44/98 Про стягнення заборгованості по кредиту та пені - Текст документа

Рішенням господарського суду Донецької області від 19.01.2007 (судді: Мєзенцев Я.С., Новікова Р.Г., Мартюхіна Н.О.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.02.2007 (судді: Кулебякін О.С., Волков Р.В., Запорощенко М.Д.), в позові відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю позовних вимог.

Заступник прокурора Донецької області у внесеному касаційному поданні просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та неправильне застосування судами норм процесуального права (ст.35 ГПК України (1798-12) ). Зокрема, прокурор вважає, що наявність у ВАТ "Укрексімбанк" функцій фінансового агента Кабінету Міністрів України щодо залучення, оформлення та обслуговування іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії, підтверджено доданим до матеріалів справи Положенням "Про порядок одержання, використання і погашення іноземних кредитів, що надаються під гарантії Кабінету Міністрів України та Національного банку" (v1429800-92) , затвердженим Валютно-кредитною Радою Кабінету Міністрів України 27.08.92, Декретом Кабінету Міністрів України від 17.03.93 № 25-93 (25-93) , постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.97 №414 (414-97-п) та Агентською угодою від 19.09.96, укладеною ВАТ "Укрексімбанк" з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.9 розділу II Положення про порядок одержання, використання і погашення іноземних кредитів, що надаються під гарантії Кабінету Міністрів України та національного банку, Укрексімбанком на виконання рішень Валютно-кредитної ради Кабінету міністрів України від 07-09.07.92 №2 та №6 (32) від 04.11.93, між ВАТ "Укрексімбанк" та АКА підписано 25.03.92 Iндивідуальну кредитну угоду № 5/0810/4976, відповідно до якої за рахунок кредиту консорціуму німецьких банків на чолі з АКА, надається кредит в сумі 46 976 935 нім. марок шляхом фінансування 100% вартості контрактів № 148414/19055-64-6/2033-280 від 30.09.91, № 44-321/67800-280-148-415/28940 від 18.10/18.1291, № 44-321/67800-280-148-425/28940 від 12.03.91 та № 148411/1991-708/91250 від 20.06.91, укладених Харцизьким сталедротовим заводом (правонаступником якого є ВАТ "Сілур") з німецькою фірмою Sket Handel Gmbh.

Безпосередньо ВАТ "Сілур" кредитні кошти було надано ВАТ "Укрексімбанк" на умовах кредитної угоди № 16/15-44 від 30.11.92/25.01.93, укладеної між Харцизьким державним сталедротовим заводом та Укрексімбанком на оплату 100% ціни саме вищевказаних контрактів.

У зв'язку з тим, що позичальник не забезпечив надходження коштів для здійснення платежів за кредитом, такі платежі на користь іноземного кредитора на виконання гарантійних зобов'язань Кабінету Міністрів України здійснювались за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом резервування бюджетних коштів на зведеному рахунку резервування, відкритому Міністерством фінансів України у ВАТ "Укрексімбанк" та шляхом здійснення платежів на користь іноземного кредитора безпосередньо Державним казначейством України через рахунки Національного банку України.

Прокуратура не погоджується з висновками судів про те, що підтвердженням того, що Гарантійні зобов'язання Кабінету Міністрів України №21-1475/96 від 10.07.92 та №40-2260/96 від 25.10.93 не стосуються зобов'язань ВАТ "Сілур" за кредитною угодою, є рішення господарського суду Донецької області у справі №28/323а за позовом ВАТ "Сілур" до Харцизької ОДПI про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.0504 № 0000022342/2 та у справах №31/116 і №1/313 з позовами Харцизької ОДПI до ВАТ "Сілур" про стягнення заборгованості за кредитною угодою №16/15-44 від 30.11.92.

У справі № 28/323а предметом спору була законність рішення податкового органу про донарахування податковим органом відповідачу 15 184 992,4 грн. у зв'язку із невиконанням ВАТ "Сілур" зобов'язань за кредитною угодою № 16/15-44 від 30.11.92 та правильність обліку сум заборгованості у податковому обліку товариства. В ході розгляду справи № 28/323а суд відхилив доводи Харцизької ОДПI стосовно того, що між ВАТ "Сілур" та ВАТ "Укрексімбанк" склалися цивільно-правові відносини, на які розповсюджуються приписи ст.71 ЦК України (435-15) , а зроблено висновок, що отримані ВАТ "Сілур" кошти є фінансовим кредитом. При цьому, судом не робились висновки стосовно того, чи є ці кошти такими, що не були отримані під гарантії Кабінету Міністрів України або навпаки.

