640/18552/20 Про визнання протиправними дії приватного виконавця, а також визання протиправною і скасування постанови про відкриття виконавчого провадження - 16.09.2021 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит", приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2020 (суддя - Погрібніченко І. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2020 (колегія суддів у складі: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., Беспалова О. О.),

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л., де треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" (далі - ТОВ "Алекскредит"), приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С., про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 62620698 від 21.07.2020.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання позивача в іншому виконавчому окрузі, а саме: АДРЕСА_1 .

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

21.07.2020 постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. відкрито виконавче провадження ВП № 62620698 з виконання виконавчого напису № 10616 від 08.07.2020, виданого приватним виконавцем Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С., відповідно до якого з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ "Алекскредит" заборгованість у розмірі 22 150, 00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю вказаної постанови позивач оскаржив її в судовому порядку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 09.09.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2020, позов задовольнив: визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. від 21.07.2020 № 62620698, відкритого на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С. № 10616 від 08.07.2020 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ТОВ "Алекскредит".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що приватним виконавцем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що боржник, на момент прийняття оскаржуваної постанови, проживав за вказаною у ній адресою, на території якої приватний виконавець здійснює свою діяльність, як і будь-яких доказів доведення відомостей відображених в оскаржуваній постанові щодо місця проживання боржника, крім того, у постанові про відкриття виконавчого провадження відсутні будь-які посилання про наявність у боржника іншого майна, місцезнаходження якого підпадає під виконавчий округ приватного виконавця.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 28.12.2020. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2020, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження відповідач зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на підтвердження чого зазначає про рішення судів апеляційної інстанції у справах № 160/4982/20, № 560/2520/20, № 520/5603/20, які ухвалені на користь боржника щодо неможливості відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника відмінним від місця його реєстрації та рішення у справах № 200/4020/20-а, № 200/5040/20-а та № 520/5605/20-а, ухвалених на користь приватних виконавців щодо відсутності у приватного виконавця обов`язку перевіряти відомості щодо місця перебування боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, та відсутність підстав вважати, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем його виконання. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про наявність правової проблеми щодо правомірності відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження. Таким чином відповідач у касаційній скарзі обґрунтував наявність підстав, за яких рішення суду касаційної інстанції за наслідками розгляду такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики, що є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

На обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження, визначених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач указує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та вирішення питання про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження. За твердженням відповідача, суди попередніх інстанцій ототожнюють поняття "місце реєстрації" та "місце проживання". Такий висновок судів виключає можливість проживання боржника за іншою адресою, окрім адреси реєстрації, що унеможливлює застосування в повному обсязі приписів частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, адже ця норма є диспозитивною, згідно з якою у стягувача є право вибору пред`явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації, або ж за місцем проживання боржника.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги

28.12.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2020, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 640/18552/20.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 15.01.2021 № 63/0/78-21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 640/18552/20 у зв`язку з відпусткою судді Жука А. В., який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 640/18552/20.

Ухвалою Верховного Суду від 18.01.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2020.

Зі змісту даної ухвали встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім того, відповідно до ухвали Верховного Суду від 18.01.2021 суд не взяв до уваги посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на те, що пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний підпункт та частину статті 353 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 15.09.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).

Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частинами першою, другою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (1403-19) . Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Частиною першою статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Статтею 3 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За змістом частини першої статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Статтею 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

За визначеннями, поданими у статті 3 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України від 20.11.2012 № 5942-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зі змісту ухвали Верховного Суду від 18.01.2021 встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Спірним питанням у цій справі є застосування норм статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" в частині правомірності відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Верховний Суд зауважує, що на дату відкриття касаційного провадження у цій справі нормативні підстави для постановлення згаданої ухвали від 18.01.2021 були, адже висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах на той час ще не існувало.

Проте 31.03.2021 Верховний Суд розглядав справу № 380/7750/20, спірні правовідносини якої є подібними до тих, які є предметом в цій справі.

