440/5252/20 Про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження - 22.09.2021 Прийняття

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ22 вересня 2021 року м. Київсправа № 440/5252/20адміністративне провадження № К/9901/13235/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Данилевич Н.А.,суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В., розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції касаційну скаргу приватного виконавця ОСОБА_2 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Чеснокова А.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року (колегія суддів - Спаскін О.А., Любчич Л.В., П`янова Я.В.) у справі №440/5252/20

за позовом ОСОБА_1

до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2,

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс",

про визнання протиправною та скасування постанови, -

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

22 вересня 2020 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2, третя особа - ТОВ "Фінфорс", в якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 63062537 від 17 вересня 2020 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 без достатніх на те правових підстав відкрила виконавче провадження №63062537. Вищевказані обставини грубо порушують права та законні інтереси позивача.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 (АДРЕСА_5), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" (провулок Новопечерський, 19/3, корпус 2, офіс 2, м. Київ, 01042, ЄДРПОУ 41717584) про визнання протиправною та скасування постанови задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження № 63062537 від 17 вересня 2020 року.

Стягнуто з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 АДРЕСА_5, рнокпп НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Ухвалюючи судові рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказав, що оскільки зазначені у виконавчому написі нотаріуса місце проживання боржника та фактичне місце реєстрації боржника відрізняються та територіально знаходяться у межах різних виконавчих округах, беручи до уваги, що відомості про місце проживання позивача у м. Київ не підтверджені тими документами, які надавалися стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, в цьому випадку приватний виконавець був зобов`язаний скористатися правом, наданим ч. 5 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", та здійснити перевірку відомостей щодо місця проживання боржника або місця знаходження його майна. Отже, оскільки місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець ОСОБА_2 здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні №62476851 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа, відкриття виконавчого провадження, яка має місце проживання у Полтавській області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

14 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на підтвердження чого зазначає про відсутність єдиної правозастосовної практики щодо вирішення питання про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження. В підтвердження вищезазначеного, скаржник наводить постанову Верховного Суду у справі №380/7750/20 від 31.03.2021, в якій наголошено на неможливість відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, відмінним від місця його реєстрації та постанову Верховного Суду у справі №460/3537/20 від 09.12.2020, в якій зроблено висновок про правомірність прийняття приватним виконавцем виконавчого документу за вказаним у ньому місцем проживання боржника та відкриття виконавчого провадження. За твердженням відповідача, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскільки у виконавчому документі зазначено місце реєстрації фізичної особи - боржника не в межах виконавчого округу, в якому здійснює діяльність відповідач, як приватний виконавець, приватний виконавець не мав підстав для прийняття виконавчого документа до виконання, так як виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання та відкривати виконавче провадження. Таким чином, за твердженням відповідача, суди попередніх інстанцій ототожнюють поняття "місце реєстрації" та "місце проживання". Такий висновок судів виключає можливість проживання боржника за іншою адресою, окрім адреси реєстрації, що унеможливлює застосування в повному обсязі приписів частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, адже дана норма є диспозитивною, згідно з якою у стягувана є право вибору пред`явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації або ж за місцем проживання боржника. Відповідач наголошує, що приватний виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження здійснює перевірку відповідності виконавчого документа вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" щодо його оформлення, проте не здійснює перевірку змісту такого виконавчого документа. Також скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій провели однобічне дослідження і оцінку доказів, без наведення відповідних мотивів надали перевагу доказам наданим позивачем та відкинули докази, що спростовують факти викладені в позові, не оцінили у сукупності докази, досліджені у судовому засіданні.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Підставами для відкриття провадження є посилання скаржника на те, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики, пункти 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Суду від 21 вересня 2021 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 коштів (а.с. 31-32).

17 вересня 2020 року Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження № 63062537 (а.с. 33).

Як встановлено судовим розглядом, 16 вересня 2020 року стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" звернулося до приватного виконавця із заявою б/н від 07 вересня 2020 року про примусове виконання рішення, в якій просив відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №22794 від 01 вересня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем, про стягнення з боржника ОСОБА_1 коштів у розмірі 7462,80 гривень.

Приватний виконавець ОСОБА_2 здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Так, у виконавчому написі №22794 від 01 вересня 2020 року, виданому приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем, вказано місце проживання Боржника - ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 ., а адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

У спірній постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено адресу боржника: АДРЕСА_2 .

