ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2007 р.
№ 41/712 ( rs538077 ) (rs538077)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді суддів
Кота О.В. Владимиренко С.В. Шевчук С.Р.
розглянувши касаційну скаргу
Підприємства "Український центр духовної культури" товариство
"Знання України"
на рішення господарського суду м.Києва від 18 грудня 2006
року та постанову Київського апеляційного господарського суду від
27 березня 2007 року у справі № 41/712 ( rs538077 ) (rs538077)
за позовом
Підприємства "Український центр духовної культури" товариство
"Знання України" (далі -Підприємство)
До за участю 3-ої особи
Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіф" (далі -
Товариство) Головного управління комунальної власності м.Києва
виконавчого органу Київської міської ради (далі - Управління)
Комунального підприємства "Дирекція
реставраційного-відновлювальних робіт" Київська міська рада
(далі -Рада)
Про
Визнання недійсним інвестиційного договору №16 від 17 травня
2006 року
за участю представників:
позивача: не з'явились;
відповідача 1: ОСОБА_1;
відповідача 2: ОСОБА_2;
третьої особи: ОСОБА_2;
встановив:
Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Пилипенко О.Є.)
від 18 грудня 2006 року у задоволенні позовних вимог відмовлено
повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду (судді
Шипко В.В., Алданова С.О., Борисенко I.В.) від 27 березня 2007
року рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України
з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого
та постанову апеляційного господарських судів, оскільки ними при
винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального
та процесуального права та прийняти нове рішення, яким
задовольнити позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
повноту встановлення господарськими судами обставин справи та
правильність застосування норм процесуального права, колегія
суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами, 24 квітня 2003 року між
Підприємством та КП "Київжитлоспецексплуатація" укладено Договір
оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної
громади м. Києва № 10/0803.
Відповідно до договору КП "Київжитлоспецексплуатація" на
підставі рішення Київської міської ради від 24 квітня 2003 року №
382/542 передало Підприємству в оренду нежиле приміщення по вул.
Софійській, 10-Б в м. Києві загальною площею 71,80 кв. м. Договір
оренди № 10/0803 від 25 квітня 2003 року укладений строком на 3
роки.
17 квітня 2006 року між Товариством, Управлінням та
комунальним підприємством "Дирекція реставраційно-відновлювальних
робіт" підписано Iнвестиційний договір № 16 про реконструкцію та
будівництво нежилого будинку № 10 літ. Б по вул. Софійська в м.
Києві.
Відповідно до п. 2 Iнвестиційного Договору № 16 від 17 квітня
2006 року Замовник зобов'язується вжити відповідних заходів щодо
звільнення орендарями приміщень Об'єкту інвестування шляхом не
продовження договорів оренди Об'єкту інвестування та не включення
його до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
Вимоги позивача полягали у визнанні недійсним вказаного
пункту Договору.
Відповідно до ст. 217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
недійсність
окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його
частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин
був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Недійсним визнається правочин (його частина) з моменту
укладення.
В даному випадку господарським судам необхідно було дати
належну оцінку тій обставині, що Iнвестиційний договір № 16
укладено 17 квітня 2006 року і вказаний договір набрав чинності з
моменту його укладення.
Проте, на момент укладення Iнвестиційного договору діяв
договір оренди між Підприємством та КП
"Київжитлоспецексплуатація".
Отже, господарським судам необхідно було встановити чи
порушував на момент укладання п. 2 Iнвестиційного договору № 16
права третіх осіб, а саме охоронювані законом права та інтереси
Підприємства, як орендаря спірних приміщень.
Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій
передчасно прийняли рішення, не врахувавши вимог Закону та не
дослідивши всіх обставин справи.
Наведене свідчить, що винесені судові рішення підлягають
скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої
інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній
інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене
і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами
закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу підприємства "Український центр духовної
культури" товариство "Знання України" задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 18 грудня 2006 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27
березня 2007 року у справі № 41/712 ( rs538077 ) (rs538077)
скасувати, а
справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва в
іншому складі суду.
Головуючий суддя О. Кот
судді С. Владимиренко
С. Шевчук