У справах же № 31/116 і № 1/313 з позовами Харцизької ОДПI до ВАТ "Сілур" про стягнення заборгованості за кредитною угодою № 16/15-44 від 30.11.92 рішення по суті заявлених вимог взагалі не прийнято, в обох справах позови податкового органу залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України (1798-12) .

Таким чином, на думку прокурора, судами першої та апеляційної інстанцій в ході розгляду справи неправильно застосовані норми ст. 35 ГПК України (1798-12) .

В даному випадку звернення прокурора з позовом обумовлено тим, що питання повернення ВАТ "Сілур" кредитних коштів, отриманих під гарантії Уряду, безпосередньо входить в коло державних інтересів. Не виконуючи свої зобов'язання за кредитною угодою, відповідач порушує економічні інтереси держави.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставин справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, прокуратури і третіх осіб, дійшла висновку, що касаційне подання підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова -залишенню без змін з наступних підстав.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що:

25.03.92 року між АКА та Укрексімбанком укладено базову угоду (т.2 а.с.90-141), відповідно до якої сторони іноземний кредитодавець та позичаль ник Укрексімбанк домовилися фінансувати за рахунок АКА індивідуальні експортні контракти на постачання товарів німецькими експортерами на адресу україн ських імпортерів.

Як частину зазначеної базової угоди, АКА та Укрексімбанк уклали Iндиві дуальну угоду (т.1, а.с.19-21, т.3, а.с.1-4), згідно пункту 1.1 якої АКА надає по зичальнику (Укрексімбанку) кредит не більше 36'862'235 марок ФРН.

Гарантією №21-1475/96 від 10.07.92 (далі - Гарантія 1) Кабінет Міністрів України безумовно та безвідзивно гарантував виплату у Франкфурті-на-Майні на першою вимогою кредитодавця АКА будь-яку суму, що не перевищує 37'000'000 марок ФРН, у разі, якщо позичальник (Укрексімбанк) не виконає своїх зобов'язань за Iндивіду альною угодою.

Додатком № 1 до Iндивідуальної угоди (т.1 а.с.24-25, т.3 а.с.7-9) АКА та Укрексімбанк відкоригували максимальний розмір кредитування за Iндивідуа льною угодою, збільшивши суму позики, яка надається Укрексімбанку, до 46'976'935 марок ФРН.

Гарантією №40-2260/96 від 25.10.93 (далі - Гарантія 2) урядом додатково гаран товано виконання зобов'язань Укрексімбанку перед кредитодавцем АКА на суму 46'976'935 марок ФРН, на умовах, подібних передбаченим в Гарантії 1.

Виходячи зі змісту Гарантій 1 і 2, Iндивідуальної угоди та додат ків до неї, суд доходить однозначного висновку з того приводу, що суб'єктом господарювання, грошове зобов'язання якого було гарантовано урядом Украї ни шляхом видачі Гарантій 1 та 2, був саме Укрексімбанк, а не відповідач. Посилання Укрексімбанку на те, що укладаючи Iндивідуальну угоду, Укрексімбанк діяв лише як фінансовий агент (повірений) Кабінету Міністрів України, не прийнято судом до уваги, оскіль ки це не підтверджено жодними допустимими доказами, а Агентську угоду від 19.09.96 року укладено аж через три роки після підписання Iндивідуальної угоди, тому цей документ не може мати до останньої юридичного відношення.

