ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2007 р.
№ 4/411-06-10015 ( rs503584 ) (rs503584)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової -головуючого,
Н.О. Волковицької,
Л.I. Рогач
за участю представників:
позивача
Кулик О. В., дов. від 03.01.07р. № 36
відповідача
Добров Ю.I., дов. від 30.03.07р. № 36
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна
Компанія Одесаобленерго" в особі Роздільнянського району
електричних мереж
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.2007
року
у справі
№ 4/411-06-10015 ( rs503584 ) (rs503584)
господарського суду Одеської
області
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна
Компанія Одесаобленерго" в особі Роздільнянського району
електричних мереж
до
Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини
Південного оперативного командування
про
стягнення 382803грн.
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство "Енергопостачальна Компанія
Одесаобленерго" в особі Роздільнянського району електричних мереж
звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з
відповідача 382803грн. заборгованості, в тому числі 83227,42грн.
основного боргу, 96675,67грн. пені, 45257,38грн. відсотків річних
та 157642,53грн. інфляційних втрат на підставі статей 11, 15, 258,
509, 625, 626 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, посилаючись
на порушення відповідачем договірних зобов'язань. Нарахування
пені, індексу інфляції та відсотків річних здійснено з урахуванням
суми 438540,72грн. основного боргу відповідача перед позивачем,
стягнутого за рішенням господарського суду Одеської області від
07.04.2004р. по справі № 29-5/307-03-8313.
Відповідач відхилив позовні вимоги, посилаючись на
відсутність в договорі узгодженого розміру пені за порушення
зобов'язань та на відсутність своєї вини у порушенні строків
сплати через несплату населенням платежів за спожиту
електроенергію; вказав на відсутність в своєму затвердженому
кошторисі бюджетної установи видатків на оплату спожитої
електроенергії та закінчення позовної давності для звернення за
стягненням пені.
Рішенням господарського суду Одеської області від
25.12.2006р. (суддя Літвінов С.В.) позов задоволено; з відповідача
на користь позивача стягнуто 83227,42грн. боргу за використану
(активну) електричну енергію, 96675,67грн. пені, 45257,38грн.
відсотків річних, 157642,53грн. індексу інфляції, 3946,03грн.
судових витрат.
Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи
щодо змісту та дійсності правовідносин сторін за укладеним
договором постачання електричної енергії № 91 від 18.02.2002р.,
який є чинним на момент розгляду справи, неналежним виконанням
відповідачем зобов'язань за цим договором, що спричинило
виникнення за станом на 01.09.06р. заборгованості в розмірі
521768,14грн. (в тому числі заборгованості в розмірі 438540,72грн.
за рішенням господарського суду Одеської області від 07.04.2004р.
по справі № 29-5/307-03-8313), статтею 258 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
та статтею 625 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, що передбачають відповідальність за порушення грошових
зобов'язань, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне
виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
. Зокрема, суд визнав
правомірно нарахованими на підставі Закону та умов договору
96675,67грн. пені за період з 01.09.2005р. по 01.09.2006р.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
20.03.2007 року (головуючий суддя -Петров М.С., судді -Колоколов
С.I., Разюк Г.П.) рішення місцевого господарського суду скасовано
частково та викладено в наступній редакції: Позов задовольнити
частково.
Стягнути з відповідача на користь позивача 83227,42грн.
основного боргу, 8339,72грн. відсотків річних, 29027,59грн.
інфляційних втрат, 1205,94грн. державного мита за розгляд позовної
заяви, 37,17грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу. Решту позовних вимог залишити без задоволення.
Стягнути з позивача на користь відповідача 1311,08грн.
державного мита за розгляд апеляційної скарги; видати відповідачу
довідку на повернення з Державного бюджету України зайво
сплаченого мита в сумі 416,15грн.
При цьому господарський суд апеляційної інстанції встановив,
що сума 438540,72грн., стягнута з відповідача за рішенням
господарського суду Одеської області від 07.04.2004р., була
заборгованістю відповідача за електроенергію, спожиту за період з
січня 2001року по березень 2002р., а сума 83227,42грн. основного
боргу, стягнута за судовим рішенням від 25.12.2006р., була
заборгованістю відповідача за період з вересня 2003р. по березень
2005р.
Застосувавши статті 261 та 258 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, частину 6 статті 232 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги про
стягнення з відповідача пені, нарахованої за прострочення сплати
438540,72грн. боргу за рішенням від 07.04.04р. заявлені після
закінчення позовної давності для судового захисту порушеного права
щодо основної вимоги, а вимоги про стягнення пені за сумою
83227,42грн. боргу за рішенням від 25.12.2006р. -з порушенням
строку позовної давності з врахуванням шестимісячним обмеженням її
нарахування та всупереч відсутності узгодженого розміру пені за
несвоєчасну оплату спожитої електроенергії в договорі № 91 від
18.02.2002р., що є підставою для відмови у задоволенні вказаних
позовних вимог.
Також апеляційний господарський суд зазначив, що звернення
прокурора з позовом 28.10.03р. про стягнення 438540грн. основного
боргу не перериває перебігу позовної давності щодо вказаної суми
за приписами статі 264 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
оскільки не підпадає під дію частини 2 вказаної статті; із
закінченням позовної давності до основної вимоги вважається, що
позовна давність сплила і до додаткових вимог, якими є індекс
інфляції та річні.
