ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2007 р.
№ 23/222
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Коробенко Г.П. -головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Полянського А.Г.
розглянувши матеріали
касаційної скарги
Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області м.
Донецьк
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду
від 06.02.2007р.
у справі
господарського суду Донецької області
за позовом
Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області м.
Донецьк
до
Жданівського міського відділу культури
м. Жданівка
про
стягнення 40657 грн.
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського Донецької області від 22.11.2006р. у
справі №23/222, залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 06.02.2007р., у позові
Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області із змінами
та уточненнями про зобов'язання Жданівського міського відділу
культури м. Жданівка виконати невчинені дії (вимоги органу ДКРС
щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства), а саме:
необгрунтовані витрати бюджетних коштів на утримання понадштатної
одиниці в сумі 4157грн., недоотримані фінансові ресурси від оренди
приміщень в сумі 36 210 грн. відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що вимоги позивача стосуються
посадової особи відповідача, а не юридичної особи - Жданівського
міського відділу культури, та вимоги позивача до відповідача не
конкретизовані.
Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 06.02.2007р. у даній справі,
Контрольно-ревізійне управління в Донецькій області звернулось до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить постанову скасувати та винести нове рішення про
задоволення позову, мотивуючи скаргу тим, що постанова прийнята з
порушенням норм матеріального та процесуального права.
Сторони не реалізували своє процесуальне право на участь у
судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи
наступне.
Згідно пункту 1 статті 3 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
справа адміністративної юрисдикції
(далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення
адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б
однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого
самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт,
який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства,
в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Предметом позову в даній справі є зобов'язання відповідача
виконати вимоги органу Державної контрольно-ревізійної служби
України щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства
вчинених відповідачем у справі.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну
контрольно-ревізійну службу в Україні" ( 2939-12 ) (2939-12)
, головним
завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення
державного фінансового контролю за використанням і збереженням
державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів,
правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття
зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і
достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в
міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних
фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання
державного сектору економіки, а також на підприємствах і в
організаціях, які отримують (отримували в періоді, який
перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів
або використовують (використовували у періоді, який перевіряється)
державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи),
виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення
виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Відповідно до статті 10 вищезазначеного Закону, органи
державної контрольно-ревізійної служби мають право:
- пред'являти керівникам та іншим службовим особам
підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення
виявлених порушень законодавства з питань збереження і
використання державної власності та фінансів (п. 7 ст. 10);
- у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти,
одержані підконтрольними установами, за незаконними угодами, без
встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства
(п. 8 ст.10);
- накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на
керівників та інших службових осіб підконтрольних установ,
адміністративні стягнення (п. 9 ст. 10);
- звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною
установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених
ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання
активів (п.10 ст.10).
Аналіз наведених норм та матеріалів справи свідчить про те,
що позивачем є орган державної контрольно-ревізійної служби в
Україні, який у спірних правовідносинах виступає як суб'єкт
владних повноважень.
Виходячи з положень пункту 1 статті 3, пункту 4 частини 1
статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, справа за позовом суб'єкта владних повноважень у
випадках, встановлених законом є справою адміністративної
юрисдикції (адміністративною справою).
Таким чином спір в даній справі виник у зв'язку з
адміністративними, а не господарськими відносинами, а тому на
правовідносини сторін у справі поширюється дія Кодексу
адміністративного судочинства України, за правилами якого судам
попередніх інстанцій і належало вирішувати цей спір.
Натомість, в порушення вимог статей 1, 12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарськими судами
першої та апеляційної інстанцій справу розглянуто в порядку
господарського судочинства із застосуванням приписів Господарсько
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що після набрання
чинності КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
унеможливлює здійснення
касаційної перевірки судових рішень в порядку адміністративного
судочинства.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень
Кодексу адміністративного судочинства України, до початку
діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів
адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно
до Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та
апеляційні господарські суди за правилами Кодексу
адміністративного судочинства України. Після початку діяльності
окружного адміністративного суду адміністративні позови, подані до
відповідних місцевих господарських судів у справах, що підсудні
окружному адміністративному суду, передаються цими судами до
окружного адміністративного суду, якщо провадження у справі ще не
відкрито.
За таких обставин, та враховуючи, що провадження у даній
справі залишається відкритим на підставі ухвали господарського
суду Донецької області від 23.06.2006р., оскаржувані судові акти
підлягають скасуванню на підставі вимог статті 111-10
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
з
передачею справи до господарського суду першої інстанції для
розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
06.02.2007р. та рішення господарського Донецької області від
22.11.2006р. у справі 23/222 скасувати.
Справу направити до господарського Донецької області на новий
розгляд.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді: Т.Ф. Костенко
А.Г. Полянський