620/1944/20 Про визнання протиправною бездіяльності УПФУ, щодо призначення, нарахування та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку зі зміною розміру заробітної плати працюючого судді - 23.09.2021 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ23 вересня 2021 року м. Київсправа № 620/1944/20адміністративне провадження № К/9901/32279/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В.,суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Клопота С. Л. від 16.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Костюк Л. І., суддів: Бужак Н. П., Кобаля М. І. від 22.10.2020

у справі № 620/1944/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі також - відповідач, Головне управління ПФУ в Чернігівській області), в якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо призначення, нарахування та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 16.12.2019 у розмірі, меншому ніж 90 % суддівської винагороди судді місцевого господарського суду, який працює на відповідній посаді на час здійснення нарахування; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розрахунку 90 % суддівської винагороди судді місцевого господарського суду, який працює на відповідній посаді на час здійснення нарахування, починаючи з 28.11.2019, та виплачувати довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 % суддівської винагороди судді місцевого господарського суду, який працює на відповідній посаді на час здійснення нарахування; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 різницю недоплаченого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 28.11.2019 з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.07.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2020, у задоволенні позову відмовлено.

3. 27.11.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2020, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Чернігівській області та з 15.07.2014 по 15.12.2019 позивач отримувала пенсію у зв`язку із встановленням їй ІІ групи інвалідності внаслідок загального захворювання відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

6. З 16.12.2019 позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у розмірі 82 % суддівської винагороди.

7. 06.02.2020 позивачем до Головного управління ПФУ в Чернігівській області направлено письмову заяву про усунення порушень чинного законодавства, допущених при розрахунку суми призначеного їй до виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, які полягали у застосуванні відсоткового значення суддівської винагороди у розмірі 82% замість 90%, який мав бути застосований з огляду на загальний стаж роботи на посаді судді, та призначенні виплати щомісячного довічного грошового утримання з 16.12.2019 замість належної дати 28.11.2019.

8. 10.02.2020 позивач звернулась до Головного управління із заявою про перерахунок пенсії на підставі довідки від 06.02.2020 № 06-23/231/20, виданої Господарським судом Чернігівської області.

9. У відповідь на заяву від 06.02.2020 Головне управління ПФУ в Чернігівській області в листі № 469-440/0-02/8-2500/20 від 05.03.2020 відмовило у збільшенні відсоткового розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці.

10. Не погодившись з такою відмовою, позивачка звернулась з цим позовом до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

11. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на момент виходу у відставку стаж на посаді судді у позивачки складав 26 років 4 місяці 12 днів. Під час розрахунку розміру довічного грошового утримання такий мав розраховуватись виходячи з 90%, а не 82% суми суддівської винагороди. Оскаржуване рішення відповідача є протиправним та порушує її права і соціальні гарантії.

12. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

13. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що у відповідача були відсутні правові підстави для зарахування до стажу судді періодів роботи позивача з 17.07.1993 по 30.09.1995 на посаді начальника юридичного відділу реклами та інформації Акціонерного товариства "Сівер компанія" та з 02.10.1995 по 13.07.1998 на посаді юрисконсульта Чернігівської філії акціонерного товариства "Укрінбанк", оскільки позивач не зверталася до відповідача із заявою про зарахування відповідного стажу, а отже і відсутні підстави для перерахунку призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розрахунку 90 % суддівської винагороди.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що врахування територіальними органами Пенсійного фонду України при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці тільки стажу роботи виключно на посаді судді без врахування передбаченого частиною другою статті 137 Закону України №1402-VIIІ додаткового стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) в галузі права є порушенням чинного законодавства. Відповідачем неправомірно визначено відсоткове значення розміру суддівської винагороди й, як наслідок, позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі, меншому, ніж належало до призначення з огляду на визначений Вищою радою правосуддя загальний стаж роботи на посаді судді. Судами не досліджені докази й внаслідок цього не встановлені обставини щодо призначення позивача на посаду судді, перебування та ній і звільнення з посади судді, а також щодо своєчасності звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді та повноти всіх поданих документів. На момент звільнення позивачки у відставку та призначення їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці правовідносини з цього питання регулювались Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (1402-19) . Однак Шостим апеляційним адміністративним судом та Чернігівським окружним адміністративним судом до спірних правовідносин помилково застосовано Закон України "Про статус суддів" №2862-ХІІ від 15.12.1992 (2862-12) . Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII від 02.06.2016 та не врахували правові висновки про застосування цієї норми, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18. Судами не застосовано положення статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та ухвалено рішення без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №211/3380/17.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України (2747-15) ), колегія суддів зазначає наступне.

16. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

17. Згідно з приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

18. Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) .

19. Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

20. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

21. У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (v003p710-13) (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

22. Конституційний Суд України також висловлював аналогічні позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях від 24.06.1999 № 6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій та гарантій), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії та щомісячного довічного грошового утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів).

23. З огляду на викладене, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

24. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справах №713/1064/17, №686/24597/16-а, №686/1938/17, №766/7021/17, №686/24597/16-а, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17, від 22.10.2020 у справі №420/1234/19.

25. Колегія суддів зауважує, що Конституція України (254к/96-ВР) у частині другій статті 19 закріплює правило, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

27. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб`єктів до відповідальності.

28. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" винагороди з 16.12.2019.

29. Колегія суддів зауважує, що Закон України "Про статус суддів" №2862-ХІІ від 15.12.1992 (2862-12) , на який посилаються суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, із зазначенням, що редакція цього Закону "діяла на момент призначення позивачу довічного грошового утримання судді", втратив чинність 01.01.2012.

30. Натомість на момент виникнення у позивача права на щомісячне довічне грошове утримання діяв Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (1402-19) (далі також - Закон №1402-VIII (1402-19) , в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

31. Згідно з пунктом 25 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (1402-19) право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

32. Згідно з пунктом 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІ судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

33. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не зверталась до Головного управління із заявою про зарахування стажу роботи з 17.07.1993 по 30.09.1995 на посаді начальника юридичного відділу реклами та інформації Акціонерного товариства "Сівер компанія" та з 02.10.1995 по 13.07.1998 на посаді юрисконсульта Чернігівської філії акціонерного товариства "Укрінбанк", а відтак у відповідача були відсутні правові підстави для зарахування до стажу судді цих періодів роботи позивача, а отже і відсутні підстави для перерахунку призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розрахунку 90 % суддівської винагороди.

34. Колегія суддів вважає зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині помилковими та в частині передчасними з огляду на наступне.

35. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що рішенням Вищої ради правосуддя України №3139/0/15-19 від 26.11.2019 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Чернігівської області" встановлено, що на момент вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 у відставку суддя має 26 років 4 місяці 12 днів стажу, визначеного на підставі статей 116, 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону в редакції Закону України "Про Вищу раду правосуддя" (1798-19) .

36. Позивач також зазначала, що згідно з вказаним рішенням ОСОБА_1 на момент обрання суддею арбітражного суду Чернігівської області мала сукупно п`ять років стажу роботи на посадах начальника юридичного відділу акціонерного товариства "Сівер компанія" та юрисконсульта Чернігівського філіалу акціонерного товариства "Укрінбанк", який врахований Вищою радою правосуддя під час визначення стажу роботи позивача на посаді судді.

37. Однак зазначеним доводам позивача судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не надано оцінки, як і не надано оцінки рішенню Вищої ради правосуддя України №3139/0/15-19 від 26.11.2019 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Чернігівської області".

38. Колегія суддів зауважує, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

39. Така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17 та від 30.01.2020 у справі №592/3694/17.

40. Також судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не надано оцінки доводам позивача щодо наявності у неї підстав для зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала йому право для призначення на посаду судді з посиланням на частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII, та пов`язаним з цим фактичним обставинам справи.

41. Так, відповідно до положень статті 137 № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

42. Законом України від 12.07.2018 № 2509-VIII (2509-19) "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" (2447-19) (далі також - Закон № 2509-VIII (2509-19) , в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) статтю 137 Закону № 1402-VIII доповнено частиною другою такого змісту: "До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді".

43. Передбачені частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунку) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді застосовуються з дати набрання чинності Законом № 2509-VIII (2509-19) , тобто з 05.08.2018.

44. Однак судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень дана норма не застосована, незважаючи на наявність правових висновків щодо врахування стажу, який був вимогою для призначення особи на посаду судді, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18.

45. Також судами попередніх інстанцій не надано оцінки доводам позивача в частині незгоди із встановленою відповідачем датою початку виплати призначеного позивачу довічного грошового утримання та пов`язаним з цим фактичним обставинам справи.

46. Натомість судами зазначено, що згідно із статтею 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів одержаних органами Пенсійного фонду.

47. Однак колегія суддів зауважує, що у справі, яка розглядається, мало місце не переведення з одного виду пенсії на інший, а призначення щомісячного довічного грошового утримання, яке є спеціальним видом грошового забезпечення судді у відставці, виплачується за рахунок коштів державного бюджету, а не коштів пенсійного фонду та не відноситься до жодного з видів пенсійних виплат, визначених в статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

48. За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами позивача щодо неправомірності дій відповідача в частині ненарахування їй щомісячного довічного грошового утримання з наступного дня після звільнення та відрахування її зі штату суду у зв`язку з відставкою.

49. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 211/3380/17 та від 10.12.2020 у справі № 359/1214/17.

50. Окрім цього, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки наявним у матеріалах справи Указу Президента України від 29.06.1998 №711/98 (711/98) "Про призначення суддів"; Постанові Верховної Ради України від 22.05.2003 "Про обрання суддів" (881-15) , наказу Господарського суду Чернігівської області від 27.11.2019 № 155- ос "Про відрахування зі штату суду ОСОБА_1", розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а також відомостям про роботу, наведеним у трудовій книжці ОСОБА_1 .

51. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи з метою ухвалення справедливого та обґрунтованого рішення.

52. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

53. Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

54. Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

55. Одночасно колегія суддів звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

56. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

57. Колегія суддів наголошує, що для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

58. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

59. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

60. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

61. У справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99; пункт 30).

62. У справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99, пункт 30).

63. У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункті 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункті 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

64. З огляду на викладене, відповідно до положень статті 353 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2020 скасувати, а справу №620/1944/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді: Я. О. Берназюк

Н. В. Коваленко