ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2007 р.
№ 39/49
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. -головуючий,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної
особи ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 11 квітня 2007 року у справі № 39/49 за позовом Суб'єкта
підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, Донецька
область, до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Виробничо-комерційна компанія "АНТ", Донецька область, про
стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 3200 грн. та
виселення,
за участю представників сторін:
позивача -не з'явилися;
відповідача -не з'явилися;
встановив:
У листопаді 2006 року позивач -Суб'єкт підприємницької
діяльності -фізична особа ОСОБА_1 пред'явив у господарському суді
позов до відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю
"Виробничо-комерційна компанія "АНТ" про стягнення заборгованості
по орендній платі в сумі 3 200 грн. та виселення.
Вказував, що 1 серпня 2002 року між ним (орендодавцем) та ТОВ
"Виробничо-комерційна компанія "АНТ" (орендарем) укладено договір
оренди приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, згідно умов
якого позивач передав двокімнатну квартиру за вказаною вище
адресою відповідачу в найм на строк до 31 грудня 2012 року, а
відповідач зобов'язався щомісячно сплачувати орендну плату у
розмірі 400 грн.
Посилаючись на закінчення строку дії договору, оскільки
відповідачем відмовлено орендувати приміщення через підвищення
розміру орендної плати та на безпідставне використання
відповідачем спірного приміщення, позивач просив, з урахуванням
уточнень позовних вимог, прийняти рішення про стягнення з
відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 3 800 грн., та
виселення останнього з вказаного приміщення.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 8 лютого
2007 року (суддя: Морщагіна Н.С.) позовні вимоги задоволено.
Постановлено виселити ТОВ "Виробничо-комерційна компанія
"АНТ" з житлового приміщення розташованого за адресою:АДРЕСА_1.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 800 грн.
заборгованості по орендній платі, 185 грн. державного мита та 118
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Рішення суду мотивоване тим, що договір оренди приміщення від
1 серпня 2002 року припинив свою дію з 27 вересня 2006 року, а
тому відповідач безпідставно продовжував користуватися орендованим
приміщенням та зобов'язаний був передати його позивачу по акту
приймання-передачі протягом 15 днів з моменту закінчення строку
дії договору.
Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по орендній
платі в сумі 3 800 грн. суд також вважає обгрунтованими та такими,
що підлягають задоволенню, оскільки відповідач, продовжуючи
користуватися орендованим приміщенням, не сплачував позивачу
орендну плату за період з січня по листопад 2006 року, внаслідок
чого за ним виникла заборгованість в сумі 3 800 грн., доказів
погашення якої на час розгляду справи суду не надав.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11
квітня 2007 року (колегія суддів у складі: Дзюба О.М. -головуючий,
Діброва Г.I., Шевкова Т.А.,) рішення скасовано. У задоволенні
позовних вимог відмовлено.
Постанова мотивована тим, що заявлені позовні вимоги є
безпідставними, оскільки на момент укладення договору оренди від 1
серпня 2002 року СПД ОСОБА_1. не був власником даного приміщення,
про що свідчить витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно
Комунального підприємства "Горлівське міське бюро технічної
інвентаризації", згідно якого, станом на 19 лютого 2007 року,
власником спірної квартири є ОСОБА_2.
У касаційній скарзі СПД -фізична особа ОСОБА_1., посилаючись
на порушення судом норм матеріального права та неправильне
застосування норм процесуального права, просить скасувати
постанову Донецького апеляційного господарського суду та залишити
в силі рішення суду першої інстанції у даній справі.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги,
перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів
знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення,
з таких підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повністю
відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам,
оскільки грунтується на всебічному, повному і об'єктивному
розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами
попередніх інстанцій, 1 серпня 2002 року між СПД -фізичною особою
ОСОБА_1. (орендодавцем) та ТОВ "Виробничо-комерційна компанія
"АНТ" (орендарем) укладений договір оренди приміщення, строком дії
до 31 грудня 2012 року, відповідно до якого позивач зобов'язався
передати відповідачу у тимчасове користування під офіс житлове
приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
В пункті 3.1 договору сторони погодили, що розмір орендної
плати становить 400 грн. на місяць, у склад яких входять витрати
по оплаті комунальних та інших послуг.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій
встановлено, що на підставі п. 3.2 договору позивач повідомив
відповідача листом від 24 червня 2006 року про зміну орендної
плати, розмір якої з 1 серпня 2006 року складає 2000 грн. на
місяць.
Відповідач відмовився від підвищення розміру орендної плати,
про що свідчить лист НОМЕР_1 від 7 липня 2006 року.
Пунктом 3.2 договору сторони передбачили, що при незгоді
орендаря щодо зміни розміру орендної плати договір оренди
вважається розірваним після сплину трьохмісячного строку з моменту
повідомлення орендаря про зміну орендної плати.