До того ж, господарський суд Донецької області, досліджуючи у справах №31/116 (2003 рік) та №1/313 (2004 рік) спори за участі ВАТ "Сілур", ДПI у м.Харцизьку, Головного управління Держказначейства України, Укрексімбанку та Міністерства фінансів України стосовно стягнення до державного бю джету боргів за Кредитною угодою, вже дійшов до висновків про те що Га рантія 2 не стосується виконання Харцизьким сталедротовим заводом (далі -Завод), правонаступником якого ВАТ "Сілур", зобов'язань за Кредитною угодою, оскільки зазначений документ (так само, як і Гарантія 1, яка відрізняється від Гарантії 2 лише сумою гарантованого зобов'язання), не доводить гарантування зобов'язань Заводу. Вказане випливає зі змісту ухвал господарського суду До нецької області від 24.09.03 року у справі № 31/116 (т.1 а.с.43-45) та від 22.11.04 року у справі № 1/313 (т.1 а.с.46-49), які набрали законної сили, тому підлягають обов'язковому виконанню на території України в силу статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) .

Дослідивши Кредитну угоду (т.1 а.с.10-17, т.4 а.с.5-32), з якої ви никли цивільні права та обов'язки Укрексімбанку та Заводу, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір за своїм змістом та своєю правовою природою є пози ковою операцією банків (кредитним договором), яка підпадає під правове ре гулювання норм статей 374-377 ЦК УРСР (1540-06) , статті 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (2121-14) та статей 1046-1056 ЦК України (435-15) і 345 ГК України (436-15) , застосування норм яких можливе на підставі пункту 4 Прикінцевих та перехі дних положень ЦК України (435-15) у зв'язку з тим, що взаємні права та обов'язки Укрексімбанку та Заводу продовжують існувати після 01.01.2004 року.

Таким чином, в силу статей 374, 377 ЦК УРСР (1540-06) , статті 1054 ЦК України (435-15) та розділів 1-5 Кредитної угоди, Укрексімбанк зобов'язався надати Заводу кре дит у на оплату контрактів зі Sket Handel Gmbhу, Berlіn у загальному розмірі 36'862'235 марок ФРН, а Завод зобов'язався повернути кредит не пізніше 01.12.1993 року та сплатити проценти за користування кредитом у роз мірі плаваючої процентної ставки ФРН плюс маржа 1,5% річних.

Додатком до Кредитної угоди від 11.05.93 року (т.4 а.с.38), Укрексімбанк та Завод домовилися збільшити розмір кредиту до 46'976'935 марок ФРН.

Водночас, суду не надано переконливих доказів того, що Завод згідно умов Кредитної угоди має сплачувати будь-які грошові внески іншим суб'єктам, окрім самого кредитора (Укрексімбанку), у тому числі на користь держав ного бюджету або АКА. Гарантії 1 та 2, які є законними підставами для стяг нення на користь кредитора (держави) простроченої заборгованості за залуче ними під державні гарантії кредитами в силу статті 19 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , статті 17 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) та статті 16 Закону України "Про Держа вний бюджет України на 2007 рік" (489-16) - мають доказове значення виключно до Iндивідуальної угоди та грошових зобов'язань Банку, а не до Кредитної угоди та зобов'язань Заводу.

Господарським судом Донецької області при розгляді справи №28/323а прийнято постанову від 14.04.06 року (залишену без змін ухвалою До нецького апеляційного господарського суду від 19.06.06 року (т.2 а.с.3-17)), згідно якої на даний час вже встановлено низку фактів, які мають значен ня для вирішення цього спору, зокрема:

-факт того, що Кредитна угода передбачає договірне грошове зо бов'язання перед Укрексімбанком, а не перед іншими суб'єктами;

-факт використання Заводом в період з 28.06.93 року до 30.09.03 року кредиту Укрексімбанку за Кредитною угодою в сумі 21 922 564,12 марок ФРН та 3'202'522,58 євро, які є сумами основного боргу Заводу перед Укрексімбанком.

Зазначені судові рішення, по яких брали участь і сторони по справі №44/98, набрали законної сили, тому встано влені ними факти не повинні доводитися знову при вирішенні справи №44/98. Прокурором та позивачем в загальному порядку не спростовані факти, викладені в ухвалі Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.06 року та в постанові господарського суду До нецької області від 14.04.06 року у справі №28/323а (ч.5 ст.35 ГПК України (1798-12) ).

Завод не є юридичною особою, зобов'язання якої гарантовані державою через Гарантії 1 та 2, тому Завод не міг порушити прав та інтересів держави (в особі Iн спекції), а належне чи неналежне виконання Заводом зобов'язань за Кредит ною угодою не має відношення до предмету спору у справі №44/98, оскільки за Кредитною угодою Завод міг порушити лише права Укрексімбанку, а не права інших суб'єктів, у тому числі держави.

