ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2007 р.
№ 2/76-07 ( rs557693 ) (rs557693)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
Ходаківська I.П.
суддів
за участю представників сторін:
позивача -
відповідача -
Данилова Т.Б., Савенко Г.В.
пр. Ніколащенко С.О. -дов. №420 від 15.09.05р.
пр. Брагіна К.I. -дов. №1800/07 від 26.09.06р.
розглянувши матеріали касаційної скарги
державного підприємства "Одеська залізниця"
у справі
господарського суду Херсонської області
на рішення
господарського суду Херсонської області від 29.03.2007 року
за позовом
державного підприємства "Одеська залізниця"
до
відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат
хлібопродуктів"
про
стягнення коштів
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду
України від 18.07.2007 № 02-12.2/168 у зв'язку з відпусткою судді
Першикова Є.В. змінено склад колегії суддів, які призначали справу
до розгляду, і утворено колегію суддів в складі: головуючий суддя
Ходаківська I.П., судді Данилова Т.Б. Савенко Г.В.
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2007 року державне підприємство Одеська залізниця
звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до
Відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат
хлібопродуктів" про стягнення 162194,16 грн. збору за
понаднормативне зберігання вантажів у вагонах в очікуванні
вивантаження у жовтні 2006 року. Позовні вимоги обгрунтовані
посиланням на пункт 46 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
та
пункти 5 і 8 Правил зберігання вантажів, якими передбачено, що
якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у
встановлені терміни, з нього стягується плата за зберігання
вантажу, встановлена тарифом, при цьому збір за зберігання
вантажів у вагонах
.
Рішенням господарського суду Херсонської області від
29.03.2007 (суддя Скобєлкін С.В.) в задоволенні позовних вимог
відмовлено в повному обсязі. Рішення суду обгрунтоване
непогодженням сторонами в договорі на експлуатацію під'їзної колії
обов'язку відповідача сплачувати залізниці збір за зберігання
вантажів у вагонах, а також на те, що положення пункту 46 Статуту
залізниць, які регулюють порядок зберігання вантажів, поширюються
на вантажі, вивантажені на місцях загального користування засобами
залізниці або засобами одержувача, а якщо вантажі вивантажуються
на під'їзній колії - то до подачі вагонів на під'їзну колію
залізниця забезпечує збереження вантажу і несе відповідальність за
його зберігання без додаткових оплат.
В апеляційному порядку справа не переглядалась.
Не погоджуючись з висновками господарського суду, державне
підприємство Одеська залізниця подало до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на рішення Господарського суду
Херсонської області, в якій просить рішення по справі скасувати і
прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному
обсязі.
Обгрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначив про
неправильне застосування господарським судом норм матеріального
права, оскільки сплата збору за зберігання вантажів врегульована
чинним транспортним законодавством.
Відкрите акціонерне товариство "Херсонський комбінат
хлібопродуктів" направило відзив на касаційну скаргу, в якому
посилається на Закон України "Про залізничний транспорт"
( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
, пункт 46 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
,
які не передбачають плату за зберігання вантажів у вагонах, а
також на відсутність окремого договору про зберігання вантажів між
сторонами, вважає рішення суду обгрунтованим і просить в
задоволенні касаційної скарги відмовити.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення
представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на
предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти
їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи,
предметом спору є стягнення додаткових зборів, пов'язаних з
перевезенням вантажів залізницею.
Судом першої інстанції встановлено, і це підтверджується
матеріалами справи, що між сторонами 23.05.2003 укладено договір №
130 про експлуатацію залізничної під'їзної колії ВАТ "Херсонський
комбінат хлібопродуктів" терміном на 5 років до 31.05.2008.
Договір підписано з протоколом розбіжностей, які сторонами не
врегульовані по пунктах 13,14,16 і ці пункти не передані на
розгляд господарського суду, на підставі чого суд першої інстанції
дійшов висновку про неузгодженість пункту 14 договору, який
передбачав плату за зберігання вантажів у вагонах.
У жовтні 2006 року на станцію Херсон-порт Одеської залізниці
на адресу ВАТ "Херсонський комбінат хлібопродуктів" прибували
вагони, перелічені в накопичувальних картках №№ 231012,231013,
231014, 101003, 231040, 241040, 241043, 291050 з
вантажем -пшеницею, які простояли в очікуванні вивантаження більше
терміну безоплатного зберігання. В підтвердження затримки вагонів
складено акт форми ГУ-23а № 1 від 13.10.2006, повідомлення про
затримку вагонів від 13.10.2006 та 14.10.2006, накопичувальні
картки та акти загальної форми про відмову представника
відповідача підписати накопичувальні картки.
