ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2007 р.
№ 16/106
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддів
Кота О.В.
Владимиренко С.В.
Шевчук С.Р.
розглянувши касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1"
імені М.П. Загороднього
на рішення господарського суду міста Києва від 28 квітня 2007
року
у справі № 16/106
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне
підприємство №3-КМБ-1" (далі -Підприємство)
До
Відкритого акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1"
імені М.П. Загороднього (далі - Трест)
Про
визнання права власності.
за участю представників:
позивача: Бондар А.В.;
відповідача: Скобельський С.В.;
встановив:
Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Ярмак О.М.) від
28 квітня 2007 року у справі № 16/106 позов задоволено; визнано
право власності на нежитлове приміщення 5-го поверху гаражного
комплексу загальною площею 1000 кв.м., що знаходиться за адресою:
м. Київ, вул. Кишиця,1/38, 5-й поверх, за Підприємством та
стягнуто судові витрати.
Трест звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого
господарського суду, оскільки ним при винесенні оскаржуваного
судового акту порушено норми матеріального та процесуального права
та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Підприємству
відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
повноту встановлення господарським судом обставин справи та
правильність застосування норм процесуального права, колегія
суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково, виходячи з наступного.
Господарським судом встановлено, що 20 липня 2000 року між
позивачем та відповідачем укладено договір підряду № 12 від 20
липня 2000 року та підписано договірну ціну та локальний кошторис
2-1-1 до нього на будівництво офісних приміщень 5-го поверху
гаражного комплексу по вул. Ревуцького (будівельна адреса).
Згідно з п. 1.1 договору підряду позивач взяв на себе
зобов'язання в порядку та на умовах, визначених в договорі, на
свій ризик виконати за завданням відповідача з використанням своїх
матеріалів та устаткування, будівництво офісних приміщень 5-го
поверху гаражного комплексу по вул. Ревуцького у м. Києві
(будівельна адреса), а відповідач взяв на себе зобов'язання в
порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і
оплатити будівельні роботи.
Згідно з актами приймання виконаних робіт типової форми №
КБ-2в та довідками про вартість виконаних підрядних робіт типової
форми № КБ-3, позивачем виконані роботи стосовно будівництва
спірного приміщення на суму 1 302 220 грн., проте відповідач не
розрахувався з позивачем.
5 грудня 2003 року між позивачем та відповідачем укладено
додаткову угоду до договору підряду № 12 від 20 липня 2000 року,
відповідно до якої припиняються зобов'язання між сторонами щодо
здійснення розрахунків по оплаті шляхом передачі позивачеві у
власність офісних приміщень 5-го гаражного комплексу загальною
площею 1000 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул.
Кошиця, 1/38, 5-й поверх для закінчення будівництва. Ці приміщення
були передані відповідачем позивачеві 5 грудня 2003 року згідно
акту приймання-передачі від 5 грудня 2003 року.
Господарський суд, враховуючи вимоги положення ст.ст. 4, 41,
151, 153, 220 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
прийшов до
висновку, що сторони змінили зобов'язання щодо проведення
розрахунків за договором підряду № 12 від 20 липня 2000 року
шляхом укладання додаткової угоди відповідно до якої припиняються
зобов'язання між сторонами щодо здійснення розрахунків по оплаті
шляхом передачі позивачеві у власність офісних приміщень 5-го
поверху гаражного комплексу.
Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права та
обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу
РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які
хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту
цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається
належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна
будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати
майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом
діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у
володіння і користування, а також у довірчу власність іншим
особам.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності та
роблячи посилання на додаткову угоду до договору № 12 від
20.07.2000 р., господарський суд в порушення ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
не дав належної правової оцінки договору.
Так, господарський суд не досліджував, чи знаходилось
передане спірне приміщення у власності відповідача. Крім того,
господарським судом не дано юридичної оцінки правомірності
передачі прав на нежиле приміщення від відповідача до позивачу.
Частина 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлює, що доказами у справі є будь-які
фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному
законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на
яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші
обставини, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору.
Разом з тим, якщо поданих сторонами доказів недостатньо,
господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та
організацій незалежно від їх участі у справі документи і
матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1
ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Проте господарський суд необхідні документи і матеріали для
правильного вирішення спору не витребував, надані сторонами докази
не дослідив, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази,
що підтверджують право власності відповідача на нежилі приміщення,
а відтак неправильно застосував як норми процесуального так і
матеріального права.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
мотивувальній частині рішення вказуються обставини справи,
встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази,
на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими господарський
суд відхилив клопотання і докази сторін; законодавство, яким
господарський суд керувався, приймаючи рішення.
Рішення місцевого господарського суду вищевказаним вимогам не
відповідає.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд зазначеного
не врахував, що призвело до порушення норм матеріального та
процесуального права, а тому рішення місцевого господарського суду
підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства трест
"Київміськбуд - 1" імені М.П.Загороднього задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 28 квітня 2007 року
у справі № 16/106 скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду м. Києва в іншому складі суду.
Головуючий суддя О. Кот
судді С. Владимиренко
С. Шевчук