Право позивача (податкового органу), передбачене статтею 20 Закону Украї ни "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) (в редакції на момент по дання позову) та аналогічних приписів Законів України "Про Державний бю джет України на 2006 рік" (3235-15) та "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) стосовно наявності у органів державної податкової служби повноважень стягувача за позовами про повернення заборгованості юридичних осіб перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, у спірних право відносинах є відсутнім, оскільки суду не надано доказів наявності державних гарантій зобов'язань Заводу за Кредитною угодою, а наявні Гарантії 1 та 2 гарантують зобов'язання іншої юридичної особи, яка за справою 44/98 не є відповідачем.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд, в свою чергу, виходив з того, що:

Iз змісту гарантійної угоди від 25.10.1993р. № 40-2260/96 на суму 46 975 935 марок вбачається, що гарантією Уряду забезпечувалось виконання Укрексімбанком, який виступає позичальником, його зобов'язань перед АКА Ausfuhkredіd-Gessellschaft mbh, який є кредитодавцем, зобов'язань за Базовою кредитною угодою. При цьому гарантійне зобов'язання не містить жодних посилань на кредитну угоду № 16/15-44 між заводом і Укрексімбанком. Аналогічним є і зміст гарантійного зобов'язання Кабінету Міністрів України від 10.07.92 № 21-1475/96.

Та обставина, що кредитна угода № 16/15-44 від 30.11.1992 р. не надавалась під гарантії Кабінету Міністрів України, встановлена судовими актами, ухваленими в інших справах, зокрема, у справах № 31/116, № 1/313 (а.с. 43-45, 46-49, т.1). Крім того, в листі Міністерства фінансів України від 06.06.05 № 31-05/20-03-21/11311 прямо зазначено про те, що зобов'язання Відкритого акціонерного товариства "Сілур" перед Укрексімбанком не забезпечувались (а.с. 230-231, т.1).

Таким чином, кредитна угода №16/15-44 є звичайною кредитною операцією, за умовами якої Відкрите акціонерне товариство "Сілур" набуло грошові зобов'язання виключно перед банківською установою, але не мало жодних зобов'язань перед державним бюджетом України.

Посилання прокурора на те, що Укрексімбанк виконував функції агента Кабінету Міністрів України, суперечать фактичним обставинам. Адже, агентська угода між Укрексімбанком і Урядом укладена у 1996 році, тобто вже після укладання спірної кредитної угоди. До переліку угод, в яких Укрексімбанк є агентом Кабінету Міністрів України (додаток № 4 до Агентської угоди від 19.08.96) включені лише угоди між Укрексімбанком і іноземними кредитними установами (а.с. 54-55 т.6). Сама кредитна угода № 16/15-44 від 30.11.1992р. не має жодних вказівок на те, що Укрексімбанк виступає агентом (повіреним) Кабінету Міністрів України.

Твердження прокурора відносно того, що Відкрите акціонерне товариство "Сілур" має фінансові зобов'язання перед бюджетом з огляду на гарантії, видані Кабінетом Міністрів України не підтверджуються матеріалами справи. Зокрема, зміст гарантійних зобов'язань свідчить про те, що вони забезпечували виконання зобов'язань саме Укрексімбанком, а не Відкритим акціонерним товариством "Сілур". Крім того, за кредитною угодою № 16/15-44 від 30.11.1992р. Відкрите акціонерне товариство "Сілур" мало фінансові зобов'язання тільки перед Відкритим акціонерним товариством "Держав ний експортно-імпортний банк України".

Колегія погоджується з висновками судів з огляду на таке.

На спірні кредитні відносини за участю Укрексімбанку та Харцизьким сталедротовим заводом (далі -Завод), правонаступником якого ВАТ "Сілур", які виникли на підставі кредитної угоди №16/15-44 від 30.11.1992р., поширюється дія статей чинного на той час 374-377 ЦК УРСР (1540-06) , статті 49 Закону України "Про бан ки та банківську діяльність" та статей 1046-1056 ЦК України (435-15) і 345 ГК України (436-15) , застосування норм яких випливає з пункту 4 Прикінцевих та перехі дних положень ЦК України (435-15) у зв'язку з тим, що взаємні права та обов'язки Укрексімбанку та Заводу продовжують існувати після 01.01.2004 року, що враховано судом першої інстанції та чим спростовуються помилкові посилання позивача та прокуратури на ст.19 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , ст.17 Закону України "Про Дер жавний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) та ст.16 Закону України "Про Держа вний бюджет України на 2007 рік" (489-16) в обгрунтування підстав позову.

При цьому касаційна інстанція враховує те, що факт прокуратурою у внесеному касаційному поданні визнається факт безпосереднього надання Укрексімбанком кредитних коштів на користь ВАТ "Сілур" на умовах кредитної угоди №16/15-44 від 30.11.92/25.01.93.

Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки умов укладених між АКА та Укрексімбанком базової угоди від 25.03.92 та індивідуальної угоди (додатку до базової угоди), умов укладеної між Укрексімбанком та Харцизьким сталедротовим заводом кредитної угоди №16/15-44 від 30.11.1992р., гарантійних зобов'язань Кабінету Міністрів України №21-1475/96 від 10.07.92 та №40-2260/96 від 25.10.93 та інших наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено недоведеність укладення кредитної угоди №16/15-44 від 30.11.1992р. під державні гарантії та обумовлену цим відсутність порушення інтересів держави в особі податкового органу.

Водночас судами враховано, а прокуратурою та позивачем не спростовано в загальному порядку (ч.5 ст.35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ) встановлені судовими рішеннями по справах №№31/116; 1/313; 28/323а юридичні факти про те, що:

- Кредитна угода №16/15-44 від 30.11.1992р. передбачає договірне грошове зо бов'язання Харцизького сталедротового заводу перед Укрексімбанком, а не перед іншими суб'єктами;

- факт використання Заводом в період з 28.06.93 року до 30.09.03 року кредиту Укрексімбанку за Кредитною угодою в сумі 21 922 564,12 марок ФРН та 3'202'522,58 євро, які є сумами основного боргу Заводу перед Укрексімбанком.

Колегія відхиляє посилання прокуратури на винесення судами по справах №№31/116; 1/313 ухвал, а не рішень по суті заявлених вимог, оскільки відповідно до ст.124 Конституції України (254к/96-ВР) , ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Не заслуговують увагу також безпредметні доводи касаційного подання щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норми ст.35 ГПК України (1798-12) , оскільки оскаржувана постанова не містить жодних посилань на вказану норму процесуального права.

Iнші доводи прокуратури зводяться передусім до безпідставного надання зворотної дії нормам Декрету Кабінету Міністрів України від 17.03.93 № 25-93 (25-93) , постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.97 №414 (414-97-п) та положенням укладеної між Укрексімбанком та Кабінетом Міністрів України Агентської угоди від 19.09.96 до кредитних правовідносин, які виникли раніше та врегульовані кредитною угодою №16/15-44 від 30.11.1992р., а тому не спростовують тих встановлених судами обставин, що на момент укладення угоди №16/15-44 Укрексімбанк об'єктивно не міг виступати від імені держави в особі Кабінету Міністрів України та бути агентом останнього, а, відтак, діяв від власного імені.

Окрім того, застосування вищевказаних нормативних актів та Агентської угоди від 19.09.96 до спірних відносин суперечить конституційному принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріпленому в ч.1 ст.58 Конституції України (254к/96-ВР) . Згідно з пунктом 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 у №1-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України (254к/96-ВР) про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

В розрізі цього слід зазначити, що кредитна угода №16/15-44 не містить жодних вказівок про те, що при виконанні зазначеної угоди Кредитор (Укрексімбанк) виступає як фінансовий агент і діє від імені і за дорученням Кабінету Міністрів України.

Приписами ст.386 ЦК УРСР (1540-06) (1963р.), що діяв на час укладення вищезазначеної кредитної угоди, визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Відповідно до ст.44 ЦК УРСР (1540-06) (1963 р.) угоди між юридичними особами повинні укладатися у письмовій формі.

