У ході розгляду справи суди встановили, що товариство, основним видом діяльності якого є ``Діяльність у сфері архітектури`` (71.11), ``Технічні випробування та дослідження`` (71.20), ``Комп`ютерне програмування`` (62.01), здійснювало господарську діяльність в тому числі за межами України, зокрема на території Республіки Білорусь. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ПАТ``ЛьвівОРГРЕС`` має відокремлений підрозділ - представництво у Республіці Білорусь, яке провадило діяльність на території Республіки Білорусь, що підтверджено дозволом Міністерства закордонних справ Республіки Білорусь від 19.12.2013 №6858 та дозволами від 22.12.2004 №3064, від 28.11.2007 №3938, від 23.11.2010 №5242. До матеріалів справи також долучені належно оформлені документи на підтвердження відряджень працівників позивача у Республіку Білорусь, зокрема: посвідчення про відрядження, проїзні квитки, які оформлялися в ході таких відряджень. Зі змісту вказаних документів можна встановити особу (працівника) відрядженого платником податків, мету відрядження, період відрядження, поставлені йому завдання.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що зазначені вище обставини в достатній мірі підтверджують зв`язок таких відряджень працівників товариства з його господарською діяльністю та правомірність формування витрат на суму 1' 277' 889,48 грн, а сформовані контролюючим органом в цій частині податкові зобов`язання є необґрунтованими.

Суди попередніх інстанцій також правильно визнали безпідставним висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства за наслідками господарських операцій із ПНВП``Галицька комп`ютерна компанія``, ПАТ``ТЕХЕНЕРГО``, ТзОВ``Південна енергетична компанія`` та ТзОВ ``АББ ЛТД``.

Як встановили суди, за висновком контролюючого органу в акті перевірки позивач не підтвердив факт придбання товару та послуг у вказаних контрагентів, тому не має права на податковий кредит на суму 386' 603,00 грн та витрат, що формують собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг за 2014 рік, у сумі 2' 318' 069,00 грн.

Своєю чергою такий висновок контролюючого органу мотивовано відсутністю первинних документів, що стосуються взаємовідносин із ПНВП``Галицька комп`ютерна компанія``, ПАТ``ТЕХЕНЕРГО``, ТзОВ``Південна енергетична компанія``, оскільки товариство на запит контролюючого органу (лист від 28.10.2015 №13977/13-04-22-02) не надало оригінали таких документів. Водночас до перевірки були надані копії документів стосовно цих господарських операцій, які відповідали вимогам первинних документів та містили відомості про діяльність платника із названими контрагентами. І у відповідь на запит контролюючого органу надати оригінали первинних документів, пов`язані з предметом податкової перевірки, головний бухгалтер товариства ОСОБА_1 повідомив про проведення активної роботи щодо пошуку запитуваних документів у зв`язку з їх відсутністю в приміщенні бухгалтерії з невідомих причин.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Визначення терміну ``первинний документ`` знайшло своє відображення, зокрема, у Законі України ``Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні`` від 16.07.1999 №996-XIV, відповідно до статті першої якого - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наведені норми свідчать про те, що первинні документи, створені у письмовій або електронній формі, для цілей оподаткування повинні містити відомості про факти господарської діяльності, які впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів платника податків.

Обов`язку платника податку вести фінансову звітність з дотриманням вимог законодавства, передбаченого нормою статті 36 ПК України, кореспондує право контролюючого органу в межах покладених на нього функцій запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів (підпункт 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 ПК України).

При цьому відповідно до вимог пункту 85.2 статті 85 ПК України після початку перевірки платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Відповідно до пунктів 85.4, 85.6 статті 85 ПК України при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що обов`язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України прирівнюється до їх відсутності.

Позиція Верховного Суду у питанні застосування норми пункту 44.6 статті 44 ПК України є усталеною і послідовною.

При цьому Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що ненадання платниками податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копії є самостійним правопорушенням, не пов`язаним із наявністю фактів незабезпечення зберігання документів (зокрема, але не виключно, постанови Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №815/2119/17, від 31.01.2020 у справі №826/15328/18, від 18.03.2020 у справі №804/708/16, від 09.10.2019 у справі №808/9397/13-а, від 20.03.2020 у справі №2а-9423/12/2670).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.08.2019 у справі №823/1358/13-а зауважив, що неможливість платника в силу об`єктивних обставин надати певні документи контролюючому органу безпосередньо до перевірки не свідчить про невиконання ним обов`язку, встановленого підпунктами 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 ПК України (Обов`язки платника податків), а також обумовлює здійснення відповідачем певних дій з метою отримання таких документів.

Також у постановах від 24.02.2020 у справі №440/4443/18, від 27.04.2022 у справі №420/13197/20 Верховний Суд виходив з того, що, суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на передбачену ПК України (2755-17) мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі, якщо рішення контролюючого органу мотивоване саме ненаданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.

У постанові від 08.11.2021 у справі №640/21601/19 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого в частині ненадання документів під час здійснення податкового контролю склад вказаного правопорушення полягає саме в поведінці платника податків, направленої на ухилення ним від виконання обов`язку з надання контролюючим органам оригіналів чи копій документів на їх законну вимогу, тим самим створюючи перешкоди для здійснення податкового контролю. У той же час у разі відсутності підстав для висновку про створення перешкод у його здійсненні, в тому числі шляхом ухилення від надання документів чи їх копій, зокрема через поважні та об`єктивні причини, поведінку платника податків не можна кваліфікувати як таку, що утворює склад правопорушення, передбаченого пунктом 121.1 статті 121 ПК України. Не підпадає під таку кваліфікацію поведінка платника податків і у разі, якщо під час перевірки ним надані усі наявні у нього документи, але вони визнані контролюючим органом такими, що не в повній мірі підтверджують правильність даних податкового обліку. У такому випадку контролюючий орган має підстави для констатації помилок у податковому обліку із встановленням відповідного складу податкового порушення та застосуванням відповідних наслідків у вигляді визначення грошових зобов`язань за наявності для цього підстав.

