ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                            ПОСТАНОВА
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     27 червня 2007 р.
 
     № 8/309д/06 ( rs774481 ) (rs774481)
        
 
     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
     головуючого судді
     Кравчука Г.А,
     суддів:
     Мачульського Г.М.,
     Шаргала В.I.
 
     за участю представників сторін:
     позивача
     Журавель Л.В. дов. №220/307/д від 20.03.2007 р.
     відповідача
     не з'явився
     прокурора
     Вигури С.К.- прокурора відділу Генпрокуратури України
 
     розглянувши у відкритому судовому засіданні
     касаційне подання
     Військового прокурора Південного регіону України
 
     на постанову
     Запорізького апеляційного господарського суду від  12.04.2007
р.
 
     у справі
     №  8/309д/06  ( rs774481 ) (rs774481)
          господарського  суду  Запорізької
області
 
     за позовом
     Першого заступника Військового прокурора  Південного  регіону
України  в  інтересах  держави  в  особі  органу,   уповноваженого
здійснювати       відповідні       функції        у        спірних
правовідносинах -Міністерства оборони України
 
     до
     Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕнергоIмпекс"
 
     про
     про розірвання контракту та стягнення суми
 
                          В С Т А Н О В И В:
 
     Перший заступник  Військового  прокурора  Південного  регіону
України звернувся до господарського  суду  Запорізької  області  з
позовом (з урахуванням  уточнень)  в  інтересах  держави  в  особі
органу, уповноваженого здійснювати відповідні  функції  у  спірних
правовідносинах -Міністерства оборони України (надалі  Міноборони)
до  Товариства   з   обмеженою   відповідальністю   (надалі   ТОВ)
"ЕнергоIмпекс" про розірвання укладеного між сторонами контракту з
державного  оборонного  замовлення  та  стягнення  271  200   грн.
неустойки та 134 000 грн. штрафу у зв'язку з неналежним виконанням
відповідачем своїх зобов'язань за вказаним контрактом.
 
     Рішенням  господарського   суду   Запорізької   області   від
24.01.2007  року  (суддя  Попова  I.А.),  залишеним  без  змін   у
резолютивній   частині   постановою   Запорізького    апеляційного
господарського суду від 12.04.2007 року
 
     Доповідач: Шаргало В.I.
 
     (судді: Антонік  С.Г.,  Мойсеєнко  Т.В.,  Радченко  О.П.)  (з
мотивувальної частини  рішення  виключено  посилання  суду  першої
інстанції на продовження строку дії контракту до 31.03.2006 року),
позов  задоволений  частково,  з  ТОВ  "ЕнергоIмпекс"  на  користь
Міноборони стягнуто 5 000 грн. штрафних санкцій,  в  решті  позову
відмовлено. В обгрунтування рішення в частині задоволення позовних
вимог суд  послався  на  наявність  прострочення  боржником  своїх
зобов'язань за контрактом, однак беручи до  уваги  норми  ст.  233
Господарського  кодексу  України  ( 436-15 ) (436-15)
        ,  ступінь   виконання
зобов'язання, відсутність понесених кредитором збитків... та  ін.,
дійшовши висновку  про  стягнення  штрафних  санкцій  у  вказаному
розмірі. В частині  відмові  у  позові  суд  послався  на  те,  що
відповідачем,  хоча  із  запізненням,  виконані  зобов'язання   за
названим  контрактом,  Міноборони  не  відмовилося  від  прийняття
такого виконаного відповідачем  зобов'язання,  тому  підстави  для
розірвання контракту відсутні.
 
     Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою,
Військовий прокурор Південного регіону України звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційним поданням  (з  урахуванням
доповнень), в якому посилаючись  на  порушення  судами  попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: 509,
526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
        , ст.ст.  231,  256,  267
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
        , ст.  43  Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , просить їх  скасувати,
а справу передати на  новий  розгляд  до  суду  першої  інстанції.
Прокурор звертає увагу касаційної інстанції  на  значне  порушення
відповідачем строків виконання зобов'язання, за що  як  контрактом
так і законом передбачені санкції у значно  більшому  розмірі  ніж
ті, що стягнуті судом.
 
