Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Кривди Д.С. -(доповідача у справі),

суддів:

Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялта-тревел"

на постанову

Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.04.2007

у справі

№2-13/1567.1-2007 господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялта-тревел"

до

1) Гурзуфської селищної ради м.Ялта АР Крим 2) ТОВ "Санвіре"

третя особа

ДП "Кримське республіканське протизсувне управління"

про

визнання недійсним договору,

за участю представників сторін від:

позивача: Руденко В.П. -за довіреністю від 20.07.2007р.

відповідачів: не з'явились

третьої особи: Руденко В.П.09.01.2007р.

ВСТАНОВИВ:

Справа в судах розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.02.2007 року (суддя Жукова А.I.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.04.2007р. (судді Прокопанич Г.К. -головуючий, Гоголь Ю.М., Плут В.М.), в задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення та постанову і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача та третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Приписи ст. 13 Конституції України (254к/96-ВР) визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно ст.ст. 142-145 Конституції України (254к/96-ВР) до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Статтею 116 Земельного кодексу України (2768-14) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ст. 124 Земельного кодексу України (2768-14) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення 25-ї сесії 24 скликання Гурзуфської селищної ради №11 від 04.03.2004р. "Про укладання договорів оренди з підприємствами, організаціями, установами, приватними підприємцями на земельні ділянки Гурзуфської селищної ради", із змінами, внесеними рішенням 33-ої сесії 24 скликання Гурзуфської селищної ради за №31 від 15.07.2004, а також проекту землеустрою по відведенню земельних ділянок, розробленого землевпоряджувальною організацією відповідно до ст.118 Земельного кодексу України (2768-14) , на підставі рішення 9-ої сесії 24-го скликання Гурзуфської селищної ради за №19 від 12.12.2002 і рішення 21-ої сесії 24 скликання Гурзуфської селищної ради за №9 від 15.10. 2003 "Про затвердження проекту відведення захисної берегової пляжної зони Гурзуфської селищної ради" 28.07.2004 між Гурзуфською селищною радою та ТОВ "Санвіре" було укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий №0111946800:01:006:0078 площею 0,1300 га для обслуговування захисної берегової смуги пляжної зони, розташованої у м. Ялта, смт. Гурзуф, вул. Набережна ім. О.С. Пушкіна, район кафе "Сафарі". Договір зареєстрований в Книзі записів договорів оренди земельних ділянок 06.09.2004 за №123.

Згідно зі статтею 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Як встановлено судами і це підтверджується матеріалами справи, правові підстави для укладення оспорюваного договору не скасовані.

Вимоги щодо форми, істотних умов договору визначено Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

При цьому суди, ретельно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановили, що спірний договір оренди відповідає вимогам ст.ст.4, 5, 6, 7, 9, 13, 14, 15, 18 Закону України "Про оренду землі" (161-14) , оскільки межі його були винесені в натурі, цільове призначення не мінялося, була кадастрова документація і проект землеустрою по відведенню берегової захисної пляжної зони, договір був зареєстрований в установленому порядку.

Таким чином, суди підтвердили відповідність спірного договору вимогам Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

Доводи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка відноситься до складу земель водного фонду, є безпідставними, оскільки доводи позивача в цій частині були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій, які їх цілком обгрунтовано відхилили.

Згідно ст.2 Водного кодексу України (213/95-ВР) завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

За змістом ст.ст.1, 2, 4 Земельного кодексу України (2768-14) набережні, де знаходиться спірна земельна ділянка, відносяться до земель загального користування населених пунктів та є державною власністю, тобто відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) відносяться до відання обласних, районних, міських, селищних Рад народних депутатів.

Iнші доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки їм була надана вичерпна оцінка судами попередніх інстанцій. Окрім того, вони фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.111-5, 111-7 ГПК України (1798-12) .

Твердження оскаржувача про порушення судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обгрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2007 року у справі №2-13/1567.1-2007 залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.