Як підсумок наведеного, як в ході здійснюваних контролюючим органом перевірок, так і в суді у спорах щодо достовірності первинних документів, на підставі яких проводився облік господарської діяльності, платник податків має демонструвати доброчесну поведінку дотримання вимог податкового законодавства.

У цій справі платником податків до перевірки були надані копії всіх документів, пов`язані з предметом податкової перевірки щодо взаємовідносин із ПНВП``Галицька комп`ютерна компанія``, ПАТ``ТЕХЕНЕРГО``, ТзОВ``Південна енергетична компанія``, які також були долучені до матеріалів справи. Зауважень щодо неналежного засвідчення копій документів або наявності недоліків в їх оформленні як первинних документів акт перевірки не містить. Натомість на підставі цих документів в акті перевірки були описані господарські правовідносини між позивачем та названими контрагентами. Інші доводи, що спростовують обґрунтованість визначення позивачем податкового кредиту та формування витрат акт перевірки не містить.

За таких обставин, сформовані відповідачем в цій частині податкові зобов`язання є необґрунтованими і правомірно визнані судами попередніх інстанцій такими, що підлягають скасуванню.

Стосовно операцій позивача з придбання обладнання у ТзОВ "АББ ЛТД" та відповідних податкових наслідків за цими операціями, суть претензій контролюючого органу до відображення цих операцій у податковому обліку товариства зводилася до того, що реалізація ним обладнання шляхом монтажу при виконанні робіт замовнику (ДП ``Національна енергетична компанія ``Укренерго``) була здійснена раніше дати отримання такого обладнання від постачальника (ТзОВ ``АББ ЛТД``).

Для цілей оподаткування понесені платником податку витрати передбачають обов`язкову ознаку - зв`язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податків.

За визначенням, яке міститься у пункті 14.1.36 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

У межах цього обов`язку платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 ПК України).

Своєю чергою для підтвердження даних, визначених платником податків у податковій звітності, чинне законодавство зобов`язує такого платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статі 44 ПК України (2755-17) , платникам податків забороняється .

Порядок формування платником податків витрат та податкового кредиту у 2014 році був врегульований нормами статей 138, 139, 198 ПК України (у редакції, чинній станом на 2014 рік).

За змістом наведених норм у податковому обліку витрати, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та суми ПДВ, включені до податкового кредиту, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та витрати, пов`язані із цією операцією. Сума ПДВ для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг).

Суди встановили, що 24.03.2014 між ПАТ``ЛьвівОРГРЕС`` та ТзОВ ``АББ ЛТД`` було укладено договір поставки №101. За умовами цього договору ТзОВ ``АББ ЛТД`` зобов`язалося поставити позивачеві електротехнічне обладнання, а саме - 1МРК002800-АВ РЕЛЕ ВЕВ670*1.1-В31Х02-С13-В1А2-ЕЕ-КВ-В-А2А2-ЕАЕЕЕАА-Х-СО (5000180020) у кількості 3 одиниці. Замовлене позивачем за цим договором обладнання (реле) у подальшому було змонтоване на об`єкті ДП ``Національна енергетична компанія ``Укренерго`` в ході виконання робіт за договором підряду №03-4/0241-14.

За змістом видаткової накладної від 10.06.2014 №ВН-3803002415, складеної ПАТ``ЛьвівОРГРЕС`` і ТзОВ ``АББ ЛТД``, документальне оформлення факту поставки замовленого обладнання відбулося 10.06.2014, тобто вже після монтажу обладнання на об`єкті й передачі його 19.05.2014 ДП``Національна енергетична компанія ``Укренерго``.

Зазначена непослідовність документального оформлення операцій з одним і тим же обладнанням пояснюється позивачем тією обставиною, що придбане обладнання, що було змонтовано на об`єкті ДП ``Національна енергетична компанія ``Укренерго``, є технологічно складним та його технологічна функціональність і відповідність могла бути перевірена лише після здійснення монтажу. У зв`язку з чим, прийом такого обладнання позивачем і відсутність до нього рекламацій було оформлено вже після проведення відповідних монтажних робіт та перевірок обладнання на ПС 220 кВ ``Розділ``.

Оскільки чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень чи заборон щодо таких дій і відповідач не посилався на такі нормативні приписи, і акт перевірки не містить обставин й винятки, з якими ПК України (2755-17) пов`язує відсутність у платника податків права на податкову вигоду (використання обладнання в операціях, що не є об`єктом оподаткування, використання обладнання в операціях, що не є господарською діяльністю позивача тощо), суди попередніх інстанцій спираючись на норми статей 138, 139, 198 ПК України обґрунтовано вважали можливим здійснення таких операцій та їх документального оформлення.

Отже, ухвалені у справі судові рішення відповідають приписам статті 159 КАС України в редакції закону, чинного на час розгляду справи (стаття 242 КАС України у чинній редакції) щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Доводи ДПІ у касаційній скарзі, обґрунтовані посиланням на обставини, встановлені актом перевірки, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин та їх юридичної оцінки.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.