     Заслухавши  в  судовому  засіданні   пояснення   представника
позивача, прокурора, розглянувши та обговоривши доводи  касаційної
скарги, перевіривши правильність  застосування  судами  попередніх
інстанцій  норм  матеріального  та  процесуального  права,  судова
колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційне подання не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
 
     Господарськими судами попередніх  інстанцій  встановлено,  що
17.12.2005 року між Міноборони (Замовником) та ТОВ  "ЕнергоIмпекс"
(Виконавцем)  укладений  контракт  №251  з  державного  оборонного
замовлення на виробництво та постачання  тари  під  боєприпаси  за
кошти  Державного  бюджету  України,  відповідно  до  умов   якого
Виконавець взяв на себе зобов'язання з  виготовлення  та  поставки
замовнику відповідно  до  календарного  плану,  що  додається  (до
31.12.2005 року), тару під снаряди та іншу  продукцію  -всього  на
суму 1 920 000 грн., а Замовник в свою чергу зобов'язався прийняти
та оплатити цю продукцію. Пунктом 3.3 контракту сторони  погодили,
що прийом продукції за кількістю і якістю оформляється актом, який
складається вантажоотримувачем - військовою частиною А3970 у  день
прийому продукції і який є  підтвердженням  відповідної  поставки.
Пунктом  5.1  контракту  передбачено,  що  за  порушення  строків,
Виконавець  сплачує  Замовнику  пеню  у  розмірі  0,1%  від   суми
недопоставленої продукції, але не нижче подвійної облікової ставки
НБУ, а за прострочення понад 30 діб додатково стягується  штраф  у
розмірі  7%  вартості  недопоставленої  продукції.  Замовник  свої
зобов'язання виконав, перерахувавши на рахунок відповідача  1  920
000 грн. як передоплату за названим контрактом, що підтверджується
наявною у справі копією платіжного доручення. Однак, відповідач  у
встановлений  контрактом  строк  -до  31.12.2005   року   поставив
продукцію лише на суму 720 000 грн., решта поставки на суму 1  200
000 грн. відбулась у період з 04.03.2006 р. по 28.12.2006 року, що
підтверджується належним чином оформленими актами виконання  робіт
і видатковими  накладними  та  свідчить  про  прийняття  продукції
вантажоотримувачем за контрактом №251 у повному обсязі (див. пункт
11.1 контракту).
 
     За  правилами  статті  188  Господарського  кодексу   України
( 436-15 ) (436-15)
         та статті 651  Цивільного  кодексу  України  ( 435-15 ) (435-15)
        
зміна та  розірвання  господарських  договорів  в  односторонньому
порядку не допускається, якщо  інше  не  встановлено  законом  або
договором.   Відповідно   до   пунктів   2,3    названої    статті
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
          сторона  договору,  яка
вважає  за  необхідне  змінити  або  розірвати  договір,   повинна
надіслати пропозиції про це другій стороні за  договором.  Сторона
договору, яка одержала таку пропозицію,  у  двадцятиденний  термін
після  її  отримання  повідомляє  другу  сторону  про   результати
розгляду пропозиції. Пунктом  4  вказаної  норми  передбачено,  що
заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду у
разі недосягнення сторонами договору згоди  щодо  його  розірвання
або  у  разі  неотримання  відповіді  у   встановлений   строк   з
урахуванням поштового обігу.
 
     При цьому істотним є таке порушення стороною  договору,  коли
внаслідок  завданої  цим  шкоди  друга   сторона   значною   мірою
позбавляється  того,  на  що  вона  розраховувала  при   укладенні
договору (п.2 ст. 651 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
        ).
 