Належна до стягнення сума 8339,72грн. відсотків річних та
29027,59грню збитків від інфляції стосується нарахувань на
заборгованість, що виникла за період з жовтня 2003р. по
01.09.2006р.; встановлений факт, що ця заборгованість виникла у
зв'язку з несплатою населенням спожитої електроенергії не впливає
на відповідальність відповідача за порушені грошові зобов'язання.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати постанову апеляційного суду частково, в частині
залишення без задоволення позовних вимог 96675,67грн. пені,
36917,66грн. відсотків річних та 128614,94грн. інфляційних втрат;
рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Скаргу мотивовано доводами про порушення апеляційним
господарським судом норм матеріального права, а саме неправильно
застосовано положення статті 264 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, не враховано надані позивачем уточнення щодо
розрахунку заборгованості відповідача, зокрема, в частині
нарахованої пені, та подані в апеляційну інстанцію додаткові
докази. Скаржник вважає, що поданий ним 28.10.2003р. первісний
позов на суму 438540,72грн. перервав перебіг позовної давності, в
зв'язку з чим нарахування на несплачену відповідачем суму
інфляційних втрат та відсотків річних за наступний період є
правомірним, а обмеження терміну нарахування пені за частиною 6
статті 232 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
суперечить
статті 624 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Також у
касаційній скарзі зазначено про неправильне застосування
апеляційним судом статті 35 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки рішенням господарського суду
Одеської області від 07.04.2004р. у справі № 29-5/307-03-8313
встановлено домовленість сторін щодо розміру пені, яка підлягає
застосуванню.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, усно її
доводи відхилив.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення
представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши
наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково з таких підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи
апеляційного господарського суду або постанови апеляційного
господарського суду є порушення або неправильне застосування норм
матеріального чи процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є
наявність чи відсутність передбачених законодавством наслідків
невиконання зобов'язання по оплаті спожитої електроенергії.
Судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної
інстанції, що, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі,
місцевий господарський суд не повно встановив обставини справи,
оскільки не з'ясував та не відобразив у судовому рішенні період,
за який виникла заборгованість, не перевірив досягнення сторонами
договору про постачання електричної енергії щодо розміру пені за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Апеляційним господарським судом встановлено, що договір
постачання електричної енергії № 91 від 18.02.2002р. не містить
обумовленого розміру пені за порушення строків оплати
електроенергії, а розмір пені, визначений у судовому рішенні від
07.04.2004р. у справі № 29-5/307-03-8313, стосується тільки пені
за прострочення сплати суми, вказаної у додатковій угоді від
4.03.02р.
Таким чином, апеляційним судом правомірно застосовано приписи
Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання
грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
та не застосовано висновки
судового рішення від 07.04.2004р. до заборгованості, що не
стосується додаткової угоди від 4.03.2002р.
Також судова колегія вважає необгрунтованими доводи
касаційної скарги в частині суперечності застосованої апеляційним
судом частини 6 статті 232 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки
скаржник помилково ототожнює встановлений Господарським кодексом
України ( 436-15 ) (436-15)
період, за який можуть бути нараховані штрафні
санкції у спірних правовідносинах, з позовною давністю, протягом
якої особа може звернутися до суду за стягненням цих штрафних
санкцій.
Водночас касаційна інстанція погоджується з доводами
скаржника про неправильне застосування апеляційною інстанцією
статті 264 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, яка визначає
умови, за яких переривається перебіг позовної давності, до спірних
правовідносин у повному обсязі.
Так, згідно пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
правила Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
про позовну давність застосовуються до позовів,
строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло
раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
З постанови апеляційної інстанції вбачається, що первісний
позов про стягнення заборгованості в сумі 438540,72грн. було
належно подано 28.10.03р., тобто, під час дії Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Відповідно суду належало з'ясувати
наслідки звернення з позовом про стягнення заборгованості,
виходячи з приписів законодавства, що діяло у вказаний період.
Також судова колегія відзначає, що постановою апеляційної
інстанції встановлено, що нарахування індексу інфляції та річних
щодо суми 438540,72грн. було здійснено за час, що включає період
до 31.12.2003р. Однак судами не було враховано, що нарахування
індексу інфляції та річних у вказаний період регулювалось статтею
214 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, застосування
якої обмежувалось в частині правовідносин, що виникають з
прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з
оплатою населенням комунальних послуг, та доводи відповідача у цій
частині належним чином не перевірено.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті
111- 5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди
всупереч статтям 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в
судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не
застосували норми права, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення
для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і
правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і
підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому
засіданні.
Оскаржувані постанова та рішення вказаним вимогам не
відповідають з вище зазначених підстав.
З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені
статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, постанова апеляційного господарського суду та рішення
місцевого суду підлягають скасуванню в оскарженій частині, а саме,
в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення пені у
сумі 96675,67грн., 36917,66грн. відсотків річних, 128614,94грн.
інфляційних втрат. Справа в цій частині підлягає направленню на
новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час розгляду справи суду слід взяти до уваги наведене,
вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і
об'єктивного встановлення обставин справи та вирішити спір
відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9,
статтями- 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Енергопостачальна Компанія Одесаобленерго" в особі
Роздільнянського району електричних мереж задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
20.03.2007 року у справі № 4/411-06-10015 ( rs503584 ) (rs503584)
господарського суду Одеської області та рішення господарського
суду Одеської області від 25.12.2006р. скасувати в оскаржуваній
частині.
Справу в цій частині направити на новий розгляд до
господарського суду Одеської області.
В решті рішення та постанову залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач