ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року

м. Київ

справа №640/23567/20

адміністративне провадження №К/9901/24756/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Мацедонської В.Е.,

Кашпур О.В.,

при секретарі - Мовчан А.В.,

за участю:

представника відповідача - Брінцова А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Вищого антикорупційного суду

на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 березня 2021 року (головуючий суддя - В.В. Амельохін)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року (головуючий суддя - О.В. Епель, судді: О.В. Карпушова, М.І. Кобаль М.І.)

у справі №640/23567/20

за позовом ОСОБА_1

до Вищого антикорупційного суду

про зобов`язання вчинити дії,-

у с т а н о в и в:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась з адміністративним позовом до Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС, відповідач), в якому просила:

- зобов`язати ВАКС провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII (1402-19) ) та виплатити недоотриману частину (за вирахуванням податків та зборів).

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 березня 2021 року, з урахуванням виходу за межі позовних вимог, адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ВАКС на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) у розмірі 307 612,01 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 березня 2021 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що починаючи з 18.04.2020 обмеження ВАКС виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" 14.11.2019 № 294-IX ( далі - Закон № 294-IX (294-20) ), з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX (далі - Закон № 553-IX (553-20) ), було неправомірним, а належним способом захисту прав позивачки є стягнення з ВАКС на її користь суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) у розмірі 307 612,01 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВІВ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

12 липня 2019 року на адресу суду касаційної інстанції від ВАКС надійшла касаційна скарга, в якій скаржник, посилаючись на неправомірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року, та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій необґрунтовано вийшли за межі позовних вимог, не врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.09.2019 у справі № 819/1420/15 та від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-щодо застосування ч.2,3 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства ( далі - КАС України (2747-15) ), чим порушили норми процесуального права, що є однією з підстав для їх скасування. Крім того, виходячи за межі позовних вимог суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції не обґрунтували необхідності такого виходу та не вказали чому обраний позивачкою спосіб захисту, а також заявлені нею позовні вимоги, у разі їх задоволення, не могли забезпечити ефективний захист її прав. Вказав, що станом на час подання касаційної скарги відсутні висновки Верховного Суду щодо правовідносин, які стосуються здійснення нарахування та виплати суддівської винагороди вищим спеціалізованим судом, а застосування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20 є неможливим, як такої, що стосується інших правовідносин, оскільки у справі, що розглядається, на відміну від відповідача у справі №340/1916/20, ВАКС як постійно діючий вищий спеціалізований суд, здійснював функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності. Зауважив, що обмеженнями щодо виплати суддівської винагороди, визначеними Законом №294-IX (294-20) (з урахуванням змін, внесених Законом №553-IX (553-20) ) покладено на ВАКС, як головного розпорядника бюджетних коштів, безальтернативний обов`язок виконувати зазначену норму бюджетного законодавства та заборонено здійснювати виплату повної нарахованої суми суддівської винагороди, що свідчить про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для ухилення від виконання вказаних вимог, а відтак і для виплати позивачу суддівської винагороди у повному обсязі. Вказав, що спірні правовідносини виникли до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) щодо неконституційності відповідних законодавчих норм і лише з вказаної дати такі норми втратили чинність, а тому враховуючи, що Рішення Конституційного Суду України не мають ретроспективної дії до спірних правовідносин підлягали застосуванню ті положення Закону, які були чинними на момент їх виникнення. Посилався на аналогічну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.05.2019 у справі №820/2640/17 та у постанові від 18.07.2019 у справі №816/105/18, з цього питання. Вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо визначення суб`єктів фінансового забезпечення у цій справи, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 340/1916/20. Також в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції необґрунтовано вказав, що Шостим апеляційним адміністративним судом допущено протиправні дії щодо обмеження нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, що свідчить те, що для написання рішення, що оскаржується, суд першої інстанції фактично використав як шаблон проєкт рішення в іншій справі, правовідносини в якій не є подібними до тих, що склалися справ, що розглядається. Зауважив, що є передчасними висновок суду апеляційної інстанції про те, що невірне визначення найменування розпорядника бюджетних коштів у цій справі, не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки суд першої інстанції не врахував, що ВАКС є саме головним розпорядником бюджетних коштів, на відміну від Шостого апеляційного адміністративного суду, який уповноважений на отримання бюджетних асигнувань. Вказав, що посилання судів першої та апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) Рішенням від 11 березня 2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19, є необґрунтованими, оскільки вказані Рішення стосуються інших обставин справи. Просив розгляд справи проводити за його участі.

28 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі №640/23567/20.

02 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду клопотання ВАКС задоволено. Зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 березня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року.

15 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11.04.2019 указом Президента України "Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду" ОСОБА_1 призначено на посаду судді ВАКС.

У період з 18.04.2020 по 27.08.2020 ОСОБА_1 суддівська винагорода була виплачена з обмеженнями, недотримана сума якої за вказаний період становить 307 612,01 грн., що підтверджується довідкою ВАКС від 29.10.2020 № 431.

Вважаючи дії відповідача щодо виплати в період із 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди не в повному обсязі відповідно до ст. 135 Закону №1402-VIII, а із застосуванням обмежень її розміру, протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (1402-19) (далі - Закон №1402-VIII (1402-19) ).

За приписами ч.ч. 1- 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 135 цього Закону базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частинами 5, 8 ст. 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

18.04.2020 набрав чинності Закон № 553-IX (553-20) , яким доповнено Закон № 294-IX (294-20) ст. 29 такого змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

Відповідно до ст. 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;

Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Статтею 31 Закону № 1402-VIII визначено, що у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди як суди першої та апеляційної інстанції з розгляду окремих категорій справ. Вищими спеціалізованими судами є: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд.

Частиною 1 ст. 14 Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" від 07.06.2018 № 2447-VIII ( далі - Закон № 2447-VIII (2447-19) ) визначено, що Вищий антикорупційний суд є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення його діяльності.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст. 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Положення про Державну судову адміністрацію України та типове положення про її територіальне управління затверджуються Вищою радою правосуддя після консультацій з Радою суддів України.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19 затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України, за приписами пп.2 п. 6 якого 6. ДСА України відповідно до визначених завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

У Рішенні № 3-рп/2011 від 05 квітня 2011 року Конституційний Суд України визначив, що професійні судді виконують конституційну функцію - здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус. Правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов`язків (рішення у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) окремих положень частини четвертої статті 26, частини третьої статті 31, частини другої статті 39 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа про стаж для зайняття посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України)).

Також Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій в період з 18.04.2020 по 28.08.2020 ОСОБА_1 відповідачем нараховувалася суддівська винагорода у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону № 294-IX, з урахуванням змін, внесених Законом № 553-IX (553-20) , а розмір невиплаченої суми за вказаний період склав 307 612,01 грн.

За наслідком системного аналізу положень ст. 130 Конституції України та ч.1 ст. 135 Закону №1402-VIII, Суд зазначає, що єдиним нормативно-правовим актом, який визначає розмір суддівської винагороди є Закон №1402-VIII (1402-19) , який є законом про судоустрій в значенні ч.2 ст. 130 Конституції України та є спеціальним законом для правовідносин у сфері організації судової влади.

З огляду на викладене та враховуючи те, що зміни до Закону № 1402-VIII (1402-19) в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по серпень 2020 року не вносилися, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що у ВАКС були відсутні правові підстави для обмеження виплати (десятьма прожитковими мінімумами) такої винагороди ОСОБА_1 за вказаний період на підставі ст. 29 Закону № 294-IX, з урахуванням змін, внесених Законом №553-IX (553-20) , а відтак невиплата їй вказаної винагороди за спірний період у розмірі 307 612,01 грн є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.07.2022 у справі №160/12333/20.

Доводи скаржника про те, що у нього були відсутні правові підстави для виплати позивачці суддівської винагороди у повному обсязі, з огляду на обмеження, встановлені Законом №294-IX (294-20) (з урахуванням змін, внесених Законом №553-IX (553-20) ), Суд відхиляє та зазначає, що Закон № 553-ІХ (553-20) не може встановлювати розмір винагороди судді, оскільки ним зміни до Закону № 1402-VIII (1402-19) стосовно розміру суддівської винагороди не вносилися, який, між тим, є єдиним нормативно-правовим актом, що визначає розмір суддівської винагороди, про що зазначено вище.

Верховний Суд вказує, що враховуючи те, що відповідно до ст. 8 Конституція України має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди є беззаперечним способом подолання будь-яких колізій у правовому регулюванні правовідносин щодо її нарахування та виплати на користь спеціального закону про судоустрій, яким є Закон № 1402-VIII (1402-19) , норми якого жодних обмежень щодо виплати суддівської винагороди у спірний період не містять.

Крім того, норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії, які мають бути застосовані судом при вирішенні спору, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30.06.2022 у справі № 640/27145/20, у постанові від 07.07.2022 у справі № 640/11210/20.

Посилання ВАКС на те, що виплата суддівської винагороди з відповідними обмеженнями у спірний період є правомірною, оскільки норми Закону № 553-ІХ (553-20) на час виникнення спірних правовідносин були чинними та втратили чинність лише 28.08.2020 на підставі Рішення Конституційного Суду від 28.08.2020 № 10-р/2020 (v010p710-20) у справі № 1-14/2020 (230/20), положення якого не мають ретроспективної дії, Суд відхиляє та зазначає, що питання ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України у цій справі не розглядається, оскільки набрання чинності Законом № 553-ІХ (553-20) та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм неконституційними, не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.

Щодо посилань скаржника на помилковість застосування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, як такої, що стосується інших правовідносин, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі ст. 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ (553-20) ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди), а тому враховуючи підстави виникнення та суть порушеного права у спірних правовідносинах та тих, що склалися у межах справи №340/1916/20, відмінність у суб`єктному складі в межах даних справ не змінює правильності висновків щодо протиправності застосування обмежень виплати суддівської винагороди у спірний період на підставі ст. 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ (553-20) та не впливає на можливість їх застосування до спірних правовідносин.

Доводи скаржника щодо помилковості висновків суду першої інстанції щодо визначення суб`єктів фінансового забезпечення ВАКС та передчасності висновків суду апеляційної інстанції про те, що невірне визначення найменування розпорядника бюджетних коштів у цій справі не призвело до неправильного вирішення спору, Суд визнає такими, що не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо стягнення з ВАКС суми недоотриманої суддівської винагороди за спірний період у розмірі 307 612,01 грн, який відповідно до чинного законодавства є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності ВАКС.

Щодо обраного судами попередніх інстанцій способу захисту прав позивача Верховний Суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту прав позивача суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наявності підстав для виходу за межі позовних вимог та необхідності стягнення з ВАКС на користь ОСОБА_1 суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) у розмірі 307 612,01 грн.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що згідно з ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Метою адміністративного судочинства у силу приписів ч.1 ст. 2 КАС України є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці.

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.

Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.

Суд зазначає, що "ефективний засіб правового захисту" повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.

Так, частиною 1 ст. 25 БК України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 року №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (845-2011-п) затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Відповідно до пп. 2 п. 35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Відповідно до п. 25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Суд зауважує, що враховуючи приписи ч.1 ст. 3 Закону № 4901-VI списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.

Відповідно до п.1-1 ч.3 ст.148 Закону №1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює вищий спеціалізований суд щодо фінансового забезпечення його діяльності;

Положеннями ст. 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX ( далі - Закон №294-IX (294-20) ) затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2020 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, розподіл видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя згідно з додатками № 3, № 4 і № 7 до цього Закону.

Так, у додатку № 4 до Закону №294-IX (294-20) визначено видатки на забезпечення діяльності ВАКС за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0850000 "Вищий антикорупційний суд", 0851000 "Апарат Вищого антикорупційного суду", 0851010 "Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом", 0851020 "Здійснення правосуддя Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду".

З огляду на наведені вище правові норми, а також враховуючи протиправність дій ВАКС щодо невиплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) у розмірі 307 612,01 грн, який підтверджено наявною у матеріалах справи довідкою ВАКС від 29.10.2020 № 431 колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що належним способом захисту прав позивачки є саме стягнення з ВАКС на її користь суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) у розмірі 307 612,01 грн.

Доводи касатора про те, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій необґрунтовано вийшли за межі позовних, колегія суддів Верховного Суду відхиляє та зазначає, що належним способом захисту права особи є такий спосіб, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень та сприяє вичерпному поновленню порушеного права особи, а тому у спірних правовідносинах, з урахуванням наведених вище обставин, таким способом захисту прав позивачки є саме стягнення з ВАКС на її користь суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) у розмірі 307 612,01 грн.

Разом з тим, з урахуванням приписів ст. 5 КАС України, Суд зазначає, що захистити права позивача без встановлення протиправності дії/бездіяльності відповідача, якими таке право було порушено, неможливо, а відтак вважає, що належним способом захисту прав ОСОБА_2 є визнання протиправними дій ВАКС щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 ( включно) із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та стягнення з ВАКС на її користь суми недоотриманої суддівської винагороди за вказаний період у розмірі 307 612,01 грн.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів Верховного Суду керується ст. 356 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки Судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1, 3 ч.1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;

За змістом ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч.1, 4 ст. 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на викладене та враховуючи положення ст.ст. 351, 353 КАС України колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови та шляхом викладення абзацу першого резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 березня 2021 року в новій редакції, в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року зупинено виконання оскаржуваних у цій справі судових рішень, Суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення їх виконання.

Зважаючи на результат касаційного розгляду розподіл судових витрат у порядку ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349- 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Вищого антикорупційного суду задовольнити частково.

Змінити резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 березня 2021 року, доповнивши ЇЇ першим абзацом: "Визнати протиправними дій ВАКС щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"".

Змінити мотивувальні частини рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 березня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року, виклавши їх в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 березня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року в частині стягнення з Вищого антикорупційного суду (01601, проспект Перемоги 41, місто Київ, код ЄДРПОУ 42836259) на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) у розмірі 307 612,01 грн.

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2022 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.

Суддя - доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.Е. Мацедонська

О.В.Кашпур