     Господарськими судами попередніх  інстанцій  встановлено,  що
Замовник  за  спірним  контрактом  хоча  із  запізненням   отримав
продукцію   на   визначену   контрактом   суму.   Разом   з   тим,
господарськими  судами  не  встановлено  (а  в  матеріалах  справи
відсутні відповідні докази), що Міноборони дотрималось  визначеної
законом процедури розірвання договору.
 
     За  таких  обставин  судова  колегія   касаційної   інстанції
погоджується  з   висновком   судів   попередніх   інстанцій   про
відсутність підстав для розірвання контракту №251  від  17.12.2005
року.
 
     Штрафні  санкції  та  пеня,  а  також  відшкодування  збитків
відповідно до приписів статті 216 Господарського  кодексу  України
( 436-15 ) (436-15)
         з урахуванням  положень  статті  218  цього  Кодексу  є
видами    господарсько-правової     відповідальності     учасників
господарських відносин  за  порушення  господарських  зобов'язань,
тобто    підставою    для    застосування    господарсько-правової
відповідальності до учасника господарських відносин є вчинене  ним
правопорушення  у   сфері   господарювання,   зокрема,   порушення
зобов'язань за договором.
 
     Статтею   610   Цивільного   кодексу    України    ( 435-15 ) (435-15)
        
встановлено, що порушенням зобов'язання  є  його  невиконання  або
виконання  з  порушенням  умов,  визначених  змістом  зобов'язання
(неналежне виконання).
 
     Разом  з  тим,  нормами  статті  233  Господарського  кодексу
( 436-15 ) (436-15)
         та пунктом 3 статті  83  Господарського  процесуального
кодексу  України  ( 1798-12 ) (1798-12)
          суду  надано  право  у  відповідних
випадках   зменшувати   суму   штрафних   санкцій   за   порушення
зобов'язання, що виникають з  цивільно-правових  угод.  При  цьому
береться  до  уваги   ступінь   виконання   зобов'язань,   причини
неналежного виконання зобов'язання, невідповідність  розміру  пені
наслідкам порушення (наявність чи відсутність збитків, їх розмір),
усунення  винною  стороною  таких   наслідків.   Дослідивши   вище
перераховані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку,
з яким погоджується і судова  колегія  касаційної  інстанції,  про
стягнення штрафних санкцій у визначеному судом розмірі.
 
     В силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального  кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
         касаційна інстанція не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду  чи  відхилені  ним,  вирішувати
питання про достовірність того  чи  іншого  доказу,  про  перевагу
одних доказів  над  іншими,  збирати  нові  докази  або  додатково
перевіряти докази.
 
     Касаційна інстанція лише на підставі  встановлених  фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування  судом  першої
чи  апеляційної  інстанції  норм  матеріального  і  процесуального
права. Тому доводи касаційної скарги,  які  потребують  додаткової
перевірки доказів  у  справі  та  їх  переоцінки  не  можуть  бути
предметом  розгляду  касаційної  інстанції.  Крім   того   питання
неналежної  якості  поставленої  відповідачем  продукції  не  було
предметом дослідження судів попередніх інстанцій.
 
     З огляду на викладене  колегія  суддів  вважає,  що  під  час
розгляду справи господарськими судами  фактичні  обставини  справи
встановлено  на  основі   повного   і   об'єктивного   дослідження
матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм
надана правильна юридична оцінка з правильним  застосуванням  норм
матеріального і  процесуального  права,  а  відтак,  у  касаційної
інстанції відсутні підстави  для  скасування  прийнятих  у  справі
рішень.
 
     Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11  Господарського
процесуального кодексу України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  Вищий  господарський
суд України, -
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
     Касаційне подання Військового  прокурора  Південного  регіону
України залишити без задоволення.
 
     Постанову Запорізького апеляційного господарського  суду  від
12.04.2007р. у справі № 8/309д/06 ( rs774481 ) (rs774481)
         залишити без змін.
 
 
 
     Головуючий суддя
 
 
 
     Кравчук Г.А.
 
 
 
     Суддя
 
 
 
     Мачульський Г.М.
 
 
 
     Суддя
 
 
 
     Шаргало В.I.