ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2007 р.
№ 2/61 ( rs515732 ) (rs515732)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка I.В.
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії
"Закарпаттяобленерго" на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 21 лютого 2007 року у справі № 2/61
( rs515732 ) (rs515732)
за позовом приватного підприємства "Солей" до
відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії
"Закарпаттяобленерго" про визнання дійсним договору оренди та
зустрічним позовом відкритого акціонерного товариства
енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго" до приватного
підприємства "Солей" про визнання недійсним договору оренди та
спонукання до повернення орендованого майна, -
В С Т А Н О В И В:
У березні 2006 р. приватне підприємство "Солей" (далі -ПП)
звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом
до відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії
"Закарпаттяобленерго" (далі - ВАТ) про визнання дійсним договору
оренди б/н від 1 лютого 2004р., посилаючись на ухилення
відповідача від нотаріального посвідчення договору, за яким
сторони домовились щодо істотних умов та відбулось його виконання.
Відповідач звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до
ПП про визнання недійсним договору оренди б/н від 1 лютого 2004р.,
вказуючи на його невідповідність вимогам закону щодо нотаріального
посвідчення та державній реєстрації.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 2
листопада 2006 р., залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 21 лютого 2007р., первісний
позов задоволено, визнано дійсним договір оренди б/н від 1 лютого
2004р. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Доповідач: Гончарук П.А.
У касаційній скарзі ВАТ просить скасувати постановлені судові
рішення, посилаючись на порушення попередніми судовим інстанціями
при прийнятті рішень норм матеріального та процесуального права та
прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову
відмовити, а зустрічний позов задовольнити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити
касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без
змін посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти
них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами
попередніх інстанцій, 1 лютого 2004 р. між сторонами справи було
укладено договір оренди, за яким ВАТ було передано в оренду ПП
нежитлове приміщення магазину, загальною площею 73,5 м-2, в тому
числі торгівельна площа 53 м-2. за адресою: м. Ужгород, вул.
Електрозаводська, 4, для здійснення підприємницької діяльності. За
даним договором ПП зобов'язувалось своєчасно сплачувати плату в
розмірі 259,40 грн. в місяць, в тому числі 43,23 грн. ПДВ не
пізніше 15 числа кожного місяця, відповідно до п. 4 договору.
Згідно п.п. 3.1.строк дії договору сторонами визначено на
п'ять років з моменту затвердження акту прийому-передачі об'єкта
оренди.
Пунктом 5.1 договору приймання-передача об'єкта оренди
здійснюється двосторонньою комісією, що складається із
представників сторін, протягом семи днів з моменту підписання
цього договору. Об'єкт вважається переданим в оренду з моменту
затвердження акту прийому-передачі, а орендна плата згідно пункту
4.6 договору починає вноситись орендарем з моменту затвердження
акту прийому-передачі.
Приймаючи рішення про задоволення первісного позову, та
відмовляючи в задоволенні зустрічних вимог про визнання недійсним
даного договору оренди, суд першої інстанції, з яким погодився і
апеляційний господарський суд виходив з того, що сторони дійшли
усіх істотних умов договору. ВАТ фактично передало, а ПП фактично
прийняло орендоване приміщення, яке використовувало за
призначенням та за яке належно сплачувало орендну плату, а ВАТ її
отримувало. Проте, на протязі двох років ВАТ не вчиняло жодних дій
направлених на нотаріальне посвідчення договору оренди та
ухилялось від вчинення цих дій.
Встановивши дані обставини, попередні судові інстанції дійшли
висновку про дійсність спірного договору відповідно до ч. 2 ст.
220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та про відсутність підстав для визнання
даного договору недійсним.
Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що
посилання ВАТ на те, що договір оренди від 1 лютого 2006 р.
підписаний неуповноважною особою, як на підставу визнання
недійсним даного договору є безпідставним, оскільки ВАТ
пред'являлись до оплати рахунки ПП та приймались платежі по
орендній платі.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції відповідають
фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, грунтуються на
правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням
процесуальних норм, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а
тому підстав для зміни або скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства енергопостачальної
компанії "Закарпаттяобленерго" залишити без задоволення, а
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21
лютого 2007 року у справі № 2/61 ( rs515732 ) (rs515732)
-без змін.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Вовк I.В.
Гончарук П.А.