Відмовляючи Одеській залізниці в задоволенні позовних вимог,
господарський суд виходив з тих підстав, що договором про
експлуатацію залізничної під'їзної колії не встановлено обов'язок
відповідача сплачувати за зберігання вантажів у вагонах понад
термін безоплатного зберігання; стаття 23 Закону України "Про
залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
покладає на залізницю
обов'язок по збереженню вантажів з моменту прийняття його до
перевезення і до фактичної видачі вантажу одержувачу без
додаткових оплат; положення пункту 46 Статуту залізниць України,
( 457-98-п ) (457-98-п)
які регулюють порядок зберігання вантажів,
поширюються на вантажі, вивантажені на місцях загального
користування засобами залізниці або засобами одержувача і не
поширюються на зберігання під час тимчасової затримки вагонів на
станції призначення в очікуванні подання їх під вивантаження на
під'їзну колію, - тому у залізниці нема правових підстав для
нарахування і стягнення збору за понаднормативне зберігання
вантажів у вагонах на станції в очікуванні подачі на під'їзну
колію під вивантаження .
Однак, такий висновок не грунтується на нормах транспортного
законодавства.
Стаття 11 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
як підстави
для виникнення цивільних прав і обов'язків передбачає, зокрема, як
договори та інші правочини, так і те, що цивільні права і
обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного
законодавства.
Стаття 3 Закону України "Про залізничний транспорт"
( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
встановлює, що законодавство про залізничний
транспорт загального користування складається з Закону України
"Про транспорт" ( 232/94-ВР ) (232/94-ВР)
, цього закону, Статуту залізниць
України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших
актів законодавства.
Стаття 908 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлює,
що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими
законами, транспортними кодексами (статутами), іншими
нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно
до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами
транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень
встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом,
іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими
нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно
до них.
Пункт 5 статті 307 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами
транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за
цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами,
транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, права і обов'язки сторін виникають не лише з
умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм,
встановлених актами законодавства, в тому числі
нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних
випадках.
Пункт 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою
Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 ( 457-98-п ) (457-98-п)
встановлює, що одержувач
зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його
адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів
установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на
станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на
станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена
тарифом.
Правила зберігання вантажів ,
затверджені на підставі пункту 5 Статуту залізниць України
( 457-98-п ) (457-98-п)
Наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 № 644
( z0866-00 ) (z0866-00)
та зареєстровані в Міністерстві юстиції 24.11.2000 за
№ 866/5087 , у пункті 5
встановлюють, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального
користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього
стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом,
незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.
Пункт 8 Правил зберігання вантажів встановлює, що збір за
зберігання вантажів у вагонах(контейнерах) у разі затримки їх з
вини одержувача (відправника) після закінчення терміну
безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (
на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних,
припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного
зберігання обчислюється при затримці -з моменту затримки.
Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним
транспортом України , затверджений
Наказом Мінтрансу України від 15.11.1999 № 551 ( z0828-99 ) (z0828-99)
та
зареєстрований Міністерством юстиції 01.12.1999 за № 828/4121 в пункті 2 розділу 2 встановлює
розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином, збір за
зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує
додаткового погодження сторонами.
Підпункт 2.3 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва № 1
також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають
вивантажуватись на місцях загального і незагального користування,
але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір
справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.
Оскільки ст.908 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.
307 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
визначили, що умови
перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також
відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями
визначаються не лише транспортними кодексами , а й
іншими нормативно-правовими актами, то у суда не було правових
підстав не застосовувати норми Правил зберігання вантажів та
Тарифного керівництва № 1, які видані і зареєстровані у
встановленому порядку, і не скасовані, не визнані нечинними та не
зняті з державної реєстрації.
Посилання суду першої інстанції на ст.23 Закону України "Про
залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
, яка кореспондується із
пунктом 110 Статуту залізниць, щодо обов'язку залізниці
забезпечити збереження вантажу від часу його прийняття для
перевезення і до моменту видачі одержувачу, а у разі незбереження
вантажу -відшкодувати вартість за втрату, недостачу, псування або
пошкодження вантажу, - не звільняє вантажоодержувача від сплати
збору за зберігання вантажів понад нормативний безоплатний термін
зберігання.
Норми пункту 46 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
,
Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1 не
передбачають укладання окремого договору на зберігання вантажу,
який перевозиться за договором перевезення , як і не
передбачають винятку щодо зберігання вантажів у вагонах, які
належать іншим країнам .
Однак, Правила зберігання вантажів та Тарифне керівництво № 1
передбачають сплату збору за зберігання вантажів у вагонах, якщо
вагони затримані з вини одержувача, а судом першої інстанції при
розгляді справи по суті не встановлено, де саме було затримано
вагони, з якої причини спірні вагони не доставлено на станцію
призначення або не подано на приймально-здавальні колії для подачі
на під'їзну колію одержувачу під вивантаження, чи залежать ці
причини від вантажоодержувача, чим допущено порушення вимог ст.43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин касаційна скарга державного підприємства
"Одеська залізниця" на рішення господарського суду Херсонської
області від 29.03.2007 підлягає частковому задоволенню, судове
рішення господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню,
а справа передачі на новий розгляд до господарського суду.
Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до
уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись статтями 43, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу державного підприємства "Одеська залізниця"
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Херсонської області від
29.03.2007скасувати, справу № 2/76-07 ( rs557693 ) (rs557693)
передати на
новий розгляд до господарського суду Херсонської області.
Головуючий I. Ходаківська
Судді Т. Данилова
Г.Савенко