Разом з тим, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Проживання позивача за вказаною адресою підтверджується Довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 07.03.2020 №439415/2020, що видана Шевченківським районним відділом у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби в Полтавській області. Жодних документів на підтвердження факту проживання боржника або місцезнаходження його майна у м. Києві матеріали справи не містять.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VІІІ (1404-19) ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).

Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ встановлено, що Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частинами першою, другою статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (1403-19) .

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.

Частиною першою статті 18 Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Частиною першою статті 28 Закону встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" №1403-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1403-VIII (1403-19) ) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За змістом частини першої статті 4 Закону №1403-VIII діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону №1403-VIII державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Статтею 16 Закону №1403-VIII визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону №1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

За визначеннями, поданими у статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" №1382-IV від 11.12.2003 (далі - Закон №1382-IV (1382-15) ) місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частиною другою статті 2 Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом статті 6 Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5942-VI від 20.11.2012 (далі - Закон №5942-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону№5942-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Як вже зазначалось судом, підставою для відкриття провадження у цій справи слугували посилання скаржника на те, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також пункти 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Скаржник посилався на наявність протилежних рішень Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у справах №380/7750/20 від 31.03.2021 та №460/3537/20 від 09.12.2020, а також на однобічність дослідження і оцінки доказів судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи, без наведення відповідних мотивів надання переваги доказам, наданим позивачем, та неврахування доказів, що спростовують факти викладені в позові.

Колегія суддів зазначає, що 15 липня 2021 року Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду розглянуто адміністративну справу №380/9335/20 за позовом ОСОБА_3 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови.

При розгляді цієї справи Верховним Судом стосовно тлумачення положень ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" в контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника, сформовано такі правові висновки.

У виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні.

Так, статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення.

Зазначеною статтею на боржника покладено низку обов`язків (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій), виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій.

У зв`язку з цим Верховний Суд погодився з висновками, викладеними у постанові від 31.03.2021 в справі №380/7750/20, про те, що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження.

При цьому Верховний Суд ураховав, що вказаним Законом передбачено право стягувача обирати місця відкриття виконавчого провадження між органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, але наголошує, що таке право не має нівелювати права боржника, передбачені статтею 19 Закону.

Суд уважав за необхідне також зазначити, що в силу частин першої та другої статті 4 Закону №1403-VIII приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність, а також повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності.

Також, в силу положень статті 16 Закону №1403-VIII, приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якої поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України. Зокрема, суб`єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.

Щодо відсутності у чинному законодавстві вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника, то Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду звернув увагу на таке.

Як уже було зазначено, Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 24 Закону). Водночас визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі №1382-IV (1382-15) , відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Виходячи з приписів статті 6 Закону №1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто Закон №1382-IV (1382-15) пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання.

Отже, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому Суд звернув увагу на те, що частина друга статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" пов`язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 Закону України "Про виконавче провадження".

Що стосується місця проживання боржника, яке незареєстроване у встановленому законом порядку, Верховний Суд виходив з того, що таке місце проживання боржника, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самим боржником (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом №1382-IV (1382-15) ) або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи у розумінні Закону №1382-IV (1382-15) .

Верховний Суд також урахував, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що саме виконавчим документом у цій справі встановлено фактичне місце проживання боржника.

Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VІІІ, положення статті 27 Закону №1403-VIII, а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (5492-17) №5942-VI, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.

Серед іншого, Верховний Суд зазначив, що норми КАС України (2747-15) також пов`язують місце проживання особи із зареєстрованим місцем її проживання. Так, відповідно до частини третьої статті 171 КАС України суд встановлює місце проживання фізичної особи шляхом надсилання запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Отже, законодавець, оперуючи поняттям "місце проживання особи", передбачає, що таке місце проживання має бути особою зареєстровано і суб`єкти владних повноважень зобов`язані враховувати таку інформацію при здійсненні ними владно-управлінських функцій.

Таким чином, відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.

В іншому випадку, нез`ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" (1404-19) на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд уважав за необхідне також звернути увагу на положення пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ, відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Виходячи із системного аналізу цієї норми в сукупності з іншими положеннями Закону №1404-VII, Верховний Суд констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

Підсумовуючи викладене, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Відповідні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 в справі №380/7750/20, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду вважав правильними та не вбачав підстав для відступлення від вказаної правової позиції.

За встановлених обставин у цій справі визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII (1404-19) пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

Суд урахував доводи касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, однак у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права.