Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Управління Луцької Єпархії Української православної церкви (далі – Управління) справу за його позовом до Волинської обласної державної адміністрації (далі – Адміністрація), треті особи – Троїцька релігійна громада Української православної церкви, Управління Волинської Єпархії Української православної церкви Київського Патріархату, про скасування розпорядження та зобов’язання вчинити дії,

У вересні 2007 року Управління звернулося до суду з позовом, у якому просило:

визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Адміністрації від 19 вересня 2006 року № 321 "Про балансову приналежність пам'яток містобудування та архітектури області" в частині надання Волинському єпархіальному управлінню Української православної церкви Київського Патріархату дозволу на взяття на баланс комплексу будівель Свято-Троїцького кафедрального собору м. Луцька в складі: єпархіального управління по вул. Градний Узвіз, 1, верхнього храму кафедрального собору по вул. Градний Узвіз, 3, будівель Волинської духовної семінарії по вул. Градний Узвіз, 5, келій колишнього монастиря бернардинів по проспекту Волі, 2, брами огорожі по вул. Лесі Українки, 60, підвальних приміщень по вул. Парковій, 2В;

визнати за ним право замовляти в комунальному підприємстві "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" технічну документацію на комплекс будівель;

зобов’язати провести їх майнову оцінку та укладати з управлінням культури і туризму облдержадміністрації охоронні договори на будівлі комплексу – пам'ятки архітектури;

зобов'язати Адміністрацію привести оспорюване розпорядження у відповідність до вимог Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) , враховуючи чинні на час виникнення спору попередні розпорядження представника Президента України у Волинській області від 27.07.1992 р. № 243 про передачу в користування Волинському єпархіальному управлінню Української православної церкви частини будівлі колишнього монастиря бернардинів площею 2431 кв.м та від 06.04.1994 р. № 185 про передачу в тимчасове користування Троїцькій громаді Свято-Троїцького собору Української православної церкви нижнього храму та належного до нього майна у будівлі кафедрального собору;

зобов’язати передати у власність Управління Луцької Єпархії Української православної церкви будинок № 1 по вул. Градний Узвіз у м. Луцьку, добудову приміщення канцелярії та веранди єпархіального будинку до вказаного будинку й приміщення духовної семінарії, яке розміщене в будинку № 5 по вул. Градний узвіз у м. Луцьку.

Господарський суд Волинської області постановою від 5 листопада 2007 року позов задовольнив частково.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2009 року, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасував, в решті – залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Управління просить рішення касаційного та апеляційного судів скасувати, постанову суду першої інстанції залишити в силі. Як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, позивач надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 серпня 2008 року, в якій по-іншому, на його думку, застосована одна й та ж сама норма права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) встановлено, що особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали в ній участі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду у випадках і порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 185 КАС сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини 3 статті 186 КАС заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу — з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (частина 6 статті 186 КАС)

Згідно з частиною 1 статті 102 КАС пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що постанова Господарського суду Волинської області була прийнята 5 листопада 2007 року, її повний текст був виготовлений та підписаний 12 листопада 2007 року.

Згідно з частиною 1 статті 103 КАС перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, строк апеляційного оскарження, з урахуванням вимог частини 3 статті 186 КАС, закінчився 22 листопада 2007 року.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог – Управління Волинської Єпархії Української православної церкви Київського Патріархату, подала заяву про апеляційне оскарження 26 листопада 2007 року, про що свідчить штемпель вхідної кореспонденції суду, тобто з пропуском строку апеляційного оскарження на чотири дні. Заяви чи клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження подано не було.

Проте, апеляційний суд на зазначені обставини уваги не звернув, всупереч вимогам частини 6 статті 186 КАС, постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження та здійснив апеляційний розгляд даної справи.

Суд касаційної інстанції на зазначене порушення апеляційним судом норм процесуального права уваги не звернув і правової оцінки цим обставинам не дав.

За таких обставин постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2008 року та ухвала Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2009 року підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм процесуального права, а справа – направленню до Львівського апеляційного адміністративного суду для вирішення питання про прийняття до провадження.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Управління Луцької Єпархії Української православної церкви задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суд від 5 лютого 2008 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2009 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття до провадження.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що третя особа подала заяву про апеляційне оскарження рішення місцевого суду з пропуском строку, без клопотання чи заяви про його поновлення, і всупереч вимогам частини 6 статті 186 КАС, постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження та здійснив апеляційний розгляд цієї справи.

Враховуючи, що суд касаційної інстанції на зазначене порушення апеляційним судом норм процесуального права уваги теж не звернув і правової оцінки цим обставинам не дав, ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття до провадження.