Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Тернопільського обласного центру зайнятості, м. Тернопіль (далі -Центр зайнятості)

на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2006 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2007

зі справи № 9/246

за позовом Центру зайнятості

до Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт "Укрмонтажспецбуд", м. Київ (далі -Корпорація "Укрмонтажспецбуд")

про стягнення 328140 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Центру зайнятості -Кускова О.А., Лебедєва О.А.,

Корпорації "Укрмонтажспецбуд" -Гомон Г.Р.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Центр зайнятості звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 328140 грн. збитків, завданих неналежним виконанням договірних зобов'язань.

Рішенням названого суду від 11.12.2006 (суддя Качан Н.I.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2007 (колегія суддів у складі: суддя Корсак В.А. -головуючий, судді Авдеєв П.В., Коршун Н.М.), у задоволенні позову відмовлено. Названі рішення суду мотивовано тим, що відповідач не порушував умови договору на виконання підрядних робіт від 03.02.2004 № ТРЗ-ГП (далі -Договір), тоді як актами виконання підрядних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін, підтверджується факт використання відповідачем сплаченого замовником авансу.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Корпорація "Укрмонтажспецбуд" просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій та задовольнити позов, посилаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає про обов'язок підрядника повернути замовникові суму авансу, невикористаного протягом тримісячного терміну, як це передбачено пунктом 19 Порядку державного фінансування будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 (1764-2001-п) , а також про неналежне повідомлення місцевим господарським судом позивача про дату і місце судового засідання.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі -ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- Центром зайнятості (замовник) та Корпорацією "Укрмонтажспецбуд" (генпідрядник) було укладено Договір, умовами якого передбачено виконання відповідачем робіт по будівництву закладу соціального призначення -районного центру зайнятості у м. Збаражі -в межах договірної ціни, проіндексованої з урахуванням індексу інфляції, власними силами та власними засобами із залученням підрядних організацій за необхідності;

- загальна вартість робіт за Договором, визначена у додатку № 1 до нього, становила 2806043 грн. та в подальшому була зменшена до 1934274 грн. (додаткова угода до Договору від 27.07.2005 № 1);

- порядок оплати підрядних робіт, визначений у пунктах 2.3, 2.7 Договору, передбачав перерахування замовником генпідряднику аванс у розмірі 30% від загальної вартості робіт та внесення щомісячних платежів за виконані роботи на підставі актів за формою № КБ-2в, № КБ-3, підписаних уповноваженими представниками сторін, у п'ятиденний термін з моменту їх підписання;

- позивач на виконання пункту 2.3 Договору у період з 24.02.2004 по 19.10.2005 перерахував відповідачеві аванс у загальній сумі 1070000 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень;

- відповідно до змін, внесених до Договору за додатковою угодою до нього від 28.12.2005 № 3, з 2006 року кошти за виконані роботи замовник перераховує безпосередньо на розрахунковий рахунок субпідрядника на підставі складених субпідрядником та підписаних генпідрядником актів приймання виконаних робіт (форма № КБ-2в) та довідок про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3);

- наявні в матеріалах справи довідки за формою № КБ-3 за серпень 2004 року, липень 2005 року, грудень 2005 року та жовтень 2006 року, підписані уповноваженими представниками сторін, свідчать про безперервне продовження відповідачем будівництва об'єкта за Договором та є документальним підтвердженням виконання відповідачем робіт за Договором на суму 2739034 грн.;

- позивачем не подано належних доказів (зокрема, трьохсторонніх актів звірки між замовником, підрядником та субпідрядником) на підтвердження факту наявності у відповідача заборгованості за Договором перед Центром зайнятості;

- відповідно до пункту 1.1 додаткової угоди до Генеральної Угоди на виконання підрядних робіт від 18.11.2003 від 20.12.2005 № 2, пункту 1.4 додаткової угоди до Договору від 28.12.2005 № 3, кінцевим терміном завершення робіт з будівництва об'єкта за Договором визначено 30.12.2006.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність правових підстав для стягнення на користь Центру зайнятості збитків, завданих неналежним виконанням відповідачем умов Договору, у розмірі невикористаної суми авансу.

Частиною першою статті 837 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до пункту 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 (1764-2001-п) , замовник перераховує підряднику аванс, якщо це передбачено договором (контрактом); розмір авансу не може перевищувати 30 відсотків вартості річного обсягу робіт; підрядник зобов'язується використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів протягом трьох місяців після одержання авансу; по закінченні тримісячного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику.

Позивач звернувся до суду з позовом, який мотивував необхідністю стягнення з відповідача збитків, завданих неповерненням невикористаних коштів (авансу), відповідно до зазначених приписів Порядку державного фінансування капітального будівництва.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З наведеного випливає, що критерієм віднесення здійснених витрат до категорії збитків є зменшення майна особи саме внаслідок порушення її права. Підставою ж внесення авансового платежу є виконання позивачем умов Договору щодо порядку оплати підрядних робіт (а не власне відновлення порушеного права). Таким чином, авансовий платіж, сплачений замовником підрядникові на виконання Договору і невикористаний підрядником на будівництво об'єкта, не належить до категорії збитків у розумінні наведеної норми Закону. Відтак в даному разі позов задоволенню не підлягає, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішення та постанови місцевого і апеляційного господарського суду.

Посилання скаржника на неналежне повідомлення місцевим судом про час і місце проведення судового засідання не можуть бути взяті до уваги Вищим господарським судом України, оскільки не доведені скаржником та спростовуються матеріалами справи. Адже, як вбачається зі змісту протоколу судового засідання господарського суду міста Києва, у судовому засіданні 07.12.2006, проведеному за участю представника позивача Лебедєва О.А., було оголошено перерву до 11.12.2006 до 15 год. 00 хв. (про що зазначено й у рішенні суду від 11.12.2006). Жодних зауважень в порядку частини четвертої статті 81-1 ГПК України (1798-12) з приводу допущених у протоколі неправильностей або неповноти цього протоколу позивачем подано не було, тоді як чинним процесуальним законодавством не передбачено винесення судом ухвали про оголошення перерви. Скаржником також не подано будь-яких доказів оголошення резолютивної частини рішення у судовому засіданні 07.12.2006.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-9 -111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2007 зі справи № 9/246 залишити без змін, а касаційну скаргу Тернопільського обласного центру зайнятості -без задоволення.