Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Плюшка I.А.

суддів Козир Т.П., Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Науково - виробничого підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетінг-Центр", м. Дніпродзержинськ;

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2006 року;

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2007 року;

у справі № 3/5 (31/182)(32/28) господарського суду Дніпропетровської області;

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", м.Дніпродзержинськ.

до 1. Приватного підприємства "Санрайз", м. Дніпродзержинськ;

2. Науково - виробничого підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетінг-Центр", м. Дніпродзержинськ;

треті особи 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТехПром";

2. ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь";

про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару;

за участю представників сторін

- позивача -Шарапа М.О.

- відповідача -2: Мокрий О.М.; Курицин А.В.

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 26.06.2007р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін у справі,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2006 року у справі №3/5(31/182)(32/28) позовні вимоги ВАТ "Енергогідромеханізація" до ПП "Санрайз" та НВП ТОВ "Маркетінг-Центр" про визнання недійсним договору купівлі -продажу товару №2003 від 20.03.2003 року -задоволено в повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 березня 2007 року зазначене рішення господарського суду першої інстанції було залишено без змін, а апеляційна скарга НВП ТОВ "Маркетінг-Центр" залишена без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції Науково - виробниче підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Маркетінг-Центр", м. Дніпродзержинськ (далі - скаржник) звернувся з касаційною скаргою на прийняті у справі судові рішення, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення з мотивів неправильного застосування та порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти у справі нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Розглянувши доводи скаржника викладені в касаційній скарзі, переглянувши оскаржувані судові рішення по справі на предмет дотримання судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи по суті, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.

Згідно ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Встановлення фактичних обставин справи, перевірка та оцінка доказів, надання переваги одним доказам над іншими є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанції.

Вирішуючи справу по суті суди першої та апеляційної інстанції встановили, що позивач ВАТ "Енергогідромеханізація" звернулося з позовом до суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару №2003 від 20.03.2003 року, укладеного між Приватним підприємством "Санрайз" та Науково-виробничим підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "Маркетінг - Центр". Визнаючи зазначений договір недійсним, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що земснаряди: 350-50 інв. №367, ЗРС-Г ЛС -27 інв. №420,350-50Л інв. №329, 350-50 інв. №419, 350-50 інв. №421, 350-50 інв. №389;ЗРС-Г-ЛС-27 інв. №423, 350-50 Л інв. №3015, 350-50Л інв. №123, 350-50 Л інв. №3033, 350-50 Л. інв. №394, 350-50Л інв.№395, ЛС-27 інв.№330 належать на праві власності ВАТ "Енергогідромеханізація" набутих під час приватизації підприємства, що також підтверджується інвентаризаційними картками обліку основних засобів.

Визнаючи недійсним спірний договір купівлі-продажу від 20.03.2003 року суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що відповідно до положень ст. 225 ЦК УРСР (1540-06) (який діяв на момент укладення спірних договорів) право на відчуження майна належить власнику, оскільки жодній із сторін спірного договору вказане майно не належало на праві власності, суди дійшли висновку про наявність підстав задоволення позову та визнання договору купівлі-продажу товару №2003 від 20.03.2003 року, укладеного між Приватним підприємством "Санрайз" та Науково-виробничим підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "Маркетінг - Центр".

Розглянувши доводи, що викладені скаржником в касаційній скарзі та перевіривши оскаржувані судові рішення на предмет дотримання відповідними судовими інстанціями норм мотельного і процесуального права, зважаючи на встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з мотивами застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права з наступних підстав.

Відповідно до ст.48 ЦК УРСР (1540-06) (1963 року), який діяв на момент укладення спірного договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Статтею 225 ЦК УРСР (1540-06) право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Судом першої інстанції при вирішенні справи по суті було встановлено, що спірні земснаряди, що є предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором знаходяться у фактичному володінні позивача, у зв'язку з чим суд відхилив заперечення відповідача 2, та третьої особи 2 про звернення позивача з неналежним способом захисту порушених прав, як того передбачає ст. 145 ЦК УРСР (1540-06) , а саме звернення з вимогою про витребування майна власником з чужого володіння.

Згідно положень ст. 15 ЦК України (435-15) , кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Виходячи зі змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що позивач мав право звернутися з вимогами до суду про захист своїх прав та інтересів в частині визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу від 20.03.2003 року, оскільки інтерес позивача, в такому випадку, полягає у недопущенні переходу права власності на спірне майно в порядку набуття майна добросовісним набувачем, як того передбачає ст. 145 ЦК УРСР (1540-06) .

Відповідно до ст. 16 ЦК України (435-15) , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, вимагаючи припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку що викладені в касаційній скарзі підстави скасування оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження. Відносно інших доводів скаржника викладених в касаційній скарзі, колегії суддів приходить до висновку про залишення їх без розгляду, оскільки оцінка останніх призведе до порушення меж касаційного перегляду судових рішень, які визначені в ст. 111-7 ГПК України (1798-12) .

Згідно роз'яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Перевіривши оскаржувані судові рішення на предмет дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції прийшла до висновку про відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Науково - виробничого підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетінг-Центр", м. Дніпродзержинськ залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від

22 березня 2007 року у справі №3/5 (31/182)(32/28) залишити без змін.