Про те, що ВАТ "Укрексімбанк" при укладенні вказаної кредитної угоди діяв як фі нансовий агент і діє від імені і за дорученням КМ України, відповідно до приписів ст.386 ЦК УРСР (1540-06) (1963 р.), повинно бути зазначено у самій кредитній угоді. Проте, ані в тексті кредитної угоди, ані в текстах додаткових угод, які були укладені між ВАТ "Сілур" та Укрексімбанком, не за значено, що Укрексімбанк є фінансовим агентом Кабінету Міністрів України, а тому відсутні правові підстави вважати, що Укрексімбанк при укладенні кредитної угоди чи в подальшому при її виконанні діяв за дорученням і від імені Кабінету Міністрів України.

Окрім того, відповідно до абзацу 2 пункту 4 прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Заявлений позов свідчить про те, що права та обов'язки сторін за кредитною угодою №16/15-44 від 30.11.1992р. продовжують існувати після 01.01.2004 року, а тому агентські відносини в разі їх існування мають регулюватися нормами Глави 31 ГК України (436-15) (ст.ст.295-305).

Відповідно до ч.1 ст.295 Господарського кодексу України (436-15) комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

Згідно зі ст.296 цього Кодексу агентські відносини виникають, зокрема, у разі надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій.

Частиною 1 ст.301 Господарського кодексу України (436-15) також передбачено, що відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.

Отже, учасниками агентських відносин є лише суб'єкти господарювання при здійсненні ними господарської діяльності.

У зв'язку з цим в даному випадку агентські відносини між Укрексімбанком та Кабінетом Міністрів України за своєю правовою природою не можуть виникати взагалі, оскільки відповідно до ст.113 Конституції України (254к/96-ВР) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а не суб'єктом господарювання.

До того ж з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем і прокуратурою не доведено одержання Укрексімбанком, як агентом, агентської винагороди від Кабінету Міністрів України.

Водночас, як правильно встановив суд першої інстанції, Гарантійні зобов'язання Кабінету Міністрів України №21-1475/96 від 10.07.92 та №40-2260/96 від 25.10.93 надавалися в забезпечення виконання індиві дуальної угоди, укладеної між АКА та Укрексімбанком, а значить жодним чином не стосуються кредитної угоди №16/15-44 від 30.11.1992р. Тим більше, що Гарантія №21-1475/96 від 10.07.92 надавалася задовго до укладення кредитної угоди №16/15-44 і вочевидь не може поширювати свою дію на договір, який на момент надання гарантії ще не був чинним.

В зв'язку з наведеним суди правомірно дійшли висновку про виникнення кредитних правовідносин між Укрексімбанком (кредитор) та Харцизьким сталедротовим заводом (позичальник) без участі держави в особі Кабінету Міністрів України та ДПI у м.Харцизьку, та про те, що ці правовідносини, які мають триваючий характер, регулюються нормами ст.ст.374-377 ЦК УРСР (1540-06) та ст.ст.1046-1056 ЦК України (435-15) , що обумовлює відсутність боргових зобов'язань відповідача перед державою.

З огляду на те, що держава гарантувала виконання саме Укрексімбанком зобов'язань перед іноземними кредиторами та виконала їх за рахунок бюджетних коштів, то Укрексімбанк, як кредитор за угодою №16/15-44 від 30.11.1992р., не позбавлений права звернутися до позичальника в порядку регресу.

Окрім того, суперечливими вважаються доводи касаційного подання в частині розрахунків суми заборгованості та пені, оскільки заступник прокурора в касаційному поданні з одного боку наводить умови Кредитної Угоди №16\15-44 стосовно надання Укрексімбанком кредитних коштів під відсотки і з нарахуванням пені на користь кредитора (Укрексімбанку), а з іншого боку в касаційному поданні наводиться розрахунок пе ні не кредитором (Укрексімбанк), а Держказначейством, яке не є стороною кредитної угоди №16\15-44.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо уступки права вимоги Укрек сімбанком на користь Держказначейства або щодо правонаступництва Держказначейства у спірних кредитних правовідносинах

Касаційна інстанція також не може прийняти до уваги викладені у касаційному поданні питання щодо невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитною угодою №16/15-44 від 30.11.1992р., оскільки вказані питання виходять за рамки предмета даного спору та можуть бути лише предметом іншого позовного провадження.