За наслідками розгляду тієї справи Верховний Суд ухвалив постанову від 31.03.2021, у якій висловив правову позицію, суть якої полягає у тому, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище ситуації (мовиться про справу № 380/7750/20) визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

15.07.2021 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 380/9335/20, спірні правовідносини якої також є подібними до тих, які є предметом в цій справі.

За наслідками розгляду справи № 380/9335/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 15.07.2021, у якій дійшов висновку про правильність висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.03.2021 у справі № 380/7750/20 та не вбачав підстав для відступлення від вказаної правової позиції.

Крім того, аналізуючи положення статей 9, 18 Закону України "Про виконавче провадження", положення статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (5492-17) , Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 380/9335/20 дійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.

Також Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 380/9335/20 дійшов висновку, що відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень. В іншому випадку, нез`ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" (1404-19) на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.

Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" в сукупності з іншими положеннями цього Закону, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 380/9335/20 констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

Фактичні обставини справ № 380/7750/20 та № 380/9335/20 і справи № 640/18552/20 (судові рішення у якій є предметом касаційного оскарження) є подібними, правове регулювання спірних правовідносин в обох випадках теж збігається, адже спір у цих справах виник з аналогічних підстав.

Зважаючи на наведене, при розгляді цієї справи колегія суддів враховує правову позицію, яку Верховний Суд раніше висловив у справах № 380/7750/20 та № 380/9335/20, щодо застосування норм матеріального права й через призму цих правозастосовних висновків і їхніх мотивів даватиме у межах, визначених статтею 341 КАС України, правову оцінку тому, як суди попередніх інстанцій вирішили спір.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що наявні в матеріалах справи відомості свідчать про те, що виконавчим округом приватного виконавця Дорошкевич В. Л. визначено місто Київ.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.07.2020, адресою боржника (позивача), яка в силу пункту 3 частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", була зазначена у виконавчому написі є: АДРЕСА_2 .

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до паспорта позивача, наявного в матеріалах справи, місцем реєстрації боржника ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 .

Факт проживання позивача за вказаною адресою також підтверджується довідкою виконавчого комітету Верхняцької селищної ради від 29.07.2020 № 881.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять письмових доказів проживання чи перебування позивача за вказаною адресою, так само як і не містять доказів знаходження будь-якого майна (рухомого та/або нерухомого), що належить позивачу у м. Києві. Таких доказів не було надано і стягувачем під час розгляду даної справи, позивач повністю заперечив факт свого проживання за вказаною адресою.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до довідки Виробничого підрозділу служби локомотивного господарства "Локомотивне депо Христинівка" від 29.07.2020 № 82, ОСОБА_1 з 18.08.2003 працює у вказаному підприємстві на посаді машиніста тепловоза у відділі цеху експлуатації.

Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, а також через призму згаданих вище правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.03.2021 у справі № 380/7750/20 та від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20, колегія суддів касаційної інстанції констатує, що відповідач, ухваливши спірну постанову про відкриття виконавчого провадження за повідомленим стягувачем місцем проживання боржника (позивача у справі), яке не є його (боржника) зареєстрованим місцем проживання, й за відсутності належного підтвердження того, що останній має чи будь-коли мав (зокрема, на дату винесення спірної постанови) майно на території міста Києва чи фактично там проживав, діяв неправомірно.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження чи такий виконавчий документ пред`явлено до виконання за належним місцем виконання.

За встановлених в цій справі обставин і з урахуванням наведеного правового регулювання колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем приписів частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" наявність підстав для скасування спірної постанови про відкриття виконавчого провадження.

Наведені мотиви, аргументи відповідача про те, що у виконавчому документі зазначено адресу фактичного місця проживання позивача, яка є київською, не спростовує того, що місце виконання рішення, у значенні статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", має визначатися за зареєстрованим місцем проживання боржника.

Також Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, тому що перелічені скаржником порушення не є такими, що унеможливлювали встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і, крім того, не були підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на вищенаведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у тій мірі, в якій це необхідно для правильного розуміння ухвалених судами рішень.