ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ16 вересня 2021 року м. Київсправа № 480/4011/18адміністративне провадження № К/9901/12115/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:головуючого судді Бучик А.Ю.,суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року ( головуючий суддя Бондар С.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2019 (колегія суддів у складі: Калитки О. М., Мельнікової Л.В., Калиновського В.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, в якому просив суд:- визнати протиправною та скасувати відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Червонослобідської сільської ради Буринського району Сумської області, викладена у листі від 03.05.2018 № Г-3953-2601/21-18;- зобов`язати ГУ Держгеокадастру надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Червонослобідської сільської ради Буринського району Сумської області.В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем протиправно відмовлено йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки у відмові не наведено жодної підстави, визначеної ст. 118 Земельного кодексу України.Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2019, позов задоволено в повному обсязі.Не погодившись з указаними судовими рішенням, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.Відзив на касаційну скаргу від позивача не надходив.Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.У зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до наступних висновків.Як установлено судами попередніх інстанцій, 26.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Червонослобідської сільської ради Буринського району Сумської області.Розглянувши вказану заяву, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області листом від 03.05.2018 №Г--3953-2601/21-18 повідомило, що під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності повинно приймати до уваги позицію органів місцевого самоврядування. На запит Головного управління колегіальної обґрунтованої та мотивованої відповіді щодо погодження або непогодження зазначеного землевідведення Буринська міська об`єднана територіальна громада не надала.Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодилась колегія суддів апеляційного суду, виходив з того, що Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, як суб`єкт владних повноважень, не довело правомірності свого рішення щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегією суддів встановлено наступне.Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.Положеннями статті 3 Земельного Кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України (254к/96-ВР)
, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.Згідно зі статтею 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.Положеннями частини 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).Положеннями статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.Так, повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.Частинами 6-7 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.В свою чергу, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області листом від 03.05.2018 №Г--3953-2601/21-18 повідомило позивача, що під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності повинно приймати до уваги позицію органів місцевого самоврядування. На запит Головного управління колегіальної обґрунтованої та мотивованої відповіді щодо погодження або непогодження зазначеного землевідведення Буринська міська об`єднана територіальна громада не надала.Так, ЗК України (2768-14)
визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним судом у постановах від 09.10.2020 у справі №1840/3664/18, від 06.12.2019 у справі №813/4498/16, від 15.08.2019 у справі №806/987/18.Відтак, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наведена в листі підстава відмови в наданні позивачу дозволу (відсутність погодження органу місцевого самоврядування відносно даної земельної ділянки) не передбачена статтею 118 ЗК України.При цьому посилання скаржника у касаційній скарзі на той факт, що земельна ділянка має статус комунальної, відповідно до наказу від 22.12.20118 № 18-1057/16-18-СГ, жодним чином не можуть свідчити про правомірність дій відповідача станом на день виникнення спірних правовідносин, які мали місце до моменту винесення відповідного наказу. Стосовно посилань в касаційній скарзі на втручання судів в дискреційні повноваження відповідача колегія суддів звертає увагу на наступне.Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004)
та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.Так, у справі №805/4508/16-а Верховний Суд зазначав, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04; пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria) заява № 38780/02).При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 квітня 2008 року "Вассерман проти Росії" вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.В даному випадку зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є втручанням суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача.Відтак, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності свого рішення щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.Не дають підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій також інші, зазначені у касаційній скарзі, аргументи відповідача, позаяк вони не применшують і не змінюють основних правових висновків та мотивів судів.Суд також звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов`язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)).Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX (460-20)
) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області залишити без задоволення.Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2019 залишити без змін.Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.Головуючий А.Ю. БучикСудді Л.Л.Мороз А.І. Рибачук