Частиною 6 ст. 283 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що до
відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням особливостей,
передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у разі припинення
договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві
річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального
зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За умовами п. 4.1 договору відповідач повинен звільнити
орендоване приміщення і передати його позивачу по акту
приймання-передачі протягом 15 днів з моменту закінчення строку
дії договору.
Вирішуючи спір у даній справі, місцевий господарський суд
виходив з того, що спірне приміщення належить позивачу на підставі
договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2001 року.
На підставі довідки Головного управління статистики в
Донецькій області НОМЕР_2 від 23 січня 2007 року, з якої
вбачається, що підприємство відповідача з 10 липня 2003 року
зареєстроване за адресою АДРЕСА_1, місцевий господарський суд
дійшов висновку, що позивачем доведено факт передачі відповідачу в
оренду спірного приміщення, що свідчить про виконання орендодавцем
своїх зобов'язань за договором та вимог статті 765 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Задовольняючи вимоги позивача в частині вимог про виселення
відповідача із займаного приміщення, місцевий господарський суд
виходив з того, що договір оренди приміщення від 1 серпня 2002
року припинив свою дію після сплину трьохмісячного строку
встановленого п. 3.2 Договору, тобто з 27 вересня 2006 року, після
чого у відповідача виник обов'язок повернути спірне приміщення
позивачу.
Враховуючи те, що факт повернення спірного приміщення
позивачу відповідачем не доведено, місцевий господарський суд
дійшов висновку про безпідставне користування відповідачем
приміщенням, що належить позивачу на праві власності та
знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Крім того місцевим судом зазначено, що позовні вимоги, щодо
стягнення з відповідача 3 800 грн. заборгованості також підлягають
задоволенню, оскільки відповідач продовжуючи користуватися
орендованим приміщенням, не сплачував позивачу орендну плату за
період з січня по листопад 2006 року, внаслідок чого за ним
виникла заборгованість в сумі 3 800 грн., доказів погашення якої
на час розгляду справи суду не надав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в
позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що господарський
суд не встановив факт права власності СПД ОСОБА_1. на квартиру
АДРЕСА_1, яка є об'єктом оренди та не з'ясував на підставі чого
була орендована квартира під офіс.
Так апеляційним судом встановлено, що договір купівлі-продажу
спірної квартири від 26 жовтня 2001 року, на який посилався
місцевий господарський суд, як на підставу набуття позивачем права
власності на спірне приміщення, не був зареєстрований у
виконавчому комітеті Горлівської міської ради народних депутатів,
як того вимагала ст. 227 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяла на момент
укладення договору купівлі-продажу.
Відповідно до п. 1.3 Тимчасового положення про порядок
реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом
Міністерства юстиції від 28 січня 2003 року № 6/5, зареєстрованого
в Міністерстві юстиції 28 січня 2003 року № 66/7387 ( z0066-03 ) (z0066-03)
,
реєстрацію прав власників здійснюють комунальні підприємства бюро
технічної інвентаризації (БТI). Вказане свідчить, що БТI на основі
законодавства делеговані владні повноваження у сфері суспільних
правовідносин, пов'язаних зі здійсненням від імені держави дій
щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному
провадженні встановлено, що витяг з реєстру прав власності на
нерухоме майно Комунального підприємства "Горлівське міське бюро
технічної інвентаризації" свідчить про те, що станом на 19 лютого
2007 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2, про що свідчить
номер запису НОМЕР_3 в книзі 243.
Рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_1. на спірне
приміщення було прийняте тільки 23 березня 2007 року, про що
зроблений запис за номером НОМЕР_3 у книзі 272.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що
на момент укладення договору оренди від 1 серпня 2002 року СПД
ОСОБА_1. не був власником даного приміщення є обгрунтованим та
таким, що відповідає матеріалам та обставинам справи.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку
про те, що місцевим судом не надано правильної оцінки обставинам
справи щодо набуття позивачем права власності на спірне приміщення
та зроблено помилковий висновок щодо обгрунтованості позовних
вимог, тому правильно не вбачав підстав для стягнення з
відповідача 3 800 грн. заборгованості по орендній платі та
виселення останнього з орендованого приміщення.
На підставі встановлених фактичних обставин апеляційним судом
з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано
матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та
обгрунтовано задоволено апеляційну скаргу.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування
судами норм матеріального та процесуального права та на те, що
цивільне законодавство, яке діяло на момент придбання позивачем
квартири і укладення договору оренди з відповідачем не пов'язувало
виникнення права власності на нерухоме майно з реєстрацією права
власності у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів
не знайшли свого підтвердження, грунтуються на неправильному
тлумаченні змісту ч. 2 ст. 227 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяла на
момент укладення договору купівлі-продажу та відповідно до якої
договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у
виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Iнші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до
намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що
суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і тому до
уваги не беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається
за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та
їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись статтями 111-5, 1117, 111-9,- 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької
діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11
квітня 2007 року у справі № 39/49 залишити без змін.
Головуючий Л. Невдашенко
Судді: М. Михайлюк
Н. Дунаєвська