8/237 Про стягнення заборгованості по орендній платі за орендовану техніку - Текст документа

Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Iнгресс" про стягнення з відповідача 90659,03грн. заборгованості по орендній платі згідно договору оренди автомобілів від 03.01.2003р. (в тому числі 59000грн. заборгованості по орендній платі, 12000грн. упущеної вигоди, 3036грн. відшкодування за сплату податку за транспортні засоби, 6988,34грн. збитків, спричинених пошкодженням техніки, 6750,34грн. інфляційних втрат, 2884,35грн. відсотків річних), посилаючись на невиконання умов договору оренди та приписи статті 62, пункту 3 статті 269 Цивільного кодексу Української РСР; заявою від 07.12.2004р. позовні вимоги було уточнено та заявлено до стягнення 59000грн. заборгованості з орендної плати, 12000грн. упущеної вигоди, 3036грн. відшкодування податку на транспортні засоби, 6988,34грн. збитків, спричинених пошкодженням техніки, 4280,33грн. пені, 6750,34грн. інфляційних втрат, 2884,35грн. відсотків річних.

Відповідач відхилив позовні вимоги повністю, посилаючись на укладення договору оренди директором філії відповідача, що діяв всупереч інтересам юридичної особи, укладення договору без наміру створити правові наслідки.

Рішенням місцевого господарського суду від 04.01.2005 року (суддя Гриньова Т.В.) позов задоволено частково; з відповідача на користь позивача стягнуто 59000грн. основного боргу, 2530грн. витрат на податок на транспортні засоби, 12000грн. упущеної вигоди, 6118,79грн. інфляційних втрат, 2617,45грн. відсотків річних, 4280,33грн. відсотків річних, 865,47грн. державного мита; у стягненні 6988,34грню заподіяної шкоди, 506грн. витрат на податок з транспортних засобів, 631,55грн. інфляційних втрат та 12,64грн. відсотків річних відмовлено.

Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором оренди автомобілів, що спричинило прострочення в оплаті орендної плати за договором та дострокове розірвання договору оренди, статтями 62, 161, 162, 214, 256, 269 Цивільного кодексу Української РСР, що визначають наслідки порушення договірних зобов'язань.

Зокрема, судом встановлено, що відповідачем на протязі 10 місяців всупереч пунктам 5.1, 5.2, 5.3 договору оренди автомобілів, укладеного директором філії, що діяла на підставі доручення від 12.03.2001р., не сплачувались кошти за користування переданими на підставі акта від 03.01.03р. автомобілями (автомобілі "КамАЗ-5410", "КрАЗ-250", "МАЗ-5334" автокран, автопричеп КГБ-8350) та відшкодування податку на транспортні засоби.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 року (головуючий Мирошниченко М.А., судді Бєляновський В.В., Шевченко В.В.) апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін; доводи, наведені в апеляційній скарзі щодо недійсності договору оренди від 03.01.03р. та прийняття рішення за відсутності представника відповідача, судом відхилено, як такі, що спростовуються чинним рішенням господарського суду Київської області від 23.05.2006р. у справі №14/5-05/15-06, яким відмовлено у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Iнгресс" до Суб'єкта підприємницької діяльності -ОСОБА_1 про визнання договору оренди від 03.01.03р. недійсним на підстав статті 48 та частини 1 статті 58 Цивільного кодексу Української РСР (а.с.172-179), та відсутністю процесуальних перешкод для прийняття місцевим господарським судом рішення в засіданні від 04.01.05р.

Не погоджуючись з постановою та рішенням суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у даній справі судові рішення та прийняти нове рішення про визнання недійсним договору оренди від 03.01.2003р. як мнимого, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судом норм процесуального права, оскільки апеляційною інстанцією не було спростовано дійсні доводи відповідача щодо мнимості (а не удаваності) спірного договору оренди, факт здійснення платежів за договором оренди встановлено судами за відсутності належних та допустимих доказів.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, усно заперечив проти доводів касаційної скарги.

Відповідач не скористався правом на участь представника в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; встановивши відсутність порушень або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, касаційна інстанція має право залишити по справі судові акти без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність правових підстав для виникнення у відповідача зобов'язань по оплаті знаходження в його орендному користуванні техніки (машин згідно переліку).

Відповідно до частини 2 статті 509, статті 11 Цивільного кодексу України (435-15) (статті 4 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) ) зобов'язання виникають із дій осіб, що передбачені актами чинного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 даного кодексу передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 зазначеного кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачено право господарського суду при прийнятті рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Прийняття відповідного рішення є правом суду у випадку, коли, вирішуючи господарський спір, господарський суд встановить, що зміст договору суперечить чинному законодавству. З'ясовуючи відповідність змісту договору чинному законодавству, господарський суд повинен встановити суть правовідносин, що склались між сторонами, та норми законодавства, які визначають права та обов'язки сторін за договором.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що між сторонами склались орендні правовідносини на підставі договору оренди, досліджено істотні умови договору та ступінь виконання взаємних зобов'язань відповідно до умов договору та приписів цивільного законодавства.

Отже, встановивши вищезазначені обставини справи, з'ясувавши права і обов'язки сторін, врахувавши положення статей 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України господарській суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов в зазначеній частині.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої відповідачем апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини на які посилався відповідач в обгрунтування своїх вимог і заперечень, грунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства, в тому числі статті 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Щодо посилань заявника на те, що судами попередніх інстанцій в порушення процесуальних норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не були перевірені доводи відповідача про недійсність зазначеного договору оренди, то вони відхиляються судовою колегією оскільки, як зазначено у процитованих вище нормах Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , визнання недійсним договору, пов'язаного з предметом спору, є правом суду у разі, коли, аналізуючи зміст договору господарський суд встановить його невідповідність нормам чинного законодавства. Як вбачається з матеріалів справи, судами було досліджено зміст договору оренди від 03.01.2003 р. та встановлено його відповідність чинному законодавству, що спростовує доводи касаційної скарги.

Також, відхиляючи доводи скаржника про недійсність угоди, апеляційний суд послався на рішення господарського суду Київської області від 23.05.2006р. у справі №14/5-05/15-06, залишене без змін постановою Київського міжобласного апеляційного суду від 05.10.2006р., яким відмовлено у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Iнгресс" до Суб'єкта підприємницької діяльності -ОСОБА_1 про визнання договору оренди від 03.01.03р. недійсним на підстав статті 48 та частини 1 статті 58 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) (мнима угода).

Посилання скаржника на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування зазначеної постанови колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Iнгресс" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 року у справі № 8/237 господарського суду Миколаївської області та рішення господарського суду Миколаївської області від 04.01.2